Днями, переглядаючи стрічку новин у мережі Фейсбук, прочитав досить креативну вакансію від однієї з юридичних фірм. Вимоги до претендентів були очікуваними, окрім одного аспекту - «вишенькою на торті» мала стати наявність адвокатського свідоцтва… Використання цього фразеологізму стосовно інституту адвокатури особисто мені здалось досить недоречним, однак воно зовсім не збентежило автора посту. А одна з дописувачок навіть зверхньо прокоментувала: «І що такого, що порівняли з вишенькою. Не з брудом же…»
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
І власне тут стало однозначно зрозуміло, що як би гарно не були виписані гарантії адвокатської діяльності у профільному законі, як би високо не був встановлений статус інституту адвокатури на рівні Конституції та кодексів, справжній авторитет адвокатури потребує не лише закріплення, але й банального нагадування. Адже ми не дивуємось, коли бачимо пам’ятники вчителям, музикантам, шахтарям, пожежникам тощо. Проте досі в жодному куточку України не було встановлено жодного пам’ятника професії адвоката. Так, подекуди встановлені меморіальні дошки окремим видатним історичним постатям. Але, здається, адвокатура як правозахисний інститут давно вже заслужила на щось більше. Саме ця тема і стала приводом для розмови з адвокатом Київської області, екс-головою Комітету захисту прав адвокатів РАКО Андрієм Грубським, який запропонував створити ініціативну групу для встановлення меморіального комплексу адвокатам-захисникам.
- За останні 6-7 років адвокатура пережила чимало знакових моментів – від створення єдиної професійної спільноти до встановлення так званої «адвокатської монополії». Однак ставлення до професії адвоката в суспільстві і досі дуже неоднозначне. Про проблему ототожнення адвоката з клієнтом навіть зайве нагадувати. Та й всередині самої адвокатської спільноти є певні розбіжності. Чи не настав час з’ясувати, що зможе об’єднати адвокатів не на декларативному рівні, а по-справжньому. Наприклад, лунають думки написати гімн адвокатури. Ваша думка?
- Ідея з приводу гімну є дуже цікавою. Причому в гімні як символі єднання важливим є не лише текстове наповнення та зміст, але й мелодія, результат роботи композитора, харизматичність та впізнаваність твору. І тоді, де б не лунав гімн адвокатів, всі одразу зрозуміли б – представників якої професії славлять. Проте за всього свого символізму та величі, жоден гімн не зможе поєднати адвокатів різних поколінь в думках та спогадах, нагадати про героїчні сторінки історії чи замислитись про майбутнє професії. Напевне, слід розглянути це питання і зовсім з іншого ракурсу. Нагадаю, згуртованість українців під час національних випробувань, з нагоди подолання наслідків якоїсь біди, а то й під час воєн за свою незалежність (з часів Захара Беркута до нинішньої війни на Сході України), вже стала традицією. І саме нинішня війна в зоні АТО (ООС) нагадала всім нам, що адвокат – це не просто захисник в процесі, але в тому числі – і захисник Вітчизни. Не можна забувати й про те, що з року в рік зростає сумна статистика і щодо адвокатів, які загинули під час виконання своїх професійних обов’язків в мирний час. І можливо, саме ці скорботні події та факти стануть першими цеглинами в справі нового етапу єдності адвокатів.
На жаль, станом на сьогодні мені точно не відомо (а на публічний загал я це питання ще не піднімав до цього часу), а скільки ж усього адвокатів загинуло з 2014 року по сьогоднішній день на російсько-українській війні на Донбасі? Хто зможе надати з цього приводу вичерпну статистику? А це дуже важлива інформація для початку створення меморіалу пам’яті адвокатів. Дійсно, зараз є багато звітів, в тому числі листів та звернень до багатьох державних і міжнародних установ і організації щодо стану захисту прав адвокатів. Але це саме той випадок, коли адвокати мають достеменно знати усіх своїх героїв. І тих, хто загинув, боронячи країну в окопі, і тих, хто, знає, що ризикує своїм життям, але продовжує до останнього боронити права громадян в судах. Дещо алегорично, але скажу так: права адвокатів мають захищатись не тільки на рівні проголошення певних гасел в контексті європейського бачення розвитку адвокатури, але й на рівні власної свідомості й совісті. І я особисто вважаю, що ті адвокати, які перевдягнулись з костюмів та білих сорочок з краватками у «камуфляж», покинули своїх партнерів та родини заради захисту Вітчизни, а замість портфелів з матеріалами кримінальної справи взяли у руки зброю – й пішли під кулі та обстріли артилерії захищати країну, однозначно заслуговують на повагу. Для тих хто повернувся – вічна шана, а тим хто загинув – вічна шана і світла пам'ять. Тому повертаючись до відповіді на ваше запитання, підкреслю, що згуртувати адвокатів сьогодні можна навколо спільної ідеї світлої пам’яті, шани і поваги до адвокатів-захисників. Кожен рік, 19 грудня ми усі святкуємо День адвокатури, але цього дня слід не тільки святкувати, але й віддавати шану колегам, яких вже ніколи не буде поруч. Свята і різні офіційні заходи – це звичайно добре, але не слід забувати, що у нас і досі йде війна. І в цей день слід не просто нагадати суспільству, що є така професія адвокат, а що він залишається Захисником, хоч в окопі, хоч в судовій залі. І тоді усі адвокати і навіть прості громадяни знатимуть, а куди покласти квіти, і де можна згадати своїх бойових побратимів.
