Як відомо Верховною Радою України 15 січня 2015 року в першому читанні був прийнятий за основу законопроект № 1656 «Про забезпечення права на справедливий суд» (надалі – Законопроект), який в Раді з питань судової реформи розробляли експерти–відомі та поважні правники, науковці, адвокати, судді. Не зважаючи на деяку критику з боку політиків та юристів, загалом слід віддати належне авторам законопроекту за проведену роботу.
- 1. Відновлення статусу Верховного Суду України якнайвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції.
Законопроектом пропонується внести до низки законів, зокрема Кодексу України про адміністративні правопорушення, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, зміни, пов’язані з відновленням статусу Верховного Суду України. Зокрема, рішення про допуск справи до провадження ВСУ ухвалюватиме уже не вищий спеціалізований суд, як передбачено чинними процесуальними законами, а сам ВСУ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Практикуючі юристи відзначають, що добитись допуску справи до ВСУ є наразі надзвичайно складно, навіть у випадку наявності всіх фактичних і правових підстав. Очевидно, що, допускаючи справу до перегляду, наприклад, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, вищий спеціалізований суд вже опосередковано визнає наявність ознак помилковості в одному зі своїх рішень, тому робить це вкрай неохоче.
У разі набуття чинності запропонованими змінами прогнозуємо значне збільшення кількості справ у провадженні ВСУй активнішого усунення неоднозначності судової практики при вирішенні спору з одних і тих самих правовідносин. До слова, основоположний принцип верховенства права вимагає однозначності та послідовності судової практики в розгляді одних і тих самих спорів.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Совтрансавто-Холдинг проти України вказує на необхідність забезпечення формування єдиного підходу судового правозастосування (п. 79 рішення). У рішенні по справі Сєрков проти України ЄСПЛ визначає порушенням передбаченого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий судовий розгляд ситуацію, коли суд з одного і того самого питання виносить протилежні рішення.
Водночас, попри такі позитивні зрушення, як усунення штучних перешкод в допуску справ до ВСУ, мають місце певні ризики, пов’язані з подвійною касацією. Інакше кажучи, якщо наразі справи доходять до ВСУ у виняткових випадках, то після набрання чинності вказаних змін, ми отримаємо класичну чотириланкову судову систему, що може певною мірою ускладнити судовий спосіб вирішення спорів. Крім того, це може дати поштовх розвитку інституту медіації чи інших різновидів досудового врегулювання спорів.
Важливими та слушними змінами, що вносяться до більшості процесуальних кодексів, є розширення підстав для звернення до ВСУ, зокрема:
1) у зв’язку з неоднаковим застосуванням судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ;
2) у зв’язку з невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Також Законопроект передбачає можливість ВСУ відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові ВСУ іншого складу суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні). Зрозуміло, що правовідносини не можуть бути статичними, є динамічними та перебувають в постійному розвитку, проте сподіваємось, що на практиці такі випадки перегляду ВСУ своєї позиції будуть винятковими. Стабільність, прозорість, визначеність та передбачуваність – те, чого наразі хронічно бракує українській судовій практиці.
- 2. Реформування Вищої ради юстиції як відповідального органу за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу.
Чи не найсуттєвіші зміни очікують Вищу раду юстиції. Зокрема, Законопроект прямо передбачає зменшення терміну, на який призначається член ВРЮ, до чотирьох років та лише на один термін. Також скасовується необхідність попередніх висновків комітетів Верховної Ради України при прийнятті рішень ВРЮ, суттєво підвищуються професійні вимоги до членів ВРЮ, зокрема, шляхом підвищення вимог до стажу роботи в галузі права до п’ятнадцяти років.
Важливі нововведення Законопроекту стосуються заборони сумісництва обраними членами ВРЮ з іншими посадами та з іншою діяльністю (окрім викладацької, наукової та творчої в позаробочий час). Слушною є вимога передачі членами ВРЮ своїх акцій чи інших корпоративних прав в управління незалежній третій особі на час перебування на посаді члена ВРЮ. При цьому, право звернутись стосовно порушення вимог законодавства щодо несумісності членом ВРЮ може будь-яка особа, якій відомі відповідні факти. Такі жорсткіші вимоги дадуть змогу якісніше боротися з можливим лобіюванням власних або клієнтських інтересів з боку членів ВРЮ.
