Платник податку чи податкова? Податкова чи платник податку? В умовах сьогодення питання про те, хто кого, вирішується переважно в судових баталіях.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
За офіційною статистикою ДФС, станом на 01.09.2018 р. на розгляді в судах різних інстанцій перебувало 46,2 тис. справ за позовами платників податків до територіальних органів ДФС про визнання недійсними/нечинними податкових повідомлень-рішень на загальну суму 192,9 млрд грн (з яких на користь платників податків вирішено 3,5 тис. справ на суму 13,4 млрд грн), а також 18,6 тис. справ за позовами органів ДФС до платників податків на загальну суму 53,4 млрд грн (з яких на користь органів ДФС вирішено 3,6 тис. справ на суму 7,9 млрд грн).
У кожному конкретному випадку судового оскарження податкових повідомлень-рішень контролюючого органу важливо пам’ятати і звертати увагу на особливості та нюанси, які є ключовими і мають вагомий вплив на фінальний результат. Про такі нюанси розповім сьогодні на прикладі одного з переможних кейсів арсеналу моєї команди адвокатів загальною сумою понад 14 млн грн на користь клієнта – платника податку.
У березні цього року Окружний адміністративний суд м. Києва, задовольнивши в повному обсязі позов клієнта, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення форми «Р»: сума грошового зобов’язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов’язаннями 14 049 356,00 грн за штрафними санкціями 3 512 339,00 грн; сума грошового зобов’язання за платежем, військовий збір за податковими зобов’язаннями 12 498 993,00 грн, за штрафними санкціями 3 124 748,00 грн.
Підставою для оскарження клієнтом вказаних ППР стали результати податкової перевірки (оформлені відповідним актом), якою встановлено, що клієнт нібито порушив податкове законодавство України та занизив податок на прибуток, що підлягав сплаті до бюджету за період з 01.01.2013 р. до 05.08.2015 р. на загальну суму понад 14 млн грн, що призвело до зниження податкового зобов’язання з військового збору, який у той період нараховувався за купівлю-продаж іноземної валюти, на суму понад 12 млн грн.
Щоб скасувати неочікуване для органу ДФС рішення суду першої інстанції, останній в апеляційній скарзі (з аналогічною, як у першій інстанції, спробою), в цитатах посилається на обставини кримінальної справи з ухвали одного районного суду м. Києва, за якою клієнта звільнено з нереабілітуючих підстав за ч. 4 ст. 212 ККУ від кримінальної відповідальності за вчинення передбаченого ч. 3 ст. 212 ККУ злочину, та робить висновок, що судом встановлено вину Клієнта в ухиленні від сплати податків за висновками акту перевірки, що досліджується і судом у цій справі.
У такий спосіб контролюючий орган дійшов фінального висновку, що саме на підставі матеріалів кримінального провадження, а не на підставі належним чином досліджених і проаналізованих під час податкової перевірки первинних документів, перевіркою встановлено, що фінансово-господарська діяльність клієнта здійснювалася поза межами правового поля, без мети досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки і посилання Фіскалів на обставини кримінальної справи з вищезгаданої ухвали. Окрім того, адвокати довели, що встановлені в ухвалі районного суду м. Києва обставини кримінальної справи стосовно Клієнта не можуть бути враховані судами у цьому спорі, оскільки не містили жодних посилань на розрахунки, здійснені за наслідками документальної перевірки з посиланням на первинні документи, а також не містили жодної оцінки правомірності проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
У цій частині була згадана практика Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 25.01.2017 р. у справі №К/800/61849/14 встановив, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали чинності, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях про те, чи відбувалося діяння, а також чи вчинене воно цією особою. Оскільки необхідною передумовою для прийняття податкового рішення у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства є саме проведення перевірки, то через відсутність такої перевірки як юридичного факту (зокрема, у зв’язку з недотриманням відповідачем умов її проведення) та недопущенням позивачем працівників відповідача до перевірки, суди попередніх інстанцій правильно скасували податкові повідомлення-рішення як протиправні. Отже, в цій справі ВАСУ зробив висновок, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень, незалежно від наявності вироку або ухвали суду про закриття провадження з нереабілітуючих обставин, є факт проведення перевірки на підставі та з дотриманням норм чинного законодавства.
