Правнича спільнота з нетерпінням очікує на завершення судової реформи. Наріжним каменем трансформації царини справедливості є зміни до Основного Закону країни в частині правосуддя (законопроект №3524). Над проектом цих змін кращі національні фахівці працювали увесь минулий рік. На кінець року текст документу був готовий до подання на розгляд народних обранців.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Примітним стало те, що разом із заявою про завершення кропіткої роботи, активізувались критики законодавчої ініціативи, які провели кілька зустрічей із журналістами та вказали на основні недоліки запропонованих змін. Зокрема, йшлося про невпевненість критиків у реалізації положень про касаційне подання на практиці та про побоювання з приводу закріплення у Конституції адвокатської монополії (Див. «ЮГ» №52/2015).
Не зважаючи на оприлюднені зауваження, законопроект був підтриманий парламентарями та переданий на розгляд Конституційного Суду України, відповідно до процедури прийняття. 12.01.2016 р. КСУ провів відкрите слухання справи, у якому взяли участь голова Конституційного Суду України Ярослав Романюк, голова Вищої ради юстиції Ігор Бенедисюк, голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Сергій Козьяков та голова Ради суддів України Валентина Симоненко.
Сторонами у справі виступили постійний представник ВРУ у КСУ Анатолій Селіванов та заступник Глави Адміністрації президента України Олексій Філатов.
Як вже писалося раніше (Див. «ЮГ» №1-2/2016), у «конституційників» до присутніх виникло чимало запитань. Їх левова частка дісталась пану Філатову, який змушений був розтлумачувати та відстоювати окремі задуми авторів документу. Зокрема, він ретельно роз’яснив процес оцінювання володільців мантії за критерієм «доброчесність». А згодом цей же момент прокоментував «ЮГ» секретар кваліфікаційної палати ВККС Станіслав Щотка.
Не оминули своєю увагою законники і інших запрошених.
Так, виступаючи за трибуною, голові Верховного Суду довелося пояснювати володільцям мантій лаконічність свого виступу, у порівнянні з чималим висновком, наданим ВС щодо законопроекту. Зокрема, арбітрів цікавило ставлення ВС до пропозиції прибрати з назви Суду слово «Україна», залишивши в основному Законі визначення «Верховний Суд». Не зважаючи не те, що цей крок, за задумом авторів проекту, має підкреслити унікальність установи (адже в Україні не може бути іншого Верховного Суду), ця позиція верховників збентежила. Втім, як слушно зауважив Я.Романюк, зазначене, як і проект в цілому, не порушує вимог ст. 157 і 158 Конституції України та не має бути предметом розгляду в КСУ.
Відповідно до закону
У тому, що документ повинен розглядатись у чітко визначених рамках, головного «верховника» підтримали очільники ВРЮ та ВККС. Зокрема С. Козьяков відзначив важливість прийняття запропонованих змін до Конституції. Він підкреслив, що Комісія опрацювала проект №3524 і вважає, що його прийняття не матиме наслідків, пов’язаних зі скасуванням чи обмеженням прав і свобод людини та громадянина або ліквідацією незалежності або порушення територіальної цілісності України.
Голова Комісії пригадав рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», у якому вказувалось на серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні, та зазначив, що ці проблеми вирішуються законопроектом. Зокрема, передбачається створення Вищої ради правосуддя як органу, незалежного від політичного впливу, що відповідатиме за суддівську кар’єру та вживатиме заходів щодо забезпечення незалежності суддів. Також пропонується усунути дублювання повноважень органів у системі судової влади й підвищити вимоги та професійні стандарти для суддівського корпусу.
Сергій Козьяков відзначив і той факт, що вказаний законопроект визначає приведення системи реформування суддівського корпусу відповідно до висновків Венеціанської Комісії, а саме в частині недопущення автоматичного звільнення всіх суддів та врегулювання питання щодо строків повноважень діючих суддів.
Він підкреслив, що документ визначає деполітизацію процесу формування суддівського корпусу шляхом передачі певних повноважень Президента України та Верховної Ради України до Вищої ради правосуддя, зокрема, щодо обрання, призначення, переведення та звільнення суддів. Такий підхід відповідає Висновку №18 (2015) Консультативної Ради європейських суддів «Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії».
Відтак, позиція ВККС зводиться до того, що прийняття законопроекту №3524 направлене на виконання рішень Європейського суду з прав людини й приведення Конституції України та Законів України до європейських стандартів правосуддя.
Відповідаючи ж на питання «конституційників» (зокрема, щодо світових стандартів розмежування органів, які мають повноваження з оцінювання та повноваження з відкриття дисциплінарних проваджень, на що вказував ВС у своєму висновку), Сергій Козьяков підкреслив, що ВККС має діяти виключно в рамках чинного національного законодавства.
Рішення з ризиком
Голова РСУ, заволодівши трибуною, нагадала присутнім про зауваження, які Рада вже висловлювала до документа та які залишились поза увагою його авторів. Наприклад, побоювання членів «радників» викликали пропозиції щодо внесення змін до ст. 126 Основного Закону. У чинній редакції цієї статті йдеться про неможливість затримання чи арешту судді без згоди парламенту, якщо тільки ця процесуальна дія не відбуватиметься під час вчинення законником тяжкого або особливо тяжкого злочину, спрямованого проти життя та здоров’я особи. У запропонованій редакції автори, окрім заміни ВР на Вищу раду правосуддя, відмовляються від словосполучення «життя та здоров’я особи», залишаючи підставою для затримання чи арешту лише «вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину».