Законопроектом також передбачається, що з дати набрання ним чинності повноваження обраних членів чинного складу ВРЮ (тобто тих, що не були призначені до складу Ради за посадою) будуть припинені. Своєю чергою, обрання нових членів Ради за існуючою законодавчою квотою відбуватиметься протягом трьох місяців за якісно новими процедурами, які передбачають антикорупційні інструменти, зокрема, розкриття інформації щодо майнового стану кандидатів, складення мотиваційних листів, виступи перед іншими кандидатами з доповідями щодо себе та програми майбутньої діяльності в ВРЮ.
Передбачаються механізми, спрямовані на гласність, відкритість та прозорість порядку добору кандидатів для призначення членами ВРЮ, зокрема, за допомогою запровадження обов’язку розміщення на офіційному веб-сайті ВРЮ оголошення про проведення з’їзду або конференції, де обиратимуться члени ВРЮ; інформації про відкриття реєстрації кандидатів; переліку зареєстрованих кандидатів тощо.
Позитивними та слушними пропозиціями, що містяться в Законопроекті, є впорядкування призначення членів Вищої ради юстиції з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та установ. Зокрема, у такому з’їзді беруть участь представники не всіх ВНЗ, а тих, які мають у своєму складі навчальні підрозділи, що на дату проведення з’їзду здійснюють підготовку фахівців зі ступенем вищої освіти «магістр» протягом не менше десяти років, а також науково-дослідних установ, які на дату проведення з’їзду здійснюють наукову діяльність у галузі права як основну не менше десяти років.
Законопроект розширює та конкретизує підстави припинення повноважень члена ВРЮ, доповнюючи перелік підстав такими, як: порушення вимог, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; скоєння аморального вчинку тощо. Водночас слід відзначити, що аморальність вчинку є надто суб’єктивним та оціночним поняттям, а отже, на нашу думку, така підстава в переліку є зайвою.
- 3. Нова редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Якщо з приводу попередніх блоків реформування, запропонованого Законопроектом, дискусій майже не виникає, то нова редакція Закону України «Про судоустрій та статус суддів» дістала неоднозначні відгуки та думки експертів.
Найбільше критики пов’язано з нібито серйозним посиленням ролі президента у формуванні суддівського корпусу, зокрема, щодо прийняття суддівської присяги та підписання посвідчення, ліквідації судів та переведення суддів до судів нижчого рівня. Проте така критика, на нашу думку, є надмірною, особливо щодо певних організаційних питань. Очевидно, що гілки влади мають бути збалансованими, і в Україні повинна ефективно реалізовуватись система стримувань і противаг. Проте, враховуючи, що президент України є гарантом Конституції та, відповідно до Основного закону, уповноважений утворювати суди, логічним буде надання йому права такі суди й ліквідовувати. До речі, ст. 19 чинного закону також передбачає право глави держави ліквідовувати суди. Інша річ, щотут, справді, буде доречним внесення відповідних змін не лише в закон про судоустрій, а й в Конституцію України.
При підготовці Законопроекту до другого читання автори мають також врахувати критику, пов’язану з недостатньою прозорістю процедури складання кваліфікаційного іспиту; вирішенням питання із скасування п’ятирічного випробувального терміну для суддів; переведенням суддів до іншого суду як нового різновиду покарання судді; запровадженням класів суддів без чітких критеріїв; відсутністю строків дисциплінарного провадження; відсутністю чітких критеріїв порушення присяги судді; питання зняття недоторканності суддів тощо.
Водночас Законопроект містить низку позитивних нововведень. Зокрема, проведення фото-, відео-, аудіо записів судових засідань здійснюватиметься без окремого дозволу суду, що посилює гласність та відкритість судового процесу; конкретизовано порядок автоматизованого розподілу справ; прибрано участь міністра юстиції в процесі утворення та ліквідації судів, визначення кількості суддів; удосконалено процедуру відсторонення судді від посади, вимоги щодо несумісності.
Загалом, позитивно оцінивши проведену роботу над Законопроектом, висловлюємо своє сподівання, що в політиків вистачить наснаги знайти консенсус та досягти єдності в проведенні судової реформи. Допоки інвестор, підприємець чи будь-яка інша особа не відчує можливість захисту своїх законних прав та інтересів, на розвиток економіки та України в цілому годі й сподіватись.