Абревіатури GAFTA та FOSFA відомі кожному, чий бізнес якимось чином пов'язаний з торгівлею зерновими та олійними культурами. За оцінкою експертів, близько 70‑80% усієї світової торгівлі зерном, кормами, маслами та жирами базується на проформах, розроблених цими організаціями. Такі проформи містять арбітражні застереження, згідно з якими спори, що виникають з торговельних відносин на таких ринках, передаються на розгляд та вирішення в арбітражі, які входять у структуру відповідної системи. Врегулювання спору здійснюється за допомогою відповідних правил. У системі GAFTA є правила розгляду спорів №125, №126, №127. Розгляд та вирішення простих спорів відбувається у пришвидшеному порядку, арбітражне рішення не підлягає оскарженню в порядку апеляції (Правила №126). Зазвичай арбітражі GAFTA та FOSFA мають дворівневу структуру: першу інстанцію та апеляцію.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Контракти, що стосуються Чорноморського регіону та Східної Європи (проформи 48, 49), останнім часом були найпопулярнішими серед звернень до арбітражу GAFTA. Це не лише спори походженням з України. Росія, Казахстан, Болгарія, Румунія та інші країни цих регіонів також додають роботи. Щоправда, зараз ситуація змінилася, оскільки в країнах Латинської Америки почали з'являтися значні проблеми. Що стосується України, то у 2010 р. Україна обмежила експорт. Таким чином, стало зрозуміло, наскільки впливає на міжнародну торгівлю все, що відбувається в нашій державі. Ця подія до 2014‑2015 рр. була для лондонської юридичної спільноти дуже знаковою, адже невиконання контрактів спричинило низку арбітражних спорів. У більшості цих спорів українська сторона виявилася неправою. Це потягло багато випадків, коли в українських судах були заявлені вимоги до українських компаній щодо визнання та примусового виконання арбітражних рішень GAFTA і FOSFA, які здебільшого були задоволені.
Популярність арбітражів GAFTA і FOSFA пояснюється також тим, що вони функціонують у високо культурному цивілізаційному середовищі. Використання англійського права значно додає їм популярності. Арбітри цих арбітражів мають дуже високу спеціальну кваліфікацію. Рівень взаємної довіри між членами асоціацій також дуже високий. Як правило, арбітражні рішення виконуються добровільно. Однак не можна виключати невиконання рішення арбітражу боржником, оскільки часто‑густо ціна питання достатньо значна, а визнання та примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу у країні, де воно визначається як іноземне — це особлива юридична проблема, тобто сукупність питань, відповіді на які зовсім не очевидні. До того ж не можна заздалегідь гарантувати, що у правовому полі країни, в якій потрібно домогтися визнання та приведення до виконання арбітражного рішення, не знайдеться підводних каменів. Це стосується, зокрема, України.
Деякі аспекти примусового виконання в Україні рішення англійського арбітражу
Нормативно-правове поле України може створити дуже оптимістичне враження. Цей оптимізм базується переважно на Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, яка була укладена 10.06.1858 р. у Нью-Йорку. Україна імплементувала цю Конвенцію у 1960 р., а Велика Британія — у 1975 р. Ця Конвенція була прийнята із застереженнями щодо її застосування: Україна застосовує Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень стосовно визнання і приведення до виконання рішень, які були винесені на території іншої Договірної держави.
Щодо рішень, винесених на території держав, які не є членами цієї Конвенції, Україна застосовує Конвенцію тільки тією мірою, в якій ці держави визнають режим взаємності. Це застереження отримало назву «застереження про взаємність». Воно не відіграє значної ролі, адже взаємність презюмується, а також тому що все більше країн приєднуються до Конвенції. Таким чином, це застереження з часом «самоліквідується». Наразі 159 держав вважаються членами Нью-Йоркської Конвенції.
Основною метою Нью-Йоркської Конвенції вважається те, що держави-члени беруть на себе зобов'язання при надходженні позову, який містить вимоги, що охоплюються арбітражною угодою, забезпечувати виконання угоди про передачу спору на розгляд в арбітраж, а також визнавати та приводити у виконання арбітражні рішення, винесені в інших державах, за винятком особливо оговорених випадків, незалежно від того, постановлені вони арбітрами, призначеними в кожній окремій справі, чи постійними арбітражними інститутами, до яких звернулися сторони.
Особливого оптимізму додає те, що перелік підстав, за якими можна відмовити у визнанні та наданні згоди на примусове виконання іноземного арбітражного рішення, є вичерпним. Це обмежує судовий контроль над арбітражним процесом та створює сприятливі умови для визнання та приведення до виконання арбітражних рішень, тобто відповідає основній меті Конвенції. Водночас не викликає сумнівів те, що повністю звільнити арбітражний процес від контролю з боку держаного суду неможливо. Особливого значення набуває такий контроль саме на фінальних стадіях арбітражного процесу, зокрема, на стадії примусового виконання арбітражного рішення.
