Закон України (далі – ЗУ) від 20.03.2003 р. № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі – ЗУ № 638-IV) тривалий час залишався непоміченим широкою юридичною громадськістю. З одного боку, зазначене, очевидно, пов’язане із тим, що в серйозну терористичну загрозу в Україні (справжню, а не вигадану владою) ніхто не вірив, тому не бачив підстав для реального застосування положень цього Закону. З іншого боку, припускалося, що терористичні акти, навіть якщо вони, не дай Бог, відбудуться, матимуть локальний характер звичайних міліцейських операцій. Однак події листопада 2013-го – лютого 2014 року в Україні показали, що ЗУ № 638-IV є вкрай небезпечним для прав і свобод, а, можливо, й життя громадян, і дозволяє виконавчій владі в обхід Верховної Ради України фактично ввести в країні надзвичайний стан, причому на невизначений термін. Порівняння норм ЗУ № 638-IV і ЗУ від 16.03.2000 р. № 1550-IІІ «Про правовий режим надзвичайного стану» (далі – ЗУ № 1550-IІІ) наведено у таблиці 1.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Уважне вивчення норм ЗУ № 638-IV свідчить про те, що цей Закон розроблявся саме для протиправного введення режиму, який за можливостями для силових структур відповідає режиму надзвичайного стану. Так, згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ № 638-IV про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України. Навряд чи про ліквідацію локальної терористичної загрози, наприклад, руйнування пам’ятника Леніну, передбачалося інформувати Главу держави. А от у разі широкомасштабної операції дійсно є сенс довести до відома Президента. Не покидає відчуття, що цей Закон саме у 2003 році ініціював Леонід Кучма на випадок ускладнення свого переобрання на третій термін. Як відомо, цього не сталося, а ЗУ № 638-IV в спадщину залишився.
Важливо також підкреслити, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ № 1550-IІІ надзвичайний стан вводиться, зокрема, у випадку здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об’єктів життєзабезпечення. Тобто проблема протидії терористичній загрозі вирішується введенням надзвичайного стану, а не проведенням антитерористичної операції, про яку в ЗУ № 1550-IІІ не згадується.