 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Протягом першого тижня електронна петиція з вимогою закріплення права на вільне володіння вогнепальною зброєю (№22/000040-еп від 29.08.2015 р.) у тексті Конституції була підтримана понад 25 тис. українців, а в цілому, протягом 3-х тижнів, – 36 тис. громадян, після чого була передана Президентом для розгляду до Конституційної Комісії.
Нагадаємо, у петиції ВГО «Українська асоціація власників зброї» вимагала доповнити ст. 27 Конституції України ч. 4 такого змісту: «Кожен громадянин України має право на вільне володіння вогнепальною зброєю для захисту свого життя і здоров'я, житла та власності, життя і здоров'я інших людей, конституційних прав і свобод у разі узурпації влади, посягань на конституційний лад, суверенітет та територіальну цілісність України. Реалізація права на вільне володіння вогнепальною зброєю регулюється відповідним законом і може бути обмеженою лише за рішенням суду щодо окремої особи».
У своїй відповіді Президент пообіцяв розглянути відповідну конституційну пропозицію із залученням Голови Конституційної Комісії, Голови Верховної Ради України, робочої групи Конституційної Комісії з прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, представників різних політичних сил, державних органів, інститутів громадянського суспільства, вчених-правознавців, експертів.
Захист життя – передусім
На думку Ольги Буткевич, доцента кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин, той факт, що петиція набрала таку рекордну кількість голосів, свідчить про те, що в суспільстві назріла нагальна потреба у законодавчому регулюванні обігу зброї та різноманітних питань, пов’язаних з вогнепальною зброєю. Про це доцент заявила під час відкритої дискусії «Право на збройний самозахист в Україні», яка днями відбулася у столиці за участю українських та міжнародних експертів.
«У світі є 3 конституції, які безпосередньо передбачають право на збройний самозахист. Всі вони знаходяться поза системою захисту прав людини, яка існує в рамках Ради Європи й поза тими зобов’язаннями, які має Україна, – абсолютного захисту права людини на життя. Як свідчить світова практика, це питання регулюється не Конституцією, а здебільшого законодавством у цій сфері. Як правило, воно поширюється на життя і здоров’я та, в переважній більшості, не поширюється на власність і житло людини. Врешті, якщо ми будемо говорити про країни, які знаходяться у тій самій парадигмі захисту прав людини, як і Україна, вони ставлять на перше місце у своїй ієрархії захист права людини на життя. Далі йдеться про захист власності (звісно, не методами збройного захисту)», – зазначає експерт.
Піднімаючи питання відповідних змін до законодавства, Ольга Буткевич підкреслила, що вони є терміновими в Україні з різних причин. «Нагальним є прийняття законодавства, ключовим питанням якого би стала зброя (цивільна, вогнепальна), яку можуть мати громадяни. Це законодавство має базуватися на основній цінності –цінності права людини на життя», – каже вона.
При цьому експерт звертається до міжнародної практики, зокрема до ЄСПЛ, десятки рішень якого визнають держави винними у порушенні права людини на життя, внаслідок неправомірних дій поліції, яка мала підстави вважати, що затримує правопорушника. «Застосувавши зброю і, власне, позбавляючи життя цих осіб, держава була винна у порушенні права людини на життя. Тут ми говоримо про поліцію, про людей, які пройшли відповідне тренування, про людей, які пройшли відповідний вишкіл. Чи можемо ми говорити про те, що цивільна особа, навіть якщо вона проходить відповідне навчання, буде здатною реально оцінити ступінь загрози?», – запитує експерт.
Пані Буткевич також звернула увагу присутніх на законопроект «Про цивільну зброю і боєприпаси», запропонований у петиції до прийняття, та Закон «Про національну поліцію», який, здебільшого, обмежує поліцію застосовувати зброю, говорячи про те, що це є лише крайній засіб. «Ми всі пам’ятаємо інцидент 7 лютого цього року, коли поліцейським було застрелено пасажира автівки, яка порушувала ПДР. Тут можна говорити як про адміністративні, так і про кримінальні порушення. Таким чином, це повинен бути крайній засіб, що має бути передбачений у цьому законодавстві», – резюмувала Ольга Буткевич.
Ми не захищені жодним НАТО!
У свою чергу, Михаїл Берегой, консультант Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова, розповів, що у Молдові проблема циркуляції нелегальної зброї була вирішена за допомогою амністії. «Якщо зброя здається добровільно, то особу не притягають до відповідальності. Сама ж зброя потім утилізується. Втім, це питання не є однозначним: якщо зброю забороняти – все одно нелегальна зброя існуватиме для самозахисту, проте, якщо й дозволити вільне володіння, теж можуть бути інциденти. Ми змінили наше бачення – від соціалістичного на капіталістичне, у прямому значенні слова. Основна відмінність тут – це повага приватної власності. Для того, щоб ця повага була, кожен громадянин має право на захист своєї приватної власності, себе та своєї родини», – констатує консультант Міністерства внутрішніх справ Республіки Молдова.
Член Конституційної Комісії, експерт Української Гельсінської групи з прав людини Всеволод Речицький впевнений, що Україна заслуговує конституційної фіксації права на зброю. «Україна специфічна країна, вона не захищена НАТО, вона претендує бути форпостом західної цивілізації, але у нас немає жодних «парасольок», тобто ми не захищені», – каже пан Речицький. Крім того, він зауважив, що попри те, що право на зброю виписано в Конституціях 3-х країн світу, згадування про неї є у дещо більшій кількості Основного закону країн. Інакше кажучи, більша кількість країн має право на зброю просто на основі чинного законодавства. Зокрема, йдеться про країни Прибалтики, Молдову, частково Канаду і Британію, а також США, Швейцарію, Ізраїль та інші.
На думку члена Конституційної Комісії, в Україні право на зброю повинно мати політичний контекст, а не лише особистісний. «Це має бути не лише зброя для самозахисту, це має бути зброя для стримування держави, а держава має побоюватися своїх громадян у розумних межах. Тому що держава, яка є безконтрольною (а Україна чудово на собі це відчула), є найбільш загрозливим суб’єктом», – наголосив експерт Української Гельсінської групи з прав людини.