 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
13 травня відбулося чергове засідання комітету ВР України з питань правової політики та правосуддя. Традиційно на порядок денний було винесено два блоки питань. Перший стосувався законопроектів, з опрацювання яких Комітет визначено головним. Так, члени комітету рекомендували парламенту прийняти за основу законопроект №1415 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України» (щодо порядку надсилання копій апеляційної та касаційної скарг). За словами доповідача, голови Комітету Руслана Князевича, законопроект розроблено з метою вдосконалення норм ГПК України (як видно з назви) щодо надсилання копій апеляційної та касаційної скарг третім особам та іншим особам, які беруть участь у справі. Зазначимо, що автори документа пропонують внести зміни до статей 95, 111-1, 113 ГПК, якими передбачається, що копії апеляційної та касаційної скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами надсилаються не лише сторонам у справі, але й третім і іншим особам, які беруть участь у справі. Як було зазначено під час засідання, на думку членів Комітету, законопроект містить слушні зміни, які відповідно до європейських стандартів у сфері судочинства є запорукою відправлення якісного і швидкого правосуддя. Так, на переконання депутатів, запропоновані зміни покликані чітко встановити обов’язок надсилання апеляційних та касаційних скарг зазначеному колу осіб, що забезпечить реалізацію їхніх прав у господарському процесі відповідно до ст. 129 Конституції України та положень статей 22, 26, 27 ГПК України. Отже, Комітет рекомендував Верховній Раді України прийняти законопроект за основу. Також зазначимо, що деякі народні депутати запропонували уніфікувати такі зміни з іншими процесуальними кодексами, щоб такі копії прямували до суду і суд їх розсилав. Зі свого боку, голова Комітету пан Князевич зазначив, що це можна буде врахувати до другого читання.
Менше пощастило законопроекту №1711 «Про внесення змін до деяких законів України щодо обмеження кількості заступників міністра». Попри те, що загалом він отримав схвальні відгуки, Комітет прийняв рішення спрямувати його на доопрацювання. Нагадаємо, що у законопроекті пропонується внести до законів України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про Кабінет Міністрів України» зміни, спрямовані на встановлення обмежень кількості посад заступників міністра. Зокрема пропонується передбачити, що міністр має тільки першого заступника та заступника міністра – керівника апарату, а посада заступника міністра може бути введена за рішенням Кабінету Міністрів України у разі потреби. Однак відповідно до висновків Головного науково-експертного управління запропоновані зміни викликають ряд зауважень з погляду дотримання правил законодавчої техніки. Крім того, незважаючи на те, що прийняття пропонованих змін сприятиме економії бюджетних коштів, а сам законопроект спрямований на реформування системи державного апарату, на думку Головного управління, завдання економії коштів не може вважатись пріоритетним порівняно з необхідністю забезпечити ефективне державне управління у певній сфері. Також було зазначено, що питання визначення кількості заступників міністра і зараз належить до повноважень Кабінету Міністрів України, тому прийняття запропонованих змін насправді не змінить підходів до цього питання. Ще одне важливе зауваження полягає у тому, що складність внутрішньої побудови органу та чисельність його елементів залежить від обсягу та характеру завдань державного органу, його взаємозв’язків з іншими органами у системі державного апарату. З наведеними чинниками пов’язується розподіл управлінської праці всередині органу, який зумовлює склад та чисельність його керівництва. Тому для належної організації роботи в одному органі може бути достатньо одного заступника, а в іншому може бути недостатньо й п’яти. Отже, приписи проекту щодо однакової кількості заступників керівника міністерства навряд чи є виправданими, особливо коли йдеться про міністерства, які формують та реалізують державну політику з широкого спектру питань.
Треба віддати належне членам комітету, але питання обрання суддів було вирішено легко. Можливо, тому посприяла тверда позиція Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Нагадаємо, що минулого разу, а саме 9 квітня поточного року, розгляд питання обрання суддів безстроково у парламенті закінчився нічим. До того ж зазначимо, що у межах повноважень, Комітет розглянув питання обрання суддів безстроково та вирішив винести на розгляд Верховної Ради України тільки тих суддів, на яких не було скарг та застережень. Також Комітет рекомендував Голові парламенту повернути до Вищої кваліфікаційної комісії суддів матеріали на тих суддів, щодо яких до Комітету надійшли застереження, – таких суддів було понад сто. Таке рішення Комітету було обґрунтовано тим, що вже більше року не працює Вища рада юстиції, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України надавала рекомендації окремим суддям більше року тому. Водночас на засідання Комітету було зазначено, що ВККС надіслала відповідь, в якій зазначила, що законодавчо не прописано таких повноважень Комісії, як переглядати ще раз свої рекомендації щодо суддів, а тому Комітет має передати їхні кандидатури на розгляд пленарного засідання, і вже там депутати мають визначитися кого обрати, а кого ні, а отже, судді, які не наберуть необхідної кількості голосів, надалі мають бути звільнені, оскільки Вища рада юстиції в такому випадку має надіслати до парламенту подання про звільнення щодо не обраних суддів. «Комісія звертає увагу, що не личить високому державному органу показувати приклад неконституційних та незаконних дій, а треба діяти в порядку, визначеному законом і Конституцією. А закон передбачає, що Комітет не може повертати подання, а має відбуватися або голосування «за» обрання або ні. Тому ВККС, напевно, й надалі буде займати таку позицію, і нам треба визначити як вчинити, чи ми знову будемо грати в цей футбол, і вони будуть нам повертати, чи ми будемо діяти все-таки по закону», – зазначив голова Комітету. Водночас зазначимо, що ризик бути не обраним, а потім звільненим, залишається навіть для тих представників Феміди, до яких взагалі не було жодних претензій, оскільки, як свідчить практика, народні депутати не в змозі прийняти відповідного рішення навіть щодо суддів, робота яких є задовільною.