Ось так, розмірковуючи над цим питанням, у мене і з’явилась ідея і велике бажання створити з цього приводу певний меморіальний комплекс, що уособлюватиме мужність, патріотизм, відданість присязі адвоката та справі захисту рідної країни. Цей меморіал має стати символом шани та поваги сучасного суспільства в пам’ять про усіх адвокатів, що боронили і боронять Україну. На всіх фронтах і у всіх своїх іпостасях. Цей меморіал виконуватиме також велику виховну роль, закріплюючи і у адвокатів усіх поколінь, і у всіх інших верствах населення повагу до тих, хто присвятив своє життя захисту і всієї України, і захисту прав і свобод кожної окремої людини.
- Чи є вже конкретні ідеї щодо концепції скульптур і місця розташування меморіалу?
- Поки лише в моїй уяві, але кожен колега, кожен адвокат може долучитись до цього процесу зі своїми пропозиціями та баченням. В результаті, коли ідея вже набере потужних обертів і потребуватиме конкретних дій - може бути створена певна ініціативна група, благодійний фонд чи громадська організація – не важливо, головне реалізувати саму ідею. На мій погляд, мова має йти не про якийсь умовний гранітний камінь, і не про різні стели та дошки радянського взірця, але про певне місце пам’яті та слави адвокатів. Напевне, це має бути декілька скульптур, об’єднаних у єдиний архітектурний ансамбль, уособлюючи збірний образ адвоката у всіх проявах його буття. І адвоката мирного часу – з портфелем і паперами. І адвоката – воїна АТО, в бронежилеті та зі зброєю в руках. І адвокатів - жінок, які не просто працюють нарівні з чоловіками в найтяжчих умовах, в тому числі у тюрмах та СІЗО, але й самою своєю присутністю надихають колег на нові звершення. Сам комплекс не повинен вражати пафосом та розмірами, він повинен бути трішки вище людського зросту. Натомість скульптури хоч і не мають носити впізнаваних рис конкретних людей, але потребуватимуть певної персоніфікації. Наприклад, у вигляді дошки з прізвищами вбитих адвокатів. Або, як варіант, через створення умовної Алеї слави адвокатів. Тобто це має бути місце, куди зможе прийти будь-яка людина, яка вдячна адвокатам, чи свідомо обрала цю професію на все своє життя, чи хоче вшанувати їх пам’ять. На мій погляд, з географічної точки зору, облаштування цього комплексу має бути десь на бульварі Шевченка у місті Києві, навпроти Академії адвокатури України. Це був би дуже логічний крок, але звичайно, що тут потрібні будуть додаткові узгоджувальні процеси і з ректоратом Академії адвокатури, і з КМДА, і з відділом охорони пам’яток архітектури та іншими установами. Проте головне, аби було бажання. Принципово важливо, щоб було вибране правильне місце. Щоб була збережена концепція, про яку я говорив вище. Щоб комплекс замовили у відомого скульптора тощо.
- Але ж одного бажання замало. Звідки в такому випадку брати фінансування на створення меморіалу?
- Важливо, щоб цей комплекс був створений за гроші самих адвокатів України, а не фінансувався конкретним олігархом заради свого піару. Вважаю недоречним і те, щоб меморіал створювався виключно під егідою чи за рахунок органів адвокатського самоврядування. Адже, як на мене, не важливий статус і посада адвокатів, які долучаться до цієї справи – важлива участь і внесок кожного, кому це болить. Кому важливо, щоб пам’ять про адвокатів України залишилась на віки. Мабуть, саме тоді авторитет адвокатури й стане міцнішим за граніт.
Підготував Сергій Козлов