У справі №Н/800/33/16 Вищий адміністративний суд України зазначив: «Аналізуючи наведені висновки апеляційного суду Одеської області у світлі підтвердження наявності нововиявлених обставин у цій справі, слід враховувати приписи ч. 4 ст. 72 КАС, відповідно до якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали чинності, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи відбулося діяння, а також чи вчинене воно цією особою. Отже, обов’язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об’єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов’язковою для адміністративного суду».
Мотивування суду в цій справі дозволяє дійти висновку, що наявність вироку або ухвали суду в кримінальній справі щодо посадової особи юридичної особи не є преюдицією в адміністративній справі стосовно питання достовірності нарахування податковим органом грошових зобов’язань юридичної особи.
Солідарний з позицією команди адвокатів та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва (який визнав необґрунтованими посилання органу ДФС на факти, встановлені в ухвалі районного суду міста Києва), Київський апеляційний адміністративний суд у липні поточного року залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Серед іншого, в зазначеному кейсі команда адвокатів довела, а суд встановив, що у фіскалів фактично не було права розпочинати відповідну перевірку. Остання перевірка була проведена з порушенням податкового законодавства, а клієнт був позбавлений можливості надати пояснення та документи під час перевірки, оскільки:
- орган Державної фіскальної служби чітко не визначив вид перевірки: виїзна чи невиїзна (по-перше, наказ був виданий про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, в п. 1 якого призначено документальну позапланову виїзну перевірку, а в п. 2 створено робочу групу для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки; по-друге, в абз. 1 повідомлення вказано про проведення позапланової невиїзної перевірки клієнта, при цьому додається копія наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки);
- незрозуміло, яким саме наказом призначена перевірка, оскільки в акті перевірки вказано, що вона проведена відповідно до наказу №486 від 10.02.2016 р., а в повідомленні про її проведення йде посилання на наказ №486 від 15.02.2016 р., тобто з датою на 5 днів пізніше від дати повідомлення;
- відсутні докази вручення клієнту копії наказу про проведення перевірки, письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки на момент початку перевірки відповідно до п. 79.2. ст. 79 Податкового кодексу України.
З цього приводу Верховний суд України у постанові від 27.01.2015 р. у справі про визнання незаконним наказу про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки та визнання протиправними дій зазначив, що невиконання вимог Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час призначення та проведення контрольного заходу призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків, а саме компетенції в органу державної фіскальної служби на прийняття податкового повідомлення-рішення.
Також не можна залишити поза увагою, що в межах цього кейсу команда адвокатів довела грубе порушення контролюючим органом приписів податкового законодавства України під час складання акту документальної перевірки, а також довела його повну невідповідність Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 р. №727 (далі – Порядок №727).
Адвокати довели, а суд встановив, що контролюючий орган склав акт перевірки про наявність порушень у документах клієнта фактично без їх аналізу і перевірки, оскільки в акті та додатках до нього відсутнє обчислення донарахованих сум податків і зборів, відсутні взагалі будь-які додані документи, акт не містить посилання на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. До того ж конкретно не вказані господарські операції, під час здійснення яких були допущені порушення, а також відсутні посилання на квитанції про операції купівлі-продажу іноземної валюти, дані яких не відображені в податковій та бухгалтерській звітності, не проаналізовані регістри бухгалтерського обліку.