Дуже позитивну роль свого часу відіграло прийняття Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24.02.1994 р. Цей Закон був прийнятий відповідно до однойменного Типового закону ЮНСІТРАЛ у редакції 1985 р. Генеральна Асамблея ООН, засновуючи ЮНСІТРАЛ — Комісію з права міжнародної торгівлі, доручила їй сприяти однаковому тлумаченню та застосуванню норм міжнародного арбітражного права. У 2006 р. ЮНСІТРАЛ включила до нової редакції цього Типового закону ст. 2А. Хоча нова редакція Типового закону ще не знайшла належного визнання, яке закріпило б принцип аутентичного розуміння та застосування уніфікованих норм сучасного міжнародного арбітражу по всьому світу, здається, що важливість уніфікації норм міжнародного арбітражного права та необхідність однаковості їх застосування підтвердилася подальшим розвитком принципу однакового тлумачення та застосування норм міжнародного арбітражного права, який відобразився у ст. 2А. Це означає, що в усіх юнсітральних юрисдикціях суди повинні неухильно слідувати світовій практиці та не мають права протиставляти їй свій локальний досвід правозастосування, якщо він відхиляється від юнсітральних норм та принципів міжнародного арбітражного права.
Після згаданої Нью-Йорської Конвенції найважливішим досягненням у розвитку міжнародного торговельного арбітражу є нова редакція Типового закону 2006 р. Передусім, впадає в око, що теза «у визнанні та наданні дозволу на виконання арбітражного рішення», застосована у ст. V (1) Нью-Йоркскої Конвенції, була замінена на «у визнанні або наданні дозволу на виконання арбітражного рішення» — ст. 36 (1) Типового закону.
Після набрання чинності 15.12.2017 р. Цивільним процесуальним кодексом України в новій редакції судова реформа в Україні перейшла на нову стадію. Насправді, нова редакція ЦПК враховує та закріплює багато новел. Створений Верховний Суд з січня 2018 р. вже почав розглядати справи за новими правилами, що дещо стабілізувало та раціоналізувало його практику. Однак до відновлення довіри до судової системи в Україні ще далеченько. Отже, актуальність подальшого розвитку міжнародного арбітражного процесу зберігається. Ст. 474‑482 ЦПК регулюють інститут визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Зрозуміло, у країні війна, тому нам немає діла до таких дрібниць.
Хоча й необхідно визнати, що деякі поліпшення у цій стадії арбітражного процесу все ж таки відбулися, але зовсім не радикальні. А які ж були б радикальними? Ст. IV (1) (b) Нью-Йоркскої Конвенції передбачає, що сторона, яка клопоче про визнання та приведення до виконання арбітражного рішення, при подачі такого клопотання подає оригінальну угоду або належним чином завірену її копію (ст. II). У ст. II Конвенції передбачається письмова угода сторін. Однак у редакції Типового закону 2006 р. оригінальна арбітражна угода (належним чином завірена її копія) не згадується. Це дійсно серйозна новела. До того ж багато аналітиків стверджують, що акцепт письмової оферти арбітражної угоди у письмовій формі не вимагається Нью-Йоркською Конвенцією. Таким чином, допускається не лише усний, але й мовчазний акцепт.
Звісно, це прийнятно далеко не для всіх дослідників (Yearbook Commercial Arbitration XXXII 2007 р. 351‑357). Однак у сучасному законодавстві можна знайти норми, які підтверджують подібні концепції. Наприклад, п. 2 ст. 7 Закону РФ від 07.07.1993 р. у редакції від 29.12.2015 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» вимагає, щоб арбітражна угода була у письмовій формі, а наступні пункти дають опис того, які опції можливі для виконання цієї вимоги. Якщо арбітражна угода була укладена у формі, що дозволяє забезпечити фіксацію інформації, яка там міститься, та доступність такої інформації для наступного використання (наприклад, в електронній формі), письмова форма вважається дотриманою.
Ст. 5 Англійського закону про арбітраж 1996 р. також містить дуже ліберальне визначення поняття «письмова форма». Настільки ліберальне, що Тобі Ландау влучно зауважив, що тепер письмова форма визначена як усна (Landau T. The Requirement of a Written Form for an Arbitration Agreement: When «Written» Means «Oral», International commercial arbitration: important Contemporary questions. Albert Van den Berg. 2003. P. 19).
Хоча, здається, що такі хитрощі зовсім не обов'язкові, а достатньо імплементувати Типовий закон у редакції 2006 р. Звісно, для зрозумілості правового забезпечення всі інші нормативні акти повинні виключити арбітражну угоду з переліку документів, які потрібно додавати до заяви про визнання чи надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (наприклад, п. 1 ч. 4 ст. 476 ЦПК України). Це буде справжній вияв довіри до арбітражу та подальше втілення і розвиток концепції компетенції.
Деякі висновки та практика
За новими правилами було задоволено заяву представника Китайської національної корпорації генеральних підрядів про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу — апеляційного рішення №4474А від 14.12.2017 р. Апеляційної ради Асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованості в сумі 3 922 626,23 доларів США, що складається із суми збитків у розмірі 3 200 000 доларів США та 4% річних станом на 11.12.2018 р. в розмірі 722 626,23 доларів США, а також 88 492,62 фунтів стерлінгів відшкодування витрат стягувача, що складається із суми 67 627,02 фунтів стерлінгів відшкодування витрат стягувача, а також 90% відшкодування витрат та зборів 20 865,60 фунтів стерлінгів.
