В результаті динамічного розвитку сучасних інформаційних технологій питання інформаційної безпеки людини в глобальній мережі повинно виходити на передній план. Поява та розвиток інтернет-технологій спричинили створення нових можливостей для передачі інформації, значно змінили природу спілкування та самовираження кожної особи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Сьогодні мережа Інтернет стала універсальним способом і засобом зберігання інформації та різноманітних відомостей. В Інтернеті відбувається переплетіння величезної кількості користувачів. Процес обміну інформацією став набагато простішим, швидшим та в багатьох випадках безкоштовним.
Важко уявити, яким би зараз було наше життя без соціальних мереж та різноманітних додатків, за допомогою яких можна пересилати повідомлення. Створення чатів стало невіддільною частиною робочих процесів, навчання та повсякденного спілкування. Таким чином стало легше обмінюватися важливими документами, робочими файлами, різноманітними фотографіями, жартами та іншими речами.
Проте чи замислювалися ви над питанням, скільки різної інформації розміщується в соціальних мережах кожного дня? Починаючи з дати та місця народження, навчання, роботи та завершуючи тим, де ви проводите свої вихідні та відпочиваєте. Поширеною стає думка, що якщо не виставив фото свого обіду, то ти й взагалі не обідав. Сьогодні ми ділимося з Інтернетом майже всіма аспектами нашого життя. Та чи можемо ми бути впевнені, що наші персональні дані в мережі Інтернет стовідсотково будуть захищенні?
Сьогодні держави зобов'язані гарантувати плідне політичне та економічне середовище, де інформаційно-технологічна інфраструктура розвиватиметься на благо всіх її громадян. Так, деякі держави вже включили у своє національне законодавство пряме право на доступ до мережі Інтернет. Наприклад, Іспанія гарантує своїм громадянам право на доступ до Інтернету в будь-якому місці. Також подібні права існують в Естонії, Франції, Фінляндії та Греції. Здатність людей отримувати доступ до інформації через використання інформаційних технологій – це найважливіша передумова для участі в інформаційному суспільстві. Звичайно, можливість доступу та використання зазначених технологій не настільки важлива, як інші основні права та потреби людини, проте вона все ще є ключовою вимогою для участі у сьогоднішньому дуже взаємопов'язаному світі, а тому має розглядатися як право людини.
Нового значення набуває право людини на свободу вираження поглядів, що сьогодні безпосередньо переплітається з правилами гри в інформаційному суспільстві та неабияк пов’язане з правом на доступ до Інтернету. Таке право має свою давню особливу історію в традиційних засобах масової інформації. Наразі воно набуває нового значення у зв'язку з глобалізацією Інтернету. Не останню роль в сучасному інформаційному суспільстві відіграють такі відомі мережі як Facebook, Twitter та Youtube, за допомогою яких люди можуть висловлювати свої думки, ділитися ними з друзями та шляхом перепостів донести їх до всього світу.
Однак якщо поглянути на реальний стан речей, то враховуючи весь обсяг інформації, що ми розміщуємо у такій популярній мережі Facebook, вже сьогодні цей сайт став чи не найбільшим сховищем інформації майже про все людство. Цей мережевий гігант зберігає та контролює більше даних про повсякденне життя та соціальні взаємодії людей, ніж свого часу мали тоталітарні уряди XX століття. Тому наразі стає вельми популярним питання захисту персональних даних особи.
Право на захист персональних даних та конфіденційність є старим основоположним правом людини, яке отримало нову та особливу актуальність з поширенням і розвитком інформаційних технологій. Головний момент полягає в тому, що при використанні Інтернету або мобільних телефонів значні обсяги персональних даних часто зберігаються та передаються без нашої явної згоди чи навіть знання про їх обробку.
З кожним кроком, який ми здійснюємо в Інтернеті або на мобільному телефоні, кожен шматочок інформації, який ми вводимо на екрані, з кожним кліком миші, що ми робимо в мережі Інтернет, ми додаємо більше інформації до нашого «мережевого посвідчення» особи, залишаємо наш так званий «цифровий відбиток». Тут можливо виділити як переваги, так і певні недоліки. Позитивним моментом є те, що обробка інформації з «мережевого посвідчення» допомагає підлаштуватися під вподобання користувача, забезпечити кращу взаємодію з мережею Інтернет. Яскравим прикладом є пошукова система Booking.com: одного разу здійснивши пошук готелю в іншому місті, Інтернет пропонуватиме вам різноманітні готелі вже на інших сайтах у вигляді реклами. Таке запам’ятовування наших рухів у мережі значно полегшує подальше життя. Водночас є негативні аспекти такого запам’ятовування. Існує величезна кількість потенційних зловживань за допомогою володіння нашими даними, які можуть варіюватися від прямого визначення змісту нашої інформації за допомогою цільової реклами до свідомої та зловмисної маніпуляції з тим, що ми бачимо та здійснюємо в Інтернеті, що призводить до впливу на нашу споживчу поведінку.
