 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Так, 16.03.2015 Пленум Верховного Суду України прийняв ще одне рішення про звернення до Конституційного Суду України із конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) ч. 3 ст. 1, пунктів 7, 8, 9 ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 3, п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) положенням ч. 3 ст. 22, статей 38, 58, ч. 2 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України.
Зазначимо, що підставою для внесення подання стало надходження до Верховного Суду України 128 ухвал окружних адміністративних судів з різних регіонів України щодо ініціювання перевірки Конституційним Судом України відповідності Конституції України певних положень Закону. За даними Вищого адміністративного суду України на сьогоднішній день в адміністративних судах розглядають близько 450 справ про скасування відповідних наказів та поновлення посадових осіб на роботі у зв’язку із застосуванням положень Закону України «Про очищення влади». До того ж суди формують різну практику під час вирішення аналогічних спорів.
«Метою закону є недопущення в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В. Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. У цій самій нормі закону визначено, що зазначені засади ґрунтується на принципах верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист. Такі принципи цілком відповідають Конституції України і в подальших нормах закону знаходять своє відображення», – зазначив під час свого виступу голова Верховного Суду України Ярослав Романюк, та додав, що повністю підтримуючи задекларовану Законом України «Про очищення влади» мету, а також прагнення громадянського суспільства якісно оновити владу в країні, судді ВСУ водночас вважають, що окремі положення цього закону потребують перевірки на відповідність нормам Конституції України та нормам міжнародного права. Так, на думку деяких суддів Верховного Суду, ці зазначені «спірні» норми демонструють дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення працівника тільки з тієї підстави, що він обіймав відповідну посаду протягом не менше визначеного законом строку; визнають осіб, визначених Законом, колективно винними без забезпечення встановлення індивідуального характеру відповідальності; не забезпечують дотримання презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади; допускають звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод через фактичне запровадження додаткової відповідальності особи, що суперечить нормі, згідно з якою конституційні права і свободи під час прийняття нових законів не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Таким чином у конституційному поданні Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що встановлення індивідуальної вини та дотримання принципу презумпції невинуватості є головними засадничими принципами, яких має бути дотримано під час проведення люстраційних процедур. Дотримання принципу індивідуальної вини під час проведення люстраційних заходів відповідає положенням статей 61 і 62 Конституції України та міжнародним документам щодо стандартів проведення люстрації. Отже, під час проведення люстрації має бути дотримано індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути встановлена в кожному конкретному випадку.
З урахуванням норм міжнародного права, а саме: Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять №111, практики Європейського суду з прав людини та положень національного законодавства слід констатувати, що згідно з приписами Закону №1682-VII порушується рівність можливостей реалізації права доступу до державної служби, яку має забезпечити держава, відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України.
Особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (ч. 1 ст. 62 Конституції України), яка є складовою права на справедливий суд та завдяки якій особа захищена від помилкового визнання винною.
На переконання представників Феміди, принцип презумпції невинуватості має бути забезпечений так, щоб будь-яка посадова чи службова особа, визначена положеннями Закону, яка не здійснювала заходи (та/або сприяла їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади В. Януковичем, підрив засад національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, не отримала б безпідставної заборони обіймати певні посади в органах державної влади, тобто не була безпідставно звільненою на порушення статей 38, 62 Конституції України.
З іншого боку, вина осіб, які вчиняли такі дії, має також бути встановлена з дотриманням принципів визначення індивідуальної вини та презумпції невинуватості з метою запобігання надалі поновленню їх на посадах у національних судах, так і констатації зазначених порушень Європейським судом з прав людини.
Важливим засобом захисту прав і свобод людини є гарантія права на працю, закріплена ст. 22 Конституції України щодо недопущення звуження змісту та обсягу прав і свобод під час прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів. Про це також прямо вказує ст. 64 Основного Закону України щодо того, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Як було зазначено під час засідання Пленуму, системний аналіз зазначених положень Закону свідчить про створення ще однієї підстави для звільнення особи – об’єктивне перебування на певній посаді, тобто участь конкретної особи в діяльності юридичної особи, що була законною на час перебування такої особи на посаді. Отже, положеннями Закону №1682-VII установлюється зворотна дія закону, що може свідчити про невідповідність вимогам ст. 58 Конституції України, тому ці положення також мають бути перевірені Конституційним Судом України.
З метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судової влади в Україні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, враховуючи ухвали зазначених адміністративних судів, а також обговоривши положення Закону №1682-VII, судді Верховного Суду України проголосували 30 голосами за звернення із конституційним поданням до Конституційного Суду України, в якому просить невідкладно перевірити на предмет відповідності Конституції України (конституційності) окремі положення Закону № 1682-VII.
Заради справедливості зазначимо, що 12 суддів ВСУ не підтримали таке рішення. Зокрема, на переконання судді Богдана Пошви, ВСУ може вирішити це питання без звернення до КСУ, існуючу використовуючи практику. «Я вже висловлював свою думку. Я вважаю, що в нас немає підстав звертатися до Конституційного Суду України, оскільки практика Європейського суду з прав людини як частина національного законодавства і зокрема ті справи, про які сьогодні говорили, – цілковито дають відповідь, яким чином вирішити питання у виникненні судового спору – це з’ясування індивідуальної відповідальності. Такий обов’язок покладений не на КСУ, а саме на суди загальної юрисдикції і які повинні враховувати цю практику з огляду на наше законодавство, Віденської конвенції про право міжнародних договорів тощо. Якщо ми хочемо підтвердити справді своє європейське прагнення, то маємо цю практику застосовувати. Певено, що з урахуванням вимог ЄСПЛ можливо визначити необхідну правову позицію п цих справах», - зазначив пан Пошва