Ось уже майже 2 роки іноземці хазяйнують на українському півострові Крим, а Держава і досі не лише не вирішила міжнародні негаразди, а й не спромоглась дати раду громадянам, які покинули анексовану територію. Чому внутрішньо переміщені особи (далі – ВПО), як назвали переселенців посадовці, не можуть отримати допомогу, гарантовану законом? Хто має відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду тим, хто змушений був покинути свої домівки? Та яку роль у цій ситуації мають відіграти адміністративні суди? На ці та на інші питання намагалися знайти відповідь експерти під час семінару «Забезпечення прав людини та доступу до правосуддя в умовах передачі юрисдикції адміністративних судів Автономної Республіки Крим», що відбувся 11-12.04.2016 р.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Недбальство чи байдужість?
Ініціаторами проведення форуму стали Вищий адміністративний суд України, а також керівництво спільного проекту Європейського Союзу і Ради Європи «Консолідація розробки реформ у сфері юстиції в Україні» та проекту РЄ «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні». Розпочали дискусію керманичі перелічених суб’єктів – заступник голови ВАСУ Михайло Цуркан та керівники проектів Олена Трапезнікова і Ганна Христова. Вони привітали запрошених та коротко охарактеризували проблематику зустрічі.
Було відзначено, що наразі державної допомоги та підтримки потребують більше ніж 1,7 млн ВПО, що виводить Україну у лідери із проблеми забезпечення їхніх прав серед європейських держав. Надати допомогу своїм громадянам, на переконання доповідачів, Україна повинна не лише через моральні та загальнолюдські аспекти, а ще й тому, що взяла відповідні зобов’язання перед Старим Світом.
Намагаючись не впасти обличчям у багнюку, національні законодавці прийняли кілька законів та нормативних актів, які містять численні суперечності та колізії, що не лише не прояснило, а ще гірше заплутало ситуацію. Наприклад, основні гарантії допомоги прописані у законі №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», поряд з яким діє постанова Уряду №509, що значно звужує їх обсяг. Так, відповідно до закону, кримчани, які переїхали на материкову територію, мають право на грошову допомогу, житло, соціальне та медичне забезпечення, доступ до дошкільних і вищих навчальних закладів тощо. Однак, аби скористатися цими благами ВПО, відповідно до постанови №509, мають ставати на облік, що є проблематичним, оскільки процедура вимагає подання документів, які можуть знаходитися на анексованій території без можливості витребування.
Неефективні зміни
Наразі до законодавства вже внесені зміни, які дозволяють не заморочуватися з документами, а лише надати докази того, що особа проживала на анексованій території (причому перелік доказів не зазначається, тож можна призумпувати, що доказами будуть квитанції про оплату комунальних послуг, довідки з місць роботи чи навчання тощо). Водночас, у Міністерстві соціальної політики України вперто не бажають визнавати примат закону над постановою і навіть, як зазначила у своїй доповіді представник Уповноваженого з питань дотримання прав ВПО Жанна Лук’яненко, хизуються тим, що не виплачують пенсії кримським пенсіонерам по кілька місяців.
Щоправда, як зазначила доповідачка, проблему пенсії вирішити можна шляхом витребування з анексованої території паперової пенсійної страви, яка хоч і блукатиме між АРК та Москвою, але все ж таки потрапить до Києва, нехай і через 6 місяців (чим буде харчуватися пенсіонер весь цей час, посадовців не обходить). А ось із гарантованими кримчанам іншими благами набагато складніше, адже спільноти, які приймають ВПО, грошей на їх утримання не мають. Тож порятунок потопельників і надалі залишається справою самих потопельників.
