19 березня 2013, 17:49

Коли відбудеться відмова від принципу «ти – мені, я – тобі»?

Опубліковано в №12 (354)

13 березня пройшов II Всеукраїнський форум Асоціації Адвокатів України з цивільного права і процесу «Київська весна». Серед інших актуальних тем не можу не відзначити обрану суддею ВАСУ Олексієм Муравйовим, а саме: «Засоби масової інформації у судовому процесі». Поки пан Олексій розповідав, як змінилося його ставлення до норм допустимої поведінки після того, як він змінив місце представника на суддівську лаву, мені на думку спало, чи з’явиться взагалі в Україні судовий PR? Потім пан Олексій, певно, вирішив пожвавити свою і без того досить цікаву доповідь і пригадав, як безпардонний фотограф ледь не сів йому на коліна в гонитві за гарним ракурсом. Тож і я подумала, що недарма, мабуть, за кордоном судові процеси замальовують, а не фотографують.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Окрім цього, у своїй доповіді суддя ВАСУ підкреслив, що, незважаючи на всі незручності, створювані представниками ЗМІ, та острах бовкнути якесь безглуздя чи то пак жах публічного виступу, судді все ж таки працюють над собою в напрямі взаємодії зі ЗМІ, причому не такої, коли суддя організує журналісту допуск, а журналіст судді – гарний відгук, а як належить. Якщо раніше не кожен суд міг похвалитися наявністю хоча б прес-секретаря, то тепер подекуди існують цілі прес-служби. Наприклад, у ВАСУ робота у відповідному напрямі відбувається в рамках проекту Twining та співпраці з канадською школою суддів.

Усе це просто чудово, особливо відмова від принципу «ти – мені, я – тобі». Утім, якби ж не тільки судді розуміли, що свобода слова потрібна не лише журналістам, а насамперед – читачам!

Натомість, що відбувається? Дуже часто доводиться стикатися з проблемою, коли юристи прагнуть до об’єктивних гострих статей, звинувачують нас, журналістів, у використанні евфемізмів та лобіюванні чиїхось інтересів (частіше за все йдеться про конкретних експертів, з якими ми плідно співпрацюємо і до думки яких дослухаємося або поділяємо її з власних переконань). Проте вся ця критика outofrecord, так би мовити, не для протоколу, і мало хто наважиться вкласти гостре питання саме у власні вуста.

Мені як людині з юридичною освітою та головному редактору професійного юридичного видання надзвичайно сумно спостерігати, коли експерти замовчують те, про що гріх не сказати вголос. Це насамперед інформація про корупцію та зловживання посадовими повноваженнями, низький рівень правової грамотності окремих державних службовців і народних обранців.

Звичайно, більшість суддів, як і більшість юристів узагалі, цілком адекватно сприймають реальність і навіть з іронією ставляться до неадекватної меншості…

Це дозволяє сподіватися на краще, але не завжди спрацьовує. І поки я на власні очі не побачу, як, наприклад, шановані знавці практики ЄСПЛ шанобливо ставляться до «сторожових псів демократії», мабуть, не переконаюсь у наявності цієї самої демократії, яку покликана сторожити.

Отже, менше зауважень – більше виправлень. Я розумію, що велика кількість наших паркетних колег спотворила сучасний імідж вітчизняної журналістики, але все ж таки хотілося б залишити за собою останнє слово надії. Надії на розуміння і дружнє ставлення до тих, хто робить усе можливе для створення дискусійної юридичної платформи на шпальтах спеціалізованих видань.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати