Перше, з чим може зіткнутися позивач після отримання арбітражного рішення на свою користь, — відмова відповідача добровільно його виконати. Навіть якщо він попередньо погодився розглядати спори в арбітражі. На підставі арбітражного рішення стягувач може отримати грошові кошти від боржника, але для цього йому необхідно, по-перше, визнати та отримати дозвіл на виконання цього рішення в Україні, а по-друге, пройти процедуру примусового його виконання.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
«Правильний» арбітраж — запорука виконання рішення
Ст. 478 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) передбачає перелік підстав для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Суд може відмовити на прохання сторони, проти якої спрямоване рішення (тобто відповідача), якщо буде надано докази, що:
- одна зі сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатна, або арбітражна угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а у разі відсутності такої вказівки — за законом держави, де арбітражне рішення було винесене;
- сторону, проти якої винесене рішення (відповідача), не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи арбітражний розгляд, або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення;
- рішення винесене щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови;
- склад міжнародного комерційного арбітражу (арбітражний трибунал) або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами, або, за відсутності такої, закону тієї держави, де мав місце арбітраж;
- рішення ще не стало обов’язковим для сторін, було скасоване або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно з законом якої воно було прийняте; або
- якщо суд визнає, що відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Важливо зважити ці підстави ще в процесі розгляду спору в арбітражі. Фактично позивач зобов’язаний докласти зусиль для вручення відповідачу повідомлення про ініціювання арбітражного провадження або призначення арбітра, як того вимагає арбітражний регламент, якщо відповідач «ухиляється» від участі в процесі. Також при укладанні арбітражної угоди сторони мають пересвідчитись, що предмет спору в майбутньому може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
Не виконавши зазначені вище умови ще в процесі арбітражного розгляду, стягувач може зіткнутися з тим, що виконання арбітражного рішення в Україні стане неможливим.
Необхідність дотримання формальних вимог
Положення ЦПК України передбачають, що рішення міжнародного комерційного арбітражу, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається та виконується в Україні, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. Питання визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом за заявою стягувача, яка має чіткі вимоги до змісту та форми згідно зі ст. 476 ЦПК України. Дотримання таких вимог у подальшому допоможе уникнути додаткових витрат часу, оскільки за їх недотримання суд просто повертає заяву стягувача без розгляду. Такий момент вкрай важливий у випадках, коли, наприклад, стягувач подає заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражу до суду в останній день передбаченого на це строку. Тим паче, що документи, які долучаються до заяви, теж мають свої формальні вимоги до оформлення.
Для прикладу, у справі №824/193/21 стягувач подав до Київського апеляційного суду заяву про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. У ході розгляду справи КАС вказав, що ст. 476 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу. Однак заява була подана без дотримання цих вимог, оскільки заявником не було надано оригінал або нотаріально завірену копію такої угоди; засвідчений відповідно до законодавства переклад арбітражної угоди української мовою або мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вони викладені іншою мовою.
З матеріалів справи суд встановив, що заявником надано копію договору купівлі-продажу товару №1-2014-29/160 від 18.12.2014 р., у якому міститься арбітражне застереження. Також заявником надано переклад українською мовою витягу з того ж договору. Однак суд визначив, що надані заявником копія арбітражної угоди та її переклад не були засвідчені належним чином — були відсутні обов’язкові реквізити засвідчення копій документів згідно з встановленим державним стандартом: назва посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копії, а також печатка. Відтак, суд встановив порушення норм ст. 476 ЦПК України, залишив заяву без руху та надав дуже короткий строк у 5 днів на виправлення недоліків.
У справі №824/190/21 суд залишив заяву без руху, оскільки заявником було зазначено найменування суду як «Міжнародний комерційний суд при Торгово-промисловій палаті України», а у доданій до заяви копії рішення міжнародного комерційного арбітражу суд мав назву «Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України». Крім того, заявником було додано не завірену нотаріально копію арбітражного рішення, що суперечить вимогам законодавства.
Таких прикладів можна навести чимало, і всі вони демонструють, що на етапі підготовки заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення арбітражу важливо виконувати усі формальні вимоги законодавства, оскільки строк на усунення недоліків, що встановлюється судом, зазвичай дуже короткий, тож існує ризик, що заявник просто не встигне усунути недоліки вчасно.
Далі — виконавче провадження
Як показує судова практика, в процесі визнання арбітражного рішення достатньо звернутися до українського суду з заявою, отримати ухвалу з виконавчим листом і попрямувати до виконавця. Однак коли ініціюється визнання і виконання арбітражного рішення проти боржника, останній найчастіше починає переміщувати або «ховати» свої активи. На такі його дії існує протидія з боку кредитора: ЦПК України передбачає можливість суду вжити заходи забезпечення позову (наприклад, арешт майна). Подібні дії допускаються на будь-якій стадії розгляду заяви, особливо, якщо невжиття заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Загалом примусове виконання рішень міжнародних арбітражів здійснюється згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з його нормами, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами на основі рішень міжнародного комерційного арбітражу.
Процедура примусового виконання рішення арбітражу майже нічим не буде відрізнятись від рішення українського суду: стягувач попередньо отримує дозвіл на виконання арбітражного рішення в Україні у вигляді ухвали суду з судовим наказом та може прямувати до державного чи приватного виконавця.
А якщо боржник — держава?
Не тільки приватна компанія (іноземна чи українська) може бути відповідачем у арбітражі або боржником. Україна як держава також може бути в такому статусі, якщо проти неї ініційовано арбітражний розгляд і подальше примусове виконання арбітражного рішення. Ратифікувавши Енергетичну хартію і двосторонні інвестиційні договори з низкою інших країн, Україна погодилася з порядком врегулювання інвестиційних спорів, які можуть виникати з іноземним інвестором. У будь-якому випадку рішення інвестиційного арбітражу проти держави також підлягає процедурі визнання та виконання в Україні.
Зокрема, 7 березня 2007 р. постановою №408 Кабінет Міністрів України затвердив «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України». Цей документ визначає механізм використання коштів державного бюджету, наданих Міністерству юстиції України, яке є головним розпорядником коштів на виконання рішень закордонних юрисдикційних органів, у т.ч. арбітражів, прийнятих за наслідками розгляду справ проти України. П. 3 Порядку передбачає, що підставою для здійснення платежів, пов'язаних з виконанням рішень закордонних юрисдикційних органів, є іноземне арбітражне рішення.
Однак у процесі примусового виконання арбітражного рішення стягнення може бути звернене не на все майно боржника. Якщо боржник — державне підприємство (або підприємство, яке знаходиться під управлінням державних органів), існує ризик, що його майно може підпадати під захист судового імунітету, концепція якого може бути визначена положеннями контракту, укладеного між позивачем та відповідачем. Таким чином, стягувачу необхідно мати актуальну інформацію про те, які активи можуть бути у боржника для покриття заборгованості по винесеному арбітражному рішенню.
Таким чином
Подавши арбітражне рішення на визнання та примусове виконання в Україні, важливо дотримуватись усіх формальних вимог як до форми та змісту самої заяви, так і до доказів, що долучаються до неї. Виконання усіх формальних вимог до підготовки процесуальних документів зменшить у подальшому час та витрати заявника та забезпечить швидке отримання коштів за арбітражним рішенням. У випадку, якщо боржник починає діяти недобросовісно під час процедури виконання арбітражного рішення, стягувач не залишається один на один з отриманим арбітражним рішенням. Українське законодавство передбачає норми на противагу недобросовісним діям боржника: у разі переміщення активів — їх арешт, а якщо боржник — держава Україна, виконання арбітражного рішення безпосередньо гарантоване законодавством.