Санкції: політики, процедури та міжнародне приватне право. Цієї осені ця тема буде однією з топових на третій IBA Conference on Private International Law. Завдяки бурхливим міжнародним подіям санкційне законодавство більшості країн почало стрімко розвиватися саме в останні роки. Однак такий розвиток фактично призвів до масованого наступу на права та свободи особи. Розмиті межі національних інтересів та безпеки, прикриті державною таємницею, стали універсальним виправданням втручання держави у сферу приватноправових відносин.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Україна не є винятком із загальної тенденції. Позиція судової влади зводиться до того, що права та свободи не є абсолютними. Їх здійснення пов’язане з обов’язками та відповідальністю, може підлягати формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом та необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності й громадської безпеки. Застосування державою санкцій не вважається порушенням прав та свобод особи, оскільки можливість їх запровадження передбачена законом і має законну мету – необхідність негайного та ефективного реагування на загрозу національній безпеці України.
Таке формальне пояснення, без перевірки судом обґрунтованості та принципів застосування санкцій у кожному конкретному випадку, не залишає особі шансу на ефективний судовий захист, а також створює підґрунтя для подальшого обмеження прав та законних інтересів на рівні підзаконних актів.
Зокрема, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку вирішила, що депозитарні установи у разі застосування санкції «блокування активів» зобов’язані під час складання переліків власників цінних паперів для організації та проведення загальних зборів акціонерного товариства включати власників – осіб, зазначених у санкційному списку, до яких застосована санкція, до відповідного переліку із зазначенням акцій, що їм належать, як не голосуючих (п. 2 рішення від 13.10.2015 р. №1707). Проте зазначене положення суперечить правовим актам вищої юридичної сили, порушує принцип верховенства права та не відповідає міжнародним стандартам застосування санкції «блокування активів».
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», блокування активів – це тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном. Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства», корпоративні права – це сукупність майнових і немайнових прав акціонера-власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Відповідно до пп. 13, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про депозитарну систему», існують права на цінні папери – речові права на цінні папери (право власності, інші визначені законом речові права), а також права за цінними паперами – права, що виникають із зобов’язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права).
Враховуючи зазначене, права на цінні папери є речовими (майновими) правами та майном згідно зі ст. 190 ЦК України. Ці права є обмеженими на період дії санкції «блокування активів». Водночас корпоративні права немайнового характеру не є майном (активами) відповідно до ст. 190 ЦК України.
Отже, права акціонера вносити пропозиції, брати учать у загальних зборах і голосувати є немайновими корпоративними правами та правами за цінними паперами немайнового (неречового) характеру. Відповідно, такі права не вважаються майном (ст. 190 ЦК) та не є тимчасово обмеженими на період дії санкції «блокування активів».
Натомість положення пп. 2 п. 2 Рішення №1707 встановлюють такі правові наслідки застосування санкції «блокування активів», які призводять до позбавлення акціонера немайнового корпоративного права на управління акціонерним товариством, зокрема права голосувати, права вносити пропозиції щодо питань порядку денного, права вносити пропозиції щодо кандидатів до складу органів товариства тощо.
Нове санкційне законодавство, відсутність досвіду та позитивної судової практики породжують викривлене уявлення про необмеженість втручання держави у права та свободи. Тому існує нагальна потреба у публічному поясненні органами влади причин застосування санкцій у кожному неочевидному випадку, а також в ефективному судовому захисті прав особи від втручання держави, що не має легітимної мети.