Попередній розрахунок судових витрат. Принцип змагальності vs принцип відшкодування

Певно що історія цього протистояння почалася значно раніше, але її розквіт припав на 2019 рік. Тоді авторка цієї статті тільки розпочала юридичну кар’єру, а Велика Палата Верховного Суду вже постановила: не вказав попереднього розрахунку у першій заяві по суті — не маєш права на стягнення витрат на правничу допомогу (Постанова від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18).

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Така позиція ВП ВС породила як мінімум дві тенденції у судовій практиці стягнення витрат на правничу допомогу: 

1. надала учасникам можливість оскаржувати додаткові рішення судів попередніх інстанцій із посиланням на висновок у справі №904/4494/18;

2. надала судам привід відмовляти у відшкодуванні витрат, бо не вказано попередній розрахунок.

Закон передбачає, що сторони повинні подати попередній розрахунок суми судових витрат разом із першою заявою по суті. Однак у разі неподання розрахунку суд має тільки право відмовити у відшкодуванні витрат (ч. 1–2 ст. 134 ЦПК, ч. 1–2 ст. 124 ГПК).

КЦС та КГС одностайно підтвердили, що неподання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх відшкодуванні. У суду є право, а не обов’язок для відмови у відшкодуванні витрат (Постанова КЦС від 8 квітня 2021 року у справі №161/20630/18, Постанова КЦС від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21, Постанова КГС від 31 березня 2021 року у справі №916/2087/18, а також постанови КГС від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі №922/2167/19).

Проте практика «безпідставної відмови» у відшкодуванні витрат на правничу допомогу зберігається у судах першої та апеляційної інстанцій і до сьогодні.

Чому принцип змагальності може бути порушений?

Верховний Суд зазначає, що право суду відмовити у відшкодуванні витрат за неподання попереднього розрахунку забезпечує дотримання принципу змагальності. Подання попереднього розрахунку забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими, та доводити неспівмірність таких витрат (Постанова КГС від 14 грудня 2021 року у справі №922/676/21). 

Суд може реалізувати своє право на відмову у відшкодуванні витрат тільки внаслідок доведення обставин того, що неподання іншою стороною попереднього розрахунку сум судових витрат порушило принцип змагальності та завадило стороні висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

Схожі висновки містяться у постановах КЦС від 8 березня 2023 року у справі №755/7694/20, від 22 листопада 2023 року у справі №757/31792/20, постановах КГС від 18 січня 2022 року у справі №910/2679/21, від 29 вересня 2022 року у справі №910/3055/20, Постанові ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

А як же докази? 

Не слід забувати, що принцип змагальності — це і про зобов’язання сторін довести обставини, на які вони посилаються (ч. 3 ст. 12 ЦПК, ч. 3 ст. 13 ГПК). І саме в цьому він найтісніше пов’язаний з принципом відшкодування витрат.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми витрат, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 3 ст. 134 ЦПК, ч. 3 ст. 124 ГПК).

Розмір витрат, пов’язаних із розглядом справи, встановлюється судом на підставі доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду (ч. 8 ст. 141 ЦПК, ч. 8 ст. 129 ГПК).

Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (Постанова ВП ВС від 20 серпня 2018 року у справі №751/3840/15, Постанова КГС від 5 лютого 2019 року у справі №906/194/18).

Відмовити (,) не можна (,) задовольнити

Розглянемо типові ситуації щодо зазначення попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу та спробуємо визначити, чи порушено принцип змагальності.

Ситуація №1. Сторона не зазначила попередній розрахунок витрат у першій заяві по суті спору, але подала його з іншим документом у справі до ухвалення судом рішення.

Сторона не виконала обов’язок ч. 1 ст. 134 ЦПК (ст. 124 ГПК), проте подала необхідні докази на підтвердження витрат відповідно до приписів ч. 8 ст. 141 ЦПК (ст. 129 ГПК).

Верховний Суд вважає, що в такому разі інші учасники справи не позбавлені можливості підготуватися до спростування витрат, тому принцип змагальності не порушено (постанови КГС від 18 січня 2022 року у cправі №910/2679/21, від 14 грудня 2021 року у справі №922/676/21).

Ситуація №2. Сторона не зазначила попередній розрахунок витрат у жодному документі, але подала докази їх понесення протягом п’яти днів після ухвалення судом рішення.

Сторона не виконала обов’язок ч. 1 ст. 134 ЦПК (ст. 124 ГПК), проте скористалася правом, наданим їй ч. 8 ст. 141 ЦПК (ст. 129 ГПК) і підтвердила розмір понесених витрат у встановлений законом строк.

Така ситуація відбулася у справі №161/20630/18. Суд першої інстанції відмовив у відшкодуванні витрат, оскільки відповідач не подав попереднього розрахунку витрат разом із відзивом. Проте суди апеляційної та касаційної інстанцій не погодилися з таким висновком, оскільки сторона мала право довести фактичну суму витрат і подала необхідні докази (Постанова КЦС від 8 квітня 2021 року). Схожий висновок міститься у Постанові КЦС від 12 жовтня 2022 року у справі №725/42/21. 