Розв’язати проблему, на думку Ж. Лук’яненко, можна, якщо посадовці побудують свою роботу на трьох «стовпах» – чіткій стратегії діяльності, логічних правилах (тобто на законах і підзаконних актах) її впровадження та відпрацьованих механізмах виконання цих правил. Поки що фахівці не бачать у діяльності держави жодного з означених чинників. Головну ж причину неквапливості у вирішенні проблем ВПО представник Уповноваженого побачила у тому, що переселенці не мають доступу до місцевих виборів, а отже не складають електорат, якому потрібно принаймні обіцяти світле майбутнє. Крім того, вона вважає, що держава мала б створити єдиний орган, який би відував проблемами ВПО, оскільки велика кількість відповідальних органів дозволяє перекидати проблеми одне від одного, не вирішуючи їх по суті.
Тягар відповідальності
Погодилися з представником Уповноваженого й інші спікери з тією обмовкою, що не лише Україна має перейматись проблемою кримчан. Так, голова Всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрій Сенченко вважає, що відшкодовувати збитки українським громадянам має країна-агресор. А оскільки звернення до Європейського суду з прав людини не приносять бажаного результату, скривдженим варто звертатися за справедливістю до української Феміди. От тільки як виглядатиме рішення українського суду проти РФ, присутні уявити так і не спромоглися.
Щоправда, представник громадської організації «КримSOS» Марія Левченко запевнила, що ВПО і без цього не гребують національним правосуддям. Однак позиваються в основному до національних органів, які не бажають виконувати вимоги закону.
А ось національний експерт спільного проекту ЄС/РЕ «Консолідація розробки у сфері юстиції в Україні» Сергій Кальченко висловив думку про те, що поряд з РФ за українців, які не лише виїхали на материк, а й досі проживають на території півострову, відповідальність має нести і Україна. Цю думку фахівець аргументував приписами європейських нормативних актів, а також рішеннями ЄСПЧ, у яких Суд наполягає на тому, що держава, яка хоч і втратила ефективний контроль над територією, не звільняється від обов’язків щодо своїх громадян. Також експерт рекомендував присутнім не гребувати витребуванням документів, у тому числі й судових, від так званої адміністрації АРК, за прикладом витребування паперової пенсійної справи.
Однак ця пропозиція не знайшла підтримки у запрошених, які підкреслили, що будь-які паперові зносини з протеже країни-агресора можуть стати аргументом на користь визнання анексії правомірною. Тож українським посадовцям варто бути з цим дуже обережними.
Правосуддя із кримським присмаком
Про роль адміністративних судів у непростій ситуації розмірковували й володільці мантій. М. Цуркан відзначив, що ця ситуація для України є унікальною. Тож не дивно, що можновладці й досі не оговталися від сусідського свавілля та не спромоглися не лише залагодити конфлікт і повернути національні землі, а й ущент заплуталися з регулюванням у межах власних кордонів. Це потягло за собою низку негараздів, не останнім серед яких є неможливість здійснювати правосуддя на півострові іменем України.
І якщо суди (або судді) інших юрисдикцій так чи інакше продовжили животіння під прапором країни-агресора, адміністративні суди, визнані у світі як невід’ємний елемент державної демократії, припинили своє існування. Аби не залишати кримчан без адміністративного правосуддя, законодавець у ст. 12 закону №1207-VII постановив розглядати кримські справи у столичних адмінсудах. Однак одна справа прийняти норму, а інша – її виконати.
На практиці виявилося, що розгляд таких матеріалів супроводжується численними об’єктивними перепонами, зумовленими неможливістю належними чином повідомити сторони, витребувати документи, допитати свідків та навіть технічно оформити виконавчі листи через відсутність необхідної інформації. Про те, як київським адміністративникам вдається впоратися з ситуацією, розповіли суддя Київського апеляційного адміністративного суду Євген Сорочко та заступник голови Київського окружного адміністративного суду Віталій Щавінський.
Однак і самі судді, і присутні експерти визнали, що поки держава зволікає із захистом прав своїх громадян, позбавлених домівок, за цю непросту справу мають взятися національні суди. Саме вони зможуть вирішити численні проблеми ВТО шляхом формування практики розгляду справ не лише за буквою закону, а й за духом справедливості.