Із кожним роком міжнародний арбітраж в Україні стає дедалі популярнішим способом вирішення спорів із іноземним елементом, і рік, що минає, не став винятком у цьому відношенні. Причиною цього й надалі залишається значна корумпованість українських судів, недовіра до них, особливо з боку іноземних інвесторів, недоліки українського процесуального законодавства, що надають учасникам спору численні можливості для застосування процесуальних диверсій, спрямованих, зокрема, на затягування розгляду справи. При цьому важливо згадати також і те, що спричиняють зростаючу популярність міжнародного арбітражу переваги арбітражного розгляду, серед яких можливість для сторін обрати арбітра, місце розгляду справи, застосовне право, можливість визнання арбітражних рішень у різних юрисдикціях, остаточність арбітражного рішення, гнучкість процесу, швидкість розгляду справи та інші.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Незважаючи на численні сподівання, ті проблеми арбітражного розгляду, які вже досить тривалий час обговорювалися як теоретиками, так і практиками арбітражного процесу в Україні, у 2013 році вирішені так і не були. Отже, відкритими й надалі залишаються окремі питання арбітрабельності спорів, особливо корпоративних спорів, забезпечення позову під час розгляду справи в арбітражному суді, визнання та виконання арбітражних рішень на території України. Що стосується останнього, українські суди доволі часто неправильно застосовують міжнародне законодавство, як і помилково посилаються на положення українського законодавства, незважаючи на існування міжнародних угод. Так, підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення передбачені у Цивільному процесуальному кодексі України. При цьому відповідні положення Кодексу застосовуються тільки в тому випадку, якщо міжнародними договорами такі підстави не передбачені. Незважаючи на це, національні суди іноді відмовляються від застосування міжнародного законодавства і керуються саме Кодексом. Крім цього, на практиці національні суди перекладають тягар доведення відсутності підстав для відмови у визнанні рішення арбітражу на стягувача, неправильно визначають перелік документів, які повинні долучатися до клопотання про визнання арбітражного рішення, теж порушуючи при цьому положення міжнародних норм.