У правничій школі ЕВА-Астерс відбулося друге заняття нового семестру. Тема – податкові спори. Суддя Вищого адміністративного суду України Ігор Олендер окреслив основні тенденції формування судової практики щодо зазначених спорів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Незважаючи на те, що відбуваються зміни, які стосуються судової системи, і дехто з песимізмом дивиться на цей процес, суди функціонують. Переважна більшість присутніх тут знають, що не так усе погано, як деколи це висвітлюється політиками та іншими далекими від судової системи та юриспруденції особами. Безперечно, є зауваження і до роботи судів, і до нашої роботи як суддів, та на мою думку, в основній своїй частині судді та судова система виконують свої функції», – зазначив на початку заняття пан Олендер.
Перейшовши до проблем, що виникають у розрізі податкових спорів, він зосередився на розгляді справ щодо податкових правовідносин. Зокрема, мова йшла про зміну правової позиції Верховного Суду України з приводу реальних/нереальних операцій щодо контрагентів, які мають ознаки фіктивності. І хоча про це дуже багато вже дискутувалося, бо саме у 2015 р. ВСУ змінив свою позицію, тема залишається актуальною.
Трішки історії
У 2011 р. ВСУ мав більш привабливу для бізнесу позицію щодо контрагентів і правовідносин з контрагентами, які начебто мають ознаки фіктивності, і керувався тим, що треба досліджувати реальність самої операції, а не концентруватись на контрагенті платника податків. У одній із подібних справ, проаналізувавши усі обставини, Суд дійшов висновку, що порушення податкового законодавства не було, оскільки операція фактично була здійснена, і вона була у межах господарської діяльності контрагента.
А от у вересні 2015 р. ВСУ у одному з своїх рішень дійшов зовсім інших висновків. Цього разу він зробив акцент на тому, що контрагент позивача мав ознаки фіктивності, оскільки заперечував проти того, що засновником юридичної особи і, зокрема, особою, яка фігурувала у документах, було підписано ці документи. Отже, у даному випадку він вважав, що є такі ознаки фіктивності, які не дозволяють вважати усю документацію (первинні бухгалтерські документи) достатньою для підтвердження проведення господарської операції. Пізніше було ще декілька подібних справ, і в результаті саме ця позиція ВСУ змінила практику, яка існувала у судах першої і апеляційної інстанцій, а також ВАСУ, як вже зазначалося, з 2011 р.
Враховуючи, що суди зобов’язані враховувати правову позицію ВСУ, з того часу податкові органи почали досить жваво досліджувати у своїх актах перевірок саме питання щодо фіктивності контрагентів. І до судів, по словам І. Олендера, почали надходити справи, де податкові органи посилалися не тільки на наявність вироку у кримінальній справі, де була доведена вина засновників контрагента у фіктивному підприємництві. Податківці почали писати у своїх актах висновки, що має місце порушення податкового законодавства через те, що засновник чи директор заперечують свою причетність до діяльності того чи іншого господарського товариства-контрагента позивача.
Практичні поради
У цій частині хотілось б торкнутися кількох суттєвих аспектів розгляду таких справ судами першої, апеляційної інстанцій та ВАСУ. На що ж слід звернути увагу? «Найперше, якщо брати справи, де є вирок щодо фіктивного підприємництва (а він має обов’язкову силу і повинен бути врахований при розгляді справ), то треба акцентувати увагу на дослідженні та встановленні відсутності факту зв’язку контрагента (фіктивного) та сумлінного платника податків у контексті фіктивності. Тобто треба чітко розуміти, що юридична особа далеко не завжди має якийсь стосунок (а інколи взагалі не має ніякого) до фіктивного підприємництва, яке вчинили інші, – відзначив суддя. – Слід обґрунтовано доводити те, що уповноважені особи сумлінного платника податків не були обізнані про такі дії, адже це у багатьох випадках саме так і відбувається. Доводити факти реальності господарської операції. Це ж стосується і справ, де вирок чи угода про визнання вини відсутні».
У контексті принципу достатньої обачності контрагента, який укладає договір з приводу певних господарських операцій, на думку судді, логічним є питання: яку саме обачність мають виявити суб’єкти господарювання перед підписанням угоди? Наскільки треба вивчити свого контрагента, щоби у подальшому контролюючий орган визнав, що ви зробили усе від вас залежне, аби убезпечити себе, і не вступали у змову з контрагентом?
«На жаль, податкові органи нечасто на це зважають. Для них будь-що, що вказує на наявність фіктивного підприємництва, є достатнім доказом цього. А отже, врахування будь-яких первинних документів не вважається вагомим», – відзначив доповідач і додав, що на сьогодні практика склалася таким чином, що там, де є вирок або угода про визнання вини щодо фіктивного підприємництва, суди у більшості випадків, з огляду на правову позицію ВСУ, не стають на бік платника податків, навіть якщо він доводить, що поводився обачно тощо. Єдине, що ще можуть зробити суди, щоби допомогти платникам податків, це додатково дослідити ті чи інші обставини.