Аналізуючи складений контролюючим органом акт документальної перевірки на предмет його відповідності законодавству, необхідно пам’ятати такі моменти:
- факти виявлених порушень повинні бути викладені в акті повністю з посиланням на первинні документи, регістри податкового і бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складення яких передбачено законодавством (п. 5 розд. ІІ Порядку №727);
- за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення, серед іншого, має бути чітко зазначена господарська операція, під час здійснення якої вчинено це правопорушення, первинні документи, на підставі яких вчинено записи в податковому та бухгалтерському обліку, наведені регістри бухгалтерського обліку, кореспонденція рахунків операцій та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, а також докази, що підтверджують наявність факту порушення (пп.2 п. 4 розд. ІІІ Порядку №727);
- в акті за результатами документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень, зокрема, але не виключно, податкового законодавства;
- однотипні порушення та порушення, що повторюються, у разі їх виявлення контролюючим органом додаються до акту згруповано у вигляді відомості або таблиці, до того ж їх перелік має бути повним та із зазначенням звітного періоду, до якого вони належать (назва, дата і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, та суть операції); відомості або таблиці мають бути підписані посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та посадовими особами платника податків або його законними представниками (пп. 3 п. 4 розд. ІІІ Порядку №727);
- в інформативних додатках до акту, залежно від фінансово-господарської діяльності платника податків та результатів перевірки, мають бути (розд. IV Порядку №727):
- інші матеріали, що підтверджують наявність або відсутність фактів порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
- оригінали або завірені в установленому законодавством порядку копії документів, що підтверджують наявність або відсутність фактів порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у разі їх отримання;
- документи, що підтверджують вилучення документів (їх копій), якщо вилучення відбувалося у випадках та в порядку, передбачених законом.
Також команда адвокатів довела, а суд встановив, що експертний висновок, на який посилається орган ДФС та який покладений в основу згаданого вище акту перевірки, відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України, взагалі не міг слугувати підставою для висновків контролюючого органу під час проведення перевірки, тому що був складений неправомочним експертом, який не мав жодних повноважень на вчинення подібних дій, оскільки свідоцтво останнього на той час вже було недійсним.
В цій частині суд зауважив, що експертом, згідно з ч. 1 ст. 68 КАСУ, може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи. Через доведений факт недійсності свідоцтва експерта, а отже, відсутності у нього повноважень, неможливо встановити наявність у відповідного експерта спеціальних знань, які надають можливість визначити обсяги здійснення валютно-обмінних операцій клієнта.
Експертиза під час здійснення податкового контролю органами державної податкової служби має бути призначена відповідно до ст. 84 Податкового кодексу України, а саме за заявою платника податків або за рішенням керівника (чи його заступника) контролюючого органу, де зазначаються реквізити платника податків, стосовно якого здійснюється податковий контроль; питання, поставлені до експерта; документи, предмети та інші матеріали, які подаються на розгляд експерта. Контролюючий орган, керівник (або заступник) якого призначив проведення експертизи, зобов’язаний ознайомити платника податків (його представника) з рішенням про проведення експертизи, а після закінчення експертизи – з висновком експерта.
В частині заниження податкового зобов’язання зі сплати військового збору команда адвокатів довела, а суд встановив факт ненадання органом ДФС суду доказів обґрунтованості нарахування податкового зобов’язання клієнта зі сплати військового збору, недоведеності наявності методики обчислення клієнтом військового збору, способу визначення бази оподаткування та розміру доходів фізичних осіб під час здійснення валютно-обмінних операцій, а також факт ненадання пояснень можливості використання як об’єкта оподаткування за ставкою 1,5% військового збору у 2015 р. від розміру доходів клієнта, визначених в акті перевірки за 2013-2014 рр., та отримання в результаті такого обчислення податкового зобов’язання зі сплати військового збору.
У цій частині варто звернути увагу, що згідно з п.1.4. п. 16-1 підрозд. 10 розд. ХХ Податкового кодексу України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється в порядку, встановленому ст.168 Податкового кодексу України. Згідно з пп. 168.1.2. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України, податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом. Таким чином, військовий збір утримується у разі отримання фізичною особою доходів, які підлягають оподаткуванню. Перелік оподаткованих доходів вказаний у п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, серед яких відсутні доходи від операцій з валютними цінностями, що підтверджується пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Отже, фінансові установи не зобов’язані утримувати військовий збір за доходи від операцій з валютними цінностями.
Загалом, практика оскарження податкових повідомлень-рішень різна, як і підстави та обставини, які стали або дійсною причиною прийняття контролюючим органом таких повідомлень-рішень, або ж не дуже, про що свідчить наведена статистика.
Говорити про позитивні та якісні результати можна довго і без зупину, особливо, коли це результати твоєї команди. Сподіваюся, що використовуючи у своїй практиці наші здобутки, ви накопичуватиме власний багаж переможних результатів. Бережіть бізнес своїх клієнтів та захищайте його якісно.
З рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2018 р. у справі №826/1356/17 ви можете ознайомитися тут, а з рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 р. – тут.