 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Власне, про проблему вирішення податкових спорів через призму jus naturalis говорили юристи на черговому засіданні Комітету з оподаткування Асоціації правників України, що відбулося 21 квітня цього року. Зазначимо, що захід відбувся у приміщенні ЮБ «Єгоров, Пугінській, Афанасьєв і партнери» Україна. Доповідачами виступили асоційований партнер АО «АК «Соколовський і Парнери» Кирило Номінас, та провідні юристи ЮБ ЄПАП Гліб Бялий та Арсен Мілютін.
Перше питання, на яке намагалися відповісти правники: кому потрібне природне право у податкових спорах? З одного боку, за словами учасників заходу, умовно кажучи, прихильників юридичного позитивізму, право – це норма поведінки, викладена у законі і забезпечувана силою держави а закон критикувати не можна. Так, деякі українські юристи, які керуються виключно буквою закону, вважають, що у податкових спорах не слід спиратися на філософію природнього права, а треба керуватися лише філософією юридичного позитивізму. Якщо в Україні будь-яка справа може бути вирішена на підставі чинного українського законодавства, навіщо тоді використовувати дух закону. Тобто йдеться про досить суху та формальну логіку, і те, що наслідки прийняття подібних рішень по суті не важливі. З іншого боку, прихильники застосування природного права стверджують, що воно є приписом здорового глузду і містить пропорційність мети і засобів.
Як протитеза цьому, було наведено історичний приклад, в якому спрацював принцип «закон є закон», зокрема, йшлося про німецьке законодавство початку ХХ ст. За словами доповідачів, німецькі теоретики права пов’язали усі злочини з юридичним позитивізмом, адже злочини скоювали не просто так по закону. А тому у багатьох юристів того часу через такий підхід були зв’язані руки.
Також учасники заходу зазначили, що згодом у міжнародні документи було закладено основну ідею, що права людини можна відстоювати не лише на підставі закону, але й від закону, на тій підставі, що деякі права людини є невід’ємними, природніми. На їхнє переконання, природне право, яке покладено в основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, переконує в тому, що не має жодного юридичного зобов’язання до якого не належав би моральний елемент. Тому основний посил полягає в тому, що законом не є те, що не є справедливим. Безперечно, закон є закон, але наскільки він є сучасним і справедливим, – зазначили юристи під час дискусії.
Однак попри необхідність застосування принципу природного права, навіть у податкових спорах, було зазначено, що й Європейський суд з прав людини не завжди дотримувався такої позиції. Отже, виникає лгічне питання, а хіба ЄСПЛ створювався для вирішення податкових спорів? Як свідчить практика, ця міжнародна інституція певний час сама переважно відмовлялася від юрисдикції у цій сфері податкових спорів. На переконання деяких скептиків, то державні (національні) суди самі можуть розібратися із податковими спорами. Водночасо з часом позиція ЄСПЛ у податкових справах змінилась. Та чи справді практика ЄСПЛ спирається на філософію природного права, якщо з питань податків ЄСПЛ приймає діаметрально протилежні рішення або прийнявши до провадження, часто у результаті відмовляє заявникам. Така практика справді була. Зокрема наприкінці 1990-х рр. Але наразі констатують юристи, багато відносин, які раніше не потрапляли під дію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з плином часу, власне, як і позиція самого ЄСПЛ в цьому розумінні поетапно змінювалась разом із ставленням суспільства до рівня правового захисту. Як приклад, було приведено декілька рішень ЄСПЛ, починаючи з 1999 р., які, власне, і демонструють еволюційні процеси у питанні ставлення ЄСПЛ до розгляду справ податкових спорів. Отже, юристи сподіваються, що такі тенденції зможуть змінити й судову практику в Україні, і що національні суди, вирішуючи податкові спори, відійдуть від традиційного формального застосування закону.