Скасування судами рішення митниці про коригування митної вартості без задоволення вимог про стягнення переплачених сум митних платежів на практиці виявилася неефективним способом захисту порушених прав платника податків.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поточна судова практика зводиться до того, що разом з вимогами про скасування рішень про коригування митної вартості платники не можуть одразу висувати вимоги щодо стягнення митних платежів, переплачених внаслідок такого коригування.
Зокрема, правова позиція Верховного Суду України полягає у тому, що у разі постановлення судами рішень про стягнення коштів одночасно зі скасуванням рішень митниць про визначення митної вартості, суди перебирають на себе їх повноваження з визначення митної вартості. Також Верховний Суд України вважає, що вимоги про стягнення переплат у такому випадку є передчасними, оскільки заявляються до подачі заяви на повернення переплати (постанови ВСУ від 15.04.2014 у справі №21-21а14, від 12.11.2014 у справі №21-201а14, від 12.11.2014 у справі № 21-202а14).
Згідно з позицією ВСУ, після скасування судом рішення про коригування митної вартості товару, платник податків повинен подати окрему заяву про повернення відповідно до встановленого порядку і дочекатись дій митниці.
Однак, на практиці, навіть після скасування судом рішення про коригування митної вартості товару, митниці відмовляють у задоволенні заяви про повернення переплат. Таку відмову мотивують тим, що на момент подачі заяви нова митна вартість товару вважається не визначеною, а для її визначення та задля повернення переплати потрібно здійснити повторну документальну перевірку платника.
Звичайно, така практика є незаконною. Платник податків,згідно з положеннями ст. 52 Митного кодексу України (далі – МКУ), самостійно зазначає величину митної вартості у поданій митній декларації. Митниця, за результатами здійсненого контролю величини митної вартості, приймає рішення про коригування цього показника згідно з положеннями ст.55 МКУ. Однак, якщо рішення врешті-решт скасовано, то митниця не змогла довести його правомірність. А в цьому випадку через положення ч. 7 ст. 54 МКУ заявлена величина митної вартості повинна вважатися такою, що визнана автоматично. Тому, додатково контролювати та перевіряти заявлену митну вартість за законом немає потреби. А посилання митниці на необхідність встановлення показника митної вартості є нічим іншим як «замилюванням очей».
Цей висновок також підтверджується і загальноправовою позицією щодо відсутності наслідків скасованого акта суб’єкта владних повноважень з моменту його прийняття (постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7). Тобто, скасоване рішення митниці про коригування митної вартості не несе за собою наслідків зміни показника митної вартості, а заявлений показник вважається достовірним та неспростованим.
Окрім цього, жоден законодавчий акт не ставить повернення коштів у залежність від проведення пост аудит контролю чи направлення запитів закордон. Дані форми контролю можуть проводитись у визначеному для них порядку, але не можуть ставати на заваді поверненню коштів платнику податків.
Навіть якщо абстрагуватись від цього питання і спробувати ініціювати повторну перевірку митної вартості товару, то і тут платника чекає невдача. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що документальні перевірки, на яких наполягають митниці, відмовляючи у поверненні коштів, проводять не митниці, а Головні управління Державної фіскальної служби. Такі органи, у свою чергу, зазвичай, відмовляють у проведенні документальних перевірок навіть за ініціативною платника податків, вказуючи на відсутність законодавчих підстав для повторної перевірки (що, власне, відповідає положенням податкового/митного законодавства). У деяких випадках навіть прямим текстом повідомляють, що переплата має бути повернута без такої нової перевірки.
У результаті маємо замкнене коло: митниці не повертають кошти, посилаючись на необхідність проведення постаудиту, Головні Управління ДФС – відмовляють у проведенні постаудит контролю за відсутності законодавчих підстав.
А в цей час реальна вартість переплати знецінюється – у сучасних умовах України не виключено, що і в декілька разів.
Таким чином, в нинішніх умовах платник не може отримати переплату і в багатьох випадках змушений «шукати справедливості», подаючи новий позов про стягнення переплати, який слід подавати після скасування судом рішення про коригування митної вартості товару. Судові витрати, до слова, за таким позовом, також потрібно сплачувати повторно.
Отже, у справах про скасування рішень про коригування митної вартості судовий процес не відновлює status quo сторін спору, а лише зводиться до абсурдної формули «процес заради процесу».
Попри це, навіть ініціювання додаткового позову про стягнення коштів також не у всіх випадках вирішує питання повернення надміру сплачених митних платежів. Наприклад, окремі судді Вищого адміністративного суду України (далі – ВАСУ) у зазначених типах спорів вважають, що належним способом захисту є не стягнення митних платежів, а зобов’язання митниці розглянути заяву про повернення цих платежів (рішення ВАСУ від 22.07.2015 у справі №К/800/50146/14, від 23.07.2015 у справі №К/800/6244/15.А це призводить до необхідності подання додаткової заяви про повернення, за якою митниця може відмовити з інших підстав.
Вочевидь, така ситуація суперечить ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою передбачене право особи на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі. А «процес заради процесу» аж ніяк не можна назвати ефективним способом захисту порушених прав платника податків.
Також відбувається порушення суті та завдання адміністративного судочинства, яким відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав приватних осіб від порушень зі сторони органів публічної адміністрації.
Тому вважаємо, що для забезпечення ефективного захисту прав платника у справах проти рішень митниці про коригування митної вартості товару та задля досягнення цілей адміністративного судочинства, разом із задоволенням вимог про скасування рішень митниці, доцільним буде задоволення вимог про стягнення переплат із бюджету.
Вважаємо, що є підстави для відступлення від наведеної вище позиції ВСУ, що дозволяється відповідно до зміненої редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Мається на увазі ч. 3 ст. 244-2 КАСУ, відповідно до якої суди мають право відступати позиції Верховного Суду України, навівши відповідні мотиви для цього. Підставою, на нашу думку, може вважатися те, що така позиція не враховує особливості роботи контролюючих органів і створює додаткове навантаження на суди та на платників податків.
Як загальний підсумок, ситуація з поверненням переплачених на митниці платежів, яскраво демонструє, що поточна система державного управління у митній сфері потребує рішучих змін. Митниця не повинна використовуватися як інструмент наповнення бюджету коштом неправомірних рішень в т.ч. і щодо коригування митної вартості. До того ж очевидним завданням судової гілки влади, зокрема адміністративного судочинства, в цьому випадку є захист суб’єктів ЗЕД від свавілля контролюючого органу шляхом реального відновлення майнових прав, а не простої констатації факту, що орган був неправий. А з цим завданням судова гілка влади поки аж ніяк не справляється.