Таку багатогранну назву має проведений міжнародною компанією КПМГ в Україні 11.02.2016 р. семінар, присвячений практиці вирішення судових спорів щодо стягнення заборгованості. Під час заходу експерти проаналізували низку судових постанов, які яскраво ілюструють практику вирішення судами проблемних питань, пов’язаних зі стягненням заборгованості. Зокрема, питання судового погляду на сумнівні зобов’язання, визначення підсудності таких спорів, банкрутство, ризики колекторської діяльності, проблемні банки та ін.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Одне з обговорюваних питань стосується того, в який суд кредитору подавати позов щодо стягнення заборгованості, що прокоментував у своїй доповіді керівник судової практики КПМГ в Україні Володимир Павленко. «Наприклад, ситуація, коли банк видав кредит юридичній особі, а поручителем є фізична особа. Це дуже розповсюджена ситуація. І в питанні, в який суд подавати позов до поручителя та до боржника, нормальна, як на мене, практика – подавати в районні суди. Господарський суд цієї справи не може розглядати, бо відповідач є фізичною особою. А районні суди цей спір розглянути можуть», – пояснив юрист.
За його словами, раніше так і було доки з цього приводу не висловився Верховний Суд України. Позиція ВСУ змушує банк подавати різні позови: один – у загальний суд до поручителя, другий – у господарський до боржника. «Якби я був на стороні кредитора, то отримав би два позитивних рішення і здійснив подвійне стягнення. Але якби я був боржником, то можна зупинити провадження у справі щодо поручителя (поки не вирішиться основна справа) або рішення судів можуть бути різними. Тому, вважаю, що така позиція ВСУ перешкоджає нормальній діловій практиці. Але, можливо, вона зміниться, якщо внесуть зміни до процесуального законодавства», – зазначив доповідач.
Допомагав пролити світло на темні плями судової практики щодо вирішення спорів, пов’язаних зі стягненням заборгованості, суддя Вищого господарського суду України Олексій Євсіков. «Я теж сподіваюсь на зміни у процесуальному законодавстві. У людей, які працюють над цими змінами, змінився концептуальний підхід», – відзначив він. Основна частина в таких справах – це видача кредитів, а поручительство – це вже забезпечувальний захід, він є вторинним. Тому, на переконання судді, такі спори варто відносити до господарської юрисдикції, бо це простіше та швидше.
У питанні строку дії поруки, за словами пана Павленка, є багато цікавих судових рішень. У договорі поруки банки прописують, що порука чинна до тих пір, поки не буде повністю виконане основне зобов’язання. «Але існує усталена судова практика, що вказівка на такий «незрозумілий» термін не може вважатись строком, протягом якого порука чинна. Цивільний кодекс вимагає, щоб був встановлений конкретний строк. А вказівка на подію, яка невідомо чи відбудеться, строком не вважається», – пояснив доповідач. Тому тут застосовується загальне положення Цивільного кодексу, яким передбачено, що якщо строк дії поруки не встановлений, тоді порука діє 6 місяців з моменту, коли було порушене зобов’язання. Тобто, якщо банк не встигає за 6 місяців звернутись з позовом до поручителя, то, фактично, поручитель банку нічого не винен.
Аналізуючи питання, кому більш вигідно розпочинати процедуру банкрутства – боржнику чи кредитору, доповідач назвав наступні переваги банкрутства як для боржника, так і для кредитора.
Зокрема, переваги для боржника такі:
- мораторій на задоволення вимог кредиторів;
- зняття наявних арештів;
- можливість реструктуризації боргів;
- не нараховується неустойка до вимог, на які поширюється мораторій;
- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
- не застосовується індекс інфляції, 3% річних за весь час прострочення;
- списання боргів, для погашення яких недостатньо майна.
Переваги банкрутства для кредитора такі:
- можливість доступу до управління боржником через арбітражного керуючого;
- отримання доступу до первинних документів підприємства;
- отримання контролю над ЦМК;
- повернення виведених активів боржника;
- ініціювання кримінальних проваджень проти екскерівництва.
Представник банківського сектору, спеціаліст з третейского судочинства Оксана Трегуб розповіла про роль третейських судів у справах про стягнення заборгованості, яка, за її словами, особливо зросла в ракурсі зростання ставок судового збору. «Враховуючи значне підвищення ставок судового збору, звертатись до третейських судів наразі є економічно обґрунтовано, доцільно та безпечно», – підкреслила доповідач. На її думку, процес розгляду справи третейським судом є досить простим та дозволяє за допомогою альтернативних методів вирішення спорів стягувати ту ж саму заборгованість. Також вона наголосила, що це може бути вигідніше, у порівнянні з вирішенням спорів у державних судах.
Про те, як та скільки стягує Антимонопольний комітет України, розповів керівник практики антимонопольного права КПМГ в Україні Павло Логінов. За останній рік АМКУ задекларував шлях до реформ, і вже можна підбити перші підсумки роботи органу в оновленому складі керівництва. Так, за словами пана Логінова, можна відзначити зміни до Положення про концентрацію, які визначають обмеження строку розгляду справи про концентрацію. «Неоднозначність з набранням згаданими змінами юридичної сили не заважає АМКУ працювати відповідно до них, і справи дійсно почали розглядатися швидше», – підкреслив він.
Також доповідач звернув увагу на Рекомендаційні роз'яснення АМКУ щодо застосування ч. 2 та ч. 5 ст. 52 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ч. 1 та 2 ст. 21 ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 15.09.2015 р. Документ встановлює принципи визначення розміру штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Але рекомендації не проведені через Мін’юст, тому в судах на них посилатись не можна.
Ще один важливий вектор змін для діяльності Антимонопольного комітету – прийняття Верховною Радою 26.01.2016 р. у другому читанні Закону про внесення змін до ЗУ «Про захист економічної конкуренції». Він передбачає зменшення фінансових порогів для отримання дозволу АМК на концентрацію. «Це довгоочікуваний документ. Я сподіваюсь, Президент його підпише. Принаймні, я не бачу ніяких причин для того, щоб він цього не зробив», – зазначив Павло Логінов.
Ще однією цікавою новелою роботи АМКУ є амністія за вчинення концентрації без отримання дозволу Антимонопольного комітету. Вона діє рік і стосуються тих концентрацій, які були здійснені до 15.09.2015 р., а заявлені після 15 вересня.
«Практика показує, що коли АМК позивається щодо стягнення коштів у судовому порядку, суд, зазвичай, виносить рішення на його користь. У судах за позовами проти АМК ситуація така ж сприятлива для державного органу, але важливо те, що виграшні справи все ж таки є. Однак, у той же час, проти АМК не дуже часто подають позови. Тому моя рекомендація – не нехтувати судовими засобами захисту своїх інтересів. Я вважаю, що з проведенням судової реформи тенденція для гравців на ринку буде кращою», – наголосив пан Логінов.