У Верховній Раді був зареєстрований проект Закону України №10392 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо скасування довічного позбавлення волі для жінок)». Проектом Закону передбачається внесення змін до ч. 2 ст. 64 Кримінального кодексу України, які покликані виключити можливість призначення такого найсуворішого виду покарання як довічне позбавлення волі жінкам, які вчинили кримінальне правопорушення.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Коментар
Владислав Грищенко, адвокат, радник Ario Law Firm
«Цей невеликий за обсягом законопроект, а особливо пояснювальна записка до нього, в якій занадто демонстративно часто вживаються фрази на кшталт «соціально-психологічні та психофізичні властивості жінок», у мене викликають подив. Також складається недвозначне враження про певний провокативний характер цього законопроекту. Вірогідно, він має на меті відволікти увагу суспільства від якихось інших питань чи проблем. Щодо суті запропонованої ініціативи, необхідно поглянути, чи взагалі існує в Україні така проблема?
Як відомо з відкритих джерел, станом на сьогодні в нашій державі до довічного ув'язнення засуджено близько 1,5 тис. осіб, з яких 24 жінки. Ці жінки засуджені за тяжкі насильницькі злочини проти осіб. До того ж варто зазначити, що під час визначення судом покарання гендерний чинник враховується поряд з іншими характеристиками особи. У процесі обрання покарання про виважене ставлення суду до з'ясування обставин, що характеризують особу, яка вчинила злочин, красномовно свідчить пропорція 1500 на 24. Тобто ми бачимо, що під довічне ув'язнення жінки, які вчинили особливо тяжкий злочин, в Україні потрапляють вкрай рідко. Простими словами, щоб отримати найсуворіше покарання у вигляді довічного позбавлення волі, жінка має вчинити щось таке, від чого кров «холоне» у жилах.
Наведу приклад — злочин, який я розслідував за часів своєї роботи у прокуратурі. 27-річна жінка спланувала та реалізувала (разом з колишнім чоловіком та його другом) вбивство своїх батьків та бабусі з дідусем. Мета вбивства — отримання спадку заможних батьків, а бабусі з дідусем — «щоб не заважали далі жити». Злочин планувався кілька місяців. Жінка продала подаровану їй батьками трикімнатну квартиру, щоб придбати знаряддя вбивства та засоби зв'язку, а також оплатити створення алібі. Щоб виманити всю родину разом із дому, вона переконала, що на них усіх накладена порча. Зловмисниця нібито знайшла якусь знахарку, яка живе за містом. По дорозі до «відьми» в певному місці біля лісу злочинниця попросила зупинити авто, посилаючись на погане самопочуття. Після того, як вона вийшла з машини, її друзі вибігли із засідки та розстріляли усіх родичів. Після цього злочинці утрьох зарили тіла у заздалегідь викопану яму в лісі.
Після розкриття цього страшного та до найменших деталей продуманого злочину суд виніс рішення. Обох чоловіків було довічно позбавлено волі, а ідеолог та режисер цього жорстокого вбивства власних батьків — 27-річна жінка — отримала 15 років позбавлення волі. Чи це справедливо?
Тепер щодо безпосередньо ст. 64 Кримінального кодексу. У чинній редакції прямо зазначено, що довічне позбавлення волі не застосовують до осіб, які не мають 18 років. Загалом, це зрозуміло. У неповнолітніх, як правило, ще не сформований світогляд, тому жахливий злочин вони можуть вчинити банально, як кажуть, «по дурості». В майбутньому такій людині надають можливість на психологічному рівні змінити своє ставлення до того, що вона вчинила, а також зробити щось у цьому житті, щоб хоча б частково залагодити свою провину.
Також зрозумілою є норма цієї статті щодо незастосування довічного ув'язнення до осіб, віком більше ніж 65 років. При середній тривалості життя в Україні (на 2016 р. для жінок вона становила 77 років, для чоловіків — 67 років), якщо людина скоїла тяжкий злочин після 65 років, то покарання у вигляді 10-15 років, найімовірніше, стане для неї довічним.
Ст. 64 КК України також не дозволяє довічно позбавляти волі жінок, які під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку були у стані вагітності. Це також обґрунтовано та зрозуміло, адже у цей особливий період в організмі жінки відбуваються певні реакції та процеси, що деякою мірою можуть впливати на психіку та ухвалення певних рішень. Тому законодавець виходить з того, що потрібно враховувати інтереси як особи, яка вчинила злочин, так і дитини, яка народиться, стане громадянином України та не повинна нести відповідальність за вчинки матері.
Наразі пропонується внести зміни до Кримінального кодексу і взагалі не застосовувати до жінок покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Тут у мене виникає питання: чим саме відрізняється умисел і наслідки злочину, в результаті якого загинули люди, що був скоєний жінкою, від того, що скоїв чоловік?
Хотів би звернути увагу на ст. 50 КК України «Поняття покарання та його мета». Сьогодні багато хто говорить про гуманізацію покарань. У пояснювальній записці до законопроекту згадується про превентивну функцію покарання. Проте це лише одна з функцій. Не варто забувати, що основна функція покарання — це кара за те, що людина вчинила. Тобто якщо вона вчинила злочин, за який передбачається довічне позбавлення волі, то наслідки цього злочину надзвичайно тяжкі.
Окрім того, говорячи про гуманізацію покарань для злочинців, чомусь не згадуються люди, які постраждали від дій цього злочинця. Якщо внаслідок злочину вбито людину, то постраждалими будуть її батьки, чоловік чи дружина, діти. Якщо загиблих декілька, то кількість постраждалих зростає в геометричній прогресії. На мою думку, насамперед, мають бути захищені інтереси близьких та родичів загиблого, а також виконані їхні цілком законні та обґрунтовані вимоги щодо належного покарання винних».