«Зважаючи на те, що, відповідно до ст. 12 Кримінального кодексу України, діяння, передбачені ст. 375 ККУ, винесення неправосудного рішення є тяжким злочином, у Конституції закладається небезпека затримання чи арешту володільця мантії одразу після проголошення ним рішення», – зазначила В.Симоненко
Також неоднозначно сприйняли члени Ради й норму, згідно з якою суддю не можна буде притягнути до відповідальності за ухвалене ним рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Думки РСУ з цього приводу розділились. Дехто вважав, що вказане положення обмежує право людини на справедливий суд, з огляду на ст. 22, 55 Конституції, оскільки підстави для притягнення особи до відповідальності мають визначатися законом.
З аналізу законодавства вбачається, що судове рішення, яке набрало чинності, має презумпцію законності, а тому притягувати суддю до відповідальності без скасування рішення суперечитиме міжнародним стандартам.
Третє зауваження стосувалось обов’язку судді довести законність походження майна. Річ у тім, що обов’язок «довести» суперечить презумпції невинуватості, оскільки жоден громадянин не повинен підтверджувати свою невинуватість, а судді, не зважаючи на високі до них вимоги, є громадянами України. На думку РСУ, доцільніше було б у тексті проекту обов’язок «довести» замінити обов’язком «повідомити» про законність майна. Доводити ж незаконність набутого майна, за її наявності, переконані у Раді, мають уповноважені на це органи. У випадку неврахування вказаних зауважень, справедливість та неупередженість національного суду може опинитися під сумнівом.
Від першої особи
Не зважаючи на меседж, який намагалася донести до «конституційників» голова РСУ, Висновок КСУ у справі за зверненням Верховної Ради України щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам ст. 157 і 158 Конституції України, наданий 20.01.2016 р. виявився позитивним. 22.01.2016 р. він був оприлюднений на офіційному веб-ресурсі Суду.
Водночас, кількома днями пізніше там же були опубліковані й окремі думки «конституційників» з приводу документу. Так, суддя КСУ Олександр Касмінін підтримує застереження РСУ стосовно змін до ст. 126 Основного Закону, звертає увагу на ризик, який містить у собі наділення ВРП повноваженнями, визначеними не лише Конституцією, а й іншими законами, та зазначає, що перелік підстав для звільнення судді, з урахуванням норм у Перехідних положеннях, може трактуватись як невичерпний.
Суддя Олександр Литвинов, серед іншого, вбачає необхідність додаткового законодавчого врегулювання питання щодо призначення судді на посаду у разі ігнорування Президентом України подання ВРП про призначення конкретної особи на посаду судді.
Суддя Станіслав Шевчук переконаний, що хоча військове положення не введено, КСУ повинен був звернути увагу на кризову ситуацію у суспільстві та виробити критерії допустимості внесення змін до Конституції в умовах суспільної небезпеки.
Суддя Сергій Вдовіченко, досліджуючи питання закріплення адвокатської монополії на найвищому рівні, вказує на Рішення КСУ, в якому Суд зазначав, що обмеження права особи, втягнутої в орбіту судочинства, на вільний вибір захисниками інших юристів суперечить ст. 59 та 64 Конституції України.
Суддя Микола Мельник вважає, що КСУ формально дав оцінку законопроекту, не обґрунтувавши належним чином висновок, не взяв до уваги, що частина положень законопроекту суперечить вимогам ст. 157 Конституції, оскільки передбачає обмеження прав і свобод людини та громадянина, не зробив застережень щодо тих положень законопроекту, практична реалізація яких через недосконалість та юридичну невизначеність може призвести до негативних наслідків.
А на сайті Президента України 27.01.2016 р. з’явився запис про те, що очільник держави запропонував залишити право контролю над Генеральною прокуратурою парламенту. «Мною було прийнято рішення відновити парламентський контроль над Генеральною прокуратурою, у проекті – повернути право Верховній Раді висловлювати недовіру, яка тягне за собою відставку Генерального прокурора», – цитує Петра Порошенка інтернет-ресурс.
Коментар:
Станіслав ЩОТКА, Секретар кваліфікаційної палати ВККСУ, суддя Верховного Суду України у відставці:
- Доброчесність судді ВККС оцінюватиметься з урахуванням сукупності даних, які надійдуть у розпорядження Комісії. У цьому питання ВККС співпрацює з багатьма державними органами, в компетенцію яких входить моніторинг способу життя володільців мантій на предмет відповідності їхніх доходів їх витратам, доброчесності поведінки на роботі та поза її межами, наявності чи відсутності відкритих щодо них кримінальних проваджень тощо.
До цих органів входить Національне антикорупційне бюро, Служба безпеки України, прокуратура, Державна фіскальна служба, Міністерство внутрішніх справ.
За умови наявності доведених та обґрунтованих даних, які надійдуть до Комісії, остання зобов’язана буде врахувати їх при первинному кваліфікаційному оцінюванні.