Вимоги заяви обґрунтовувалися тим, що 14.12.2017 р. Апеляційною Радою Асоціації торгівлі зерном і кормами (GAFTA) було ухвалене остаточне апеляційне рішення №4474А за позовом Китайської національної корпорації генеральних підрядів (Покупець) до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (Продавець) про відшкодування збитків, стягнення відсотків від суми збитків за договорами, укладеними в період з 25.05.2012 р. До 30.11.2013 р., а також про стягнення арбітражних витрат та всіх витрат, понесених у зв'язку з арбітражним провадженням.
Заперечуючи проти заяви Китайської національної корпорації генеральних підрядів про визнання та надання згоди на виконання Апеляційного рішення №4474А від 14.12.2017 р. Апеляційної ради Асоціації торгівлі зерном та кормами GAFTA, представники ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» посилалися на те, що заявник не надав суду всі необхідні документи, які надають можливість просити визнати та дозволити виконання рішення МКАС; арбітражне рішення винесене щодо спорів, що виходять за межі арбітражної угоди; відсутність арбітражного застереження у п'яти договорах виключала можливість розгляду справи Комерційним арбітражем (GAFTA) за усіма договорами. Проте такі доводи ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» суд визнав безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними у справі документами.
Договір №98 від 21.05.2013 р. на поставку товару містить у п. 14 арбітражне застереження, згідно з яким будь-яка суперечка, яка виникає з цього контракту або за ним, повинна бути вирішена шляхом арбітражу, відповідно до Правил Арбітражу №125 GAFTA, у редакції, дійсній на дату укладання цього контракту, ці правила є неодмінною складовою такого контракту, знання та розуміння яких сторони підтверджують, місце проведення — Лондон. Окрім того, договір містить посилання на відшкодування збитків. Договір №99 від 21.05.2013 р. на поставку товару в п. 14 містить арбітражне застереження, аналогічне за змістом арбітражному застереженню, що міститься в п. 14 Контракту №99, а також посилання на відшкодування збитків. Додатковою угодою від 21.05.2013 р. передбачено проведення арбітражного розгляду в м. Лондон.
Згідно з п. 1.1 Арбітражних правил GAFTA №125 в редакції від 01.04.2012 р. (як зазначено в арбітражних застереженнях), під час розгляду справ Арбітражним судом GAFTA застосовується закон Великобританії «Про арбітраж» 1996 р. Відповідно до п. 1.2 Правил, юридичним місцем арбітражу є Англія.
Окрім того, у п. 1.6 Арбітражного рішення №4474А зазначено, що відповідно до арбітражного законодавства і договірного права, один із документів від 30.11.2013 р., який згадується як договір від листопада та Додаткова угода, передбачає у п. 11 арбітражне положення про передачу будь-якого спору на вирішення шляхом арбітражного розгляду згідно з Арбітражним регламентом GAFTA №125 від 01.04.2012 р. У такій редакції до п. 1.1 включений Закон «Про арбітраж» від 1996 р., а в п. 1.3 зазначається, що «місцем проведення арбітражного розгляду визначається Англія відповідно до ст. 4 Закону «Про арбітраж» від 1996 р.».
Таким чином, процесуальним правом, що регулює проведення арбітражного розгляду, є англійське право. Щодо договірного права, два основних документи, Договір №98 та №99, передбачають форму GAFTA 48 (умови GIF — вартість, страхування і фрахт) або 49 (умови FOB — вільно на борту), в редакції від 01.04.2012 р. Положення, що містяться у п. 24 за Формою 48 та у п. 23 у Формі 49, передбачають, що цей договір тлумачиться та регулюється відповідно до законодавства Англії.
Варто зазначити, що вирішення питання об'єднання вимог в одне провадження є виключною компетенцією Комерційного арбітражу (GAFTA), а тому посилання представників боржника на те, що Комерційний арбітраж GAFTA безпідставно об'єднав в один розгляд/провадження декілька договорів/вимог за ним, є безпідставними. До того ж ця обставина не є підставою для відмови у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Заяву стягувача Китайської національної корпорації генеральних підрядів про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу — апеляційного рішення №4474А від 14.12.2017 р. Апеляційної ради Асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA) про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» заборгованості — задовольнити.
Визнати та надати дозвіл на виконання на території України рішення Міжнародного комерційного арбітражу — апеляційного рішення №4474А від 14.12.2017 р. Апеляційної ради Асоціації торгівлі зерном та кормами (GAFTA), відповідно до висновків цього рішення (викладення ухвали від 24.04.2019 р. у справі №824/256/2018, провадження №2‑к/824/13/2019.).
Таким чином, виходячи з практики визнання та виконання рішення арбітражів в Україні, ми точно дивимося в майбутнє з оптимізмом стосовно того, що рішення іноземних арбітражів (зокрема, англійських) в українських судах будуть виконуватися відповідно до букви та духу міжнародних і національних українських стандартів.