У справах №755/7694/20 та №757/31792/20 вже суд апеляційної інстанції відмовив у відшкодуванні витрат через відсутність попереднього розрахунку. Касація вважає, що апеляція дійшла помилкового висновку, оскільки принцип змагальності не було порушено (Постанова КЦС від 8 березня 2023 року, Постанова КЦС від 22 листопада 2023 року).

Ситуація №3. Сторона в першій заяві по суті спору заявила, що не очікує понести витрати, але пізніше подала їх розрахунок та необхідні докази разом із додатковим клопотанням.

Сторона не виконала обов’язок, передбачений ч. 1 ст. 134 ЦПК (ст. 124 ГПК), проте скористалася правом, передбаченим ч. 3 ст. 134 ЦПК (ч. 3 ст. 124 ГПК). 

У справі №910/4231/22 апелянт зазначав, що оскільки у позовній заяві позивач вказував, що не очікує понести додаткових судових витрат, він втратив право на компенсацію витрат на правничу допомогу за рахунок відповідача.

Суд апеляційної інстанції постановив, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, і апелянт не довів, що подання розрахунку витрат не разом із позовною заявою позбавило його можливості підготуватися до спростування витрат. Принцип змагальності не порушено (Постанова ПАГС від 16 березня 2023 року).

Ситуація №4. Сторона заявила певний розмір витрат у першій заяві по суті спору, але в подальшому значно збільшила їх розмір і надала докази.

ЦПК і ГПК передбачають право особи довести будь-який інший розмір судових витрат. Єдине застереження — якщо сума витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, сторона має довести, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ст. 141 ЦПК, ст. 129 ГПК).

У цьому випадку сторона повинна довести фактичну суму витрат, заявлену до відшкодування. Принцип змагальності не буде порушено, якщо сторона направить докази понесення витрат іншим учасникам справи у встановлений законом строк. 

Ситуація №5. Сторона не подала попереднього розрахунку витрат, але до ухвалення рішення судом заявила про право подати докази їх понесення, які подала за день до засідання суду по розгляду заяви та/або не направила докази іншим учасникам.

У цьому випадку є порушення принципу змагальності. Проте порушення полягає не в тому, що особа не подала попередній розрахунок витрат, а в тому, що не направила докази понесення витрат іншим учасникам, чим завадила їм належним чином висловити міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених витрат.

У справі №922/2821/18 Верховний Суд звернув увагу, що неповідомлення учасником справи іншого учасника про попередній розрахунок судових витрат, а також ненаправлення на його адресу документів на підтвердження вимог позбавляє іншого учасника можливості подати клопотання про зменшення розміру таких витрат (Постанова КГС від 21 серпня 2019 року).

У справі №915/1624/16 КГС зазначив, що ст. 129 ГПК хоча і не містить прямої норми щодо обов’язкового надсилання доказів понесення витрат на правничу допомогу іншій стороні, однак відсутність такої вказівки не звільняє заявника від виконання обов’язку щодо надсилання копії доказів іншій стороні на виконання вимог ст. 80 ГПК (Постанова від 19 лютого 2024 року). 

З огляду на те, що склад і розмір витрат, пов’язаних із оплатою правничої допомоги, підлягають доведенню, ненадсилання копій доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливість іншого учасника судового розгляду бути ознайомленим з їх змістом (подібний правовий висновок викладено у додатковій Постанові КГС від 21 серпня 2019 року у справі №922/2821/18 та у постановах КГС від 10 грудня 2019 у справі №902/844/18, від 15 червня 2022 року у справі №910/18646/19).

Дискреційні повноваження суду чи надмірний формалізм?

Верховний Суд зазначає, що застосування положень ст. 134 ЦПК (ст. 124 ГПК) належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

На думку авторки цієї статті (та з урахуванням останньої практики Верховного Суду), якщо сторона не подала попередній розрахунок витрат з першою заявою по суті чи іншим процесуальним документом, але при цьому подала докази, що підтверджують суму понесених витрат, у встановлені законом строки, суди не мають права відмовляти у відшкодуванні витрат, посилаючись на порушення принципу змагальності, оскільки це є проявом надмірного формалізму.

Верховний Суд не раз звертався до рішень ЄСПЛ і зазначав, що надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»).

Надмірний формалізм, на відміну від процесуального формалізму, передбачає механічне дотримання норм процесуального права, не враховуючи доцільності цього і з огляду на конкретні обставини справи (Сакара Н.Ю. Феномен формалізму в цивільному судочинстві. Проблеми законності. 2018. Вип. 143).

Учасник справи може заявити будь-який орієнтовний розмір витрат у попередньому розрахунку. Ні закон, ні судова практика не забороняють збільшити чи зменшити розмір витрат протягом розгляду справи судом. Учасник справи може декілька разів подати розрахунок з різним розміром витрат (тим паче, якщо оплата адвоката погодинна). 

Учасник справи також може заявити певну суму витрат у попередньому розрахунку, але подати докази їх понесення вже після ухвалення судом рішення у справі. Очевидно, що інші учасники справи не можуть подати обґрунтоване заперечення проти витрат чи клопотання про їх зменшення до ознайомлення з доказами, які підтверджують суму таких витрат. 

Отже, незазначення попереднього розрахунку витрат на правничу допомогу в першій заяві по суті не є перешкодою для стягнення витрат, понесених учасником справи.