Основною проблемою є швидкий розвиток та збільшення кіберпростору, а мережа Інтернет сьогодні стала структурою, вкрай необхідною для людської життєдіяльності. Права людини стають найбільш проблемною сферою захисту, адже нормативно-правове регулювання значно відстає від новітніх технологій та нових можливостей використання глобальної мережі. Тому забезпечення недоторканності персональних даних особи в кіберпросторі потребує абсолютно нового підходу до його розуміння, ефективного контролю збору таких даних, обробки, знищення та виправлення. Особа повинна знати, хто і де обробляє її персональні дані, кому вони можуть передаватися, де вони можуть зберігатися. В реаліях сьогодення захист персональних даних кожного індивіда повинен трактуватися як один з аспектів забезпечення основоположного права людини на недоторканість її особистого життя, що є основою існування демократичного суспільства.
Питання забезпечення кібербезпеки почало врегульовуватися на національному рівні. Нещодавно світ побачив новий Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України». Метою цього закону є створення національної системи кібербезпеки, яка сприятиме захисту важливих інтересів суспільства та держави. Закон оперує важливими поняттями, визначає основні об’єкти такого захисту та виділяє ключових осіб, які повинні слідкувати за реалізацією такого захисту. Проте після ознайомлення з текстом цього закону виникає питання, чи захищатиме закон інтереси окремої особи як індивіда? Основна увага закону зосереджена на захисті прав суспільства та держави в кіберпросторі, однак саме людина як індивід зазнає найбільших негативних впливів у сучасному інформаційному просторі. Насамперед, важливою складовою такої проблеми є відсутність розуміння того, що саме повинно захищатися в контексті інформаційної безпеки людини.
Україні необхідно враховувати досвід іноземних держав, а саме Європейського Союзу, де вже давно розробляються принципи, кодекси й декларації з метою встановлення нормативної бази та спеціальних правил і кодексів поведінки для врегулювання всіх аспектів, пов’язаних з розвитком та глобалізацією інформаційного суспільства. Сучасне право ЄС містить декілька нормативно-правових актів, призначенням яких є забезпечення належного рівня захисту персональних даних осіб у всіх країнах ЄС. Одним з основних аспектів, врегульованих у законодавстві ЄС, є «право бути забутим». Це означає, що кожна особа у будь-який момент має право вимагати видалення її персональних даних з мережі.
Також яскравим прикладом досконалості та дієвості механізмів захисту персональних даних особи є Естонія. Кожен громадянин цієї країни має спеціальні ідентифікаційні картки, які містять багато важливої інформації про її власника. Ці картки використовуються не лише для ідентифікації особи, а ще й для здійснення різних фінансових операцій, включаючи проїзд у транспорті. Вся інформація про особу зберігається у спеціальній базі даних, до якої мають доступ правоохоронні органи та спеціальні служби. Враховуючи цей факт, кожна особа має можливість переглянути, хто цікавиться особистою інформацією про неї, а також має право вимагати пояснень, з яких підстав та чи інша особа або спецслужба цікавиться ним.
Отже, основною вимогою є те, що зібрані особисті дані мають бути достатньо захищеними, персональні дані повинні збиратися, використовуватися та надаватися зі знанням та згодою особи, а також особа повинна мати доступ до особистих даних, що збираються про неї, включаючи можливість виправлення або видалення неправильних даних.
Таким чином, необхідно пам’ятати, що в умовах сучасності інформаційне суспільство не повинно відокремлюватися від реального світу, в якому ми зараз живемо. Це суспільство, яке ми будуємо, тому в ньому повинні формуватися такі самі права людини, якими вона наділена у житті. Загалом, вирішення проблем реалізації прав людини в інформаційному суспільстві, яке знаходиться у постійному динамічному розвитку, не вбачається можливим без переплетіння взаємодії всіх учасників такого суспільства. Кожен з них повинен бути наділений рівними правами щодо можливостей використання інформаційних технологій, забезпечений вільним та рівним доступом до інформації, мати свободу вираження просторами Інтернету, бути переконаним у тому, що його особисті персональні дані належним чином будуть захищені, а також мати можливість повністю розпоряджатися своїми персональними даними щодо їх коригування та права бути забутим. Всі ці принципи повинні стати основою для формування цінностей сучасного інформаційного суспільства.