 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Як не вбити банківську систему та зберегти бізнес позичальників у період кризи? Які фази співпраці між банком та позичальником можуть існувати в процесі пошуку оптимального для сторін способу реструктуризації боргу? Які «спектри» юридичної відповідальності позичальників банків та власників неплатоспроможних банків за борговими обов’язками на сьогодні в нашій країні?
Ці питання та пов’язані з ними теми, обговорювалися на конференції «Криза корпоративного боргу в Україні: шляхи виходу», що відбулась 23 квітня цього року в м. Києві.
Представники Академії фінансового управління Міністерства фінансів Україні Анатолій Дробязко, Геннадій Бортников та Олександр Любич розповіли про особливості повернення довіри до національних грошей, мінімізацію збитків корпоративного бізнесу та надали характеристику державним компаніям з управління проблемними активами.
Зокрема пан Дробязко зазначив, що Україна потребує глобального перегляду взаємовідносин позичальника та банку. «Моя більш ніж 20-річна практика свідчить про те, що сила банку – в його клієнтах. І зараз треба шукати шляхи підтримання та посилення бізнесу клієнтів», – наголосив доповідач, зазначивши важливість ролі макроекономічної підтримки уряду.
Олександр Любич додав, що має надію, що надалі держава буде активніше включатись у регулювання банківської сфери та сприяти вирішенню проблем банків.
Одним із ефективних способів вирішення ситуації з проблемними активами в Україні Геннадій Бортников назвав створення державних компаній з управління проблемними активами (КУПА). Доповідач на прикладі досвіду Словенії розповів про переваги таких компаній. Такі компанії дають змогу консолідувати кадри в одному агентстві та застосовувати універсальні процеси для роботи: сприяння сек’ютиризації коштом більш широкого пулу активів, забезпечення більших важелів впливу на боржників, недопуск екстреного розпродажу активів або ефектів, що дестабілізують. Також робота КУПА будується так, щоб хороші банки могли зосередитись на своїй основній діяльності.
Третя сесія конференції стосувалась податкових та юридичних питань процесу реструктуризації корпоративного боргу в Україні. Олексій Сошенко, радник МЮФ Clifford Chance Ukraine, описав основні принципи та особливості реструктуризації заборгованості української групи боржників у контексті міжнародного фінансування. Сам процес реструктуризації є доволі складною процедурою та потребує комплексної підготовки. Вона передбачає такі етапи:
- визначення ключових зацікавлених сторін – встановлення «інформаційних бар’єрів» та шляхів комунікації;
- вирахування інших «гравців» (постачальників, підрядників і т.д.) – хто може зірвати або загальмувати процес;
- визначення поточного фінансового стану компанії;
- складання «карти заборгованості» – коли, кому і скільки;
- призначення Координаційного комітету кредиторів (КоКом) та радників для представлення інтересів кредиторів, що беруть участь у реструктуризації;
- створення моделей пріоритетного погашення боргу, які передбачають договірне першочергове погашення боргу для визначення видів фінансування (наприклад, рефінансування кредиторів).
За словами доповідача, важливо розуміти, що у різних груп кредиторів є різні інтереси. Тому цей чинник також варто враховувати. У процесі реструктуризації заборгованості українських боржників у контексті міжнародного фінансування ключовим чинником є час. Тут менеджмент компанії повинен оперативно погодити умови реструктуризації, щоб попередити банкрутство компанії. Також, за словами пана Сошенка, фінансова, операційна та організаційна реструктуризація компанії є доволі складним завданням і потребує кваліфікованого управління, часто – із залученням зовнішніх консультантів. «Нова стратегія та план реструктуризації повинні бути спрямовані на оптимізацію основної діяльності зі вказівкою на конкретні цільові показники та терміни їхнього досягнення. Виконання має бути підтримане менеджментом компанії», – наголосив юрист. Ще одним практичним моментом реструктуризації, який може статись та до якого треба бути готовим – виникнення необхідності у нових інвесторах, адже поточні можуть втратити інтерес до такої компанії.
Про податкові наслідки різних механізмів реструктуризації розповіла керівник практики податкових спорів АО Arzinger Катерина Гупало. «Податкові спори – це особливе бачення податкових органів (яке часто підтримується судами) того, як в податковому обліку має відображатись реструктуризація», – почала вона доповідь. Доволі поширений та простий для сторін спосіб, щоб реструктуризація заборгованості не впливала на податковий облік, пропонується укласти додаткову угоду, за якою пропонується продовжити термін дії основного зобов’язання за договором. Але, за її словами, часто стається така ситуація, що під час проведення перевірок податкова не бере до уваги цю додаткову угоду, зосереджуючись лише на основному договорі. І, в результаті, як безнадійна заборгованість, донараховують додаткові зобов’язання з податку на прибуток. «Найдивніше у цій ситуації те, що ВАСУ підтримав таку позицію податкової. Читаючи відповідну ухвалу ВАСУ, якогось логічного обґрунтування такого рішення не знайшла», – повідомила пані Гупало.
Щодо процесу списання боргу, він розглядається як додаткове благо платника податку. Нова податкова реформа, що набула чинності у січні 2015 р., принесла один нюанс: якщо кредитор або банк рекомендованим листом не повідомить особу про те, що у цому випадку виникають такі податкові наслідки, як додаткове благо і треба сплатити податок на доходи фізичних осіб, – він автоматично стає податковим агентом. «Це означає, що якщо до цієї особи прийде податкова перевірка, податкові зобов’язання з додаткового блага нарахують тому самому кредиторові».
Олексій Ковриженко, керівник практики проблемних активів у регіоні СНД МЮК AstapovLawyers зупинився на питаннях юридичної відповідальності позичальників банків та власників неплатоспроможних банків. Навів приклад на конкретному випадку з власної практики. Трапилась, наприклад, справа одного з російських банків, який надав кредит українському підприємству та прийняв на забезпечення в іпотеку нежитлові приміщення в Києві. Сума угоди досягала 100 млн грн, кредит був не повернений. Етапи досудового врегулювання реструктуризації не дали позитивних результатів, банк почав процедуру стягнення. «Відразу звертаю увагу на те, що робота з проблемною заборгованістю починається тоді, коли всі способи для укладення мирової угоди вже вичерпані. Судова процедура стягнення є складною та тривалою», – зазначив юрист. В інтересах банку було здійснено виконавчий напис нотаріуса на предмет іпотеки. «Ми вирішили ризикнути та забезпечити стягнення через виконавчий напис щодо основного боргу. Коли клієнт банку в суді почав оскаржувати виконавчий напис, постало питання спірності суми. А оскільки з тіла кредиту сума була безспірною, ми змогли довести безспірність цього нотаріального напису та відстояти інтереси банку», – пояснив доповідач.
За словами пана Ковриженка, питання повернення проблемної заборгованості – це, безумовно, втрати. І лише досягнувши консенсусу, можна вийти з цього конфлікту з найменшими втратами.