Нещодавно Верховний Суд (далі - ВС, Суд) розглянув питання арешту коштів на рахунках платника податків у разі недопуску уповноважених осіб контролюючого органу до проведення перевірки.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до вимог підпункту 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у разі якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу, може бути застосовано адміністративний арешт.
Процедура накладення адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків визначена тією ж ст. 94 ПК України. П. 94.10 ст. 94 ПК України, визначено, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого впродовж 96 годин має бути перевірена судом.
Саме з такою вимогою звернувся контролюючий орган до суду у справі №813/483/17 від 28 лютого 2019 р. Свою позицію податківці обґрунтовували тим, що з урахуванням недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків, на виконання вимог п. 94.6 ст. 94 ПК України існують підстави для застосувати арешту коштів на рахунках такого підприємства. У свою чергу платник податків зазначав, що наказ про проведення перевірки було скасовано у судовому порядку, тобто відсутні підстави для її проведення, тому й відсутні підстави для застосування арешту за недопуск до перевірки.
Суд, вирішуючи питання по суті, погодився з позицією судів попередніх інстанцій, які стали на бік платника податків. ВС зазначив, що підставою арешту коштів на рахунку платника податків, серед іншого, може бути факт недопуску ревізорів до проведення виїзної документальної перевірки такого платника. Натомість факт недопуску до проведення перевірки може бути законним або незаконним. Платник податків має право не допустити до проведення до перевірки у разі порушення процедури або порядку проведення перевірки, або незаконності наказу на її проведення.
Згідно до ст. 283 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд розглядає заяви контролюючого органу про підтвердження обґрунтованості арешту як окремі категорії термінових справ, тобто відповідно до ч. 7 ст. 283 КАС, у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду.
Проте ключовим моментом є відкриття провадження у справі. Так, у разі, якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право, суд відмовляє у відкритті провадження.
У рішенні по справі №804/19780/14 ВС зазначив, що скарга на дії посадових осіб податкового органу щодо проведення перевірки в порядку досудового (адміністративного) оскарження не має розумітися як спір про право. Оскарження наказу про проведення перевірки, дій податкового органу щодо її проведення є по суті запереченням обставин, що зумовили звернення податкового органу з відповідним поданням, а тому не є спором про право. Натомість суд запропонував розуміти під спором про право оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту майна, оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з поданням у порядку особливого провадження тощо.
Розглядаючи справу №826/2195/16 від 30 листопада 2018 р., ВС висловив бажання змінити вищезазначений підхід та передав справу на розгляд палати, до якої входить колегія, що розглядає цю справу. Зокрема, Суд зазначив, що «…спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Така незгода має втілюватися у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права. Так, платник податків може заперечувати законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, або наявність підстав для прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна тощо.
Відтак оскарження наказу про проведення перевірки або рішення про застосування адміністративного арешту майна відображає незгоду платника з діями податкового органу, які слугували передумовою для внесення подання, та свідчить про наявність спірних аспектів, які потребують вирішення та не підтверджують беззаперечності застосування спеціальних заходів (адміністративного арешту майна). Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що оскарження платником податків наказу контролюючого органу про проведення перевірки, рішення про застосування адміністративного арешту майна, безвідносно до обраного способу оскарження: в адміністративному або судовому порядку, є спором про право».
Попри те, що остаточного рішення у цій справі ще немає, суди активно використовують вказану позицію. Наприклад, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою у справі №640/1/19 від 14 січня 2019 р., враховуючи останню позицію ВС, закрив провадження у справі про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту (хоча, враховуючи положення ст. 283 КАС, за таких обставин провадження не мало б бути відкритим).
Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, можна дійти до висновку, що у разі недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, адміністративний арешт коштів платника податків, який успішно оскаржив наказ про проведення перевірки, не застосовується. Більше того, оскарження наказу про проведення перевірки варто вважати спором про право, тому суд має відмовити у відкритті провадження у справі про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту.