Немає для людини нічого страшнішого, ніж відчуття несвободи. Особливо несвободи думки. Як не сумно, отримавши запит на коментар стосовно змін до Правил адвокатської етики, затверджених на останньому З’їзді адвокатів України, я вперше у своєму професійному житті в адвокатурі відчула скутість у відповіді. Попри те, що я була автором робочого проекту перших писаних правил етики адвокатів незалежної України, зараз я не можу точно визначити, чи взагалі залишилося якесь поле в інформаційному просторі для критики негараздів адвокатури.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Мабуть, лише заміноване… Тож спробую обійти дроти та сказати бодай що-небудь.
З усією обов’язковою повагою до невідомих мені авторів змін та делегатів, які їх схвалили, переважно не читаючи (на мою думку, нереально за час з моменту ознайомлення з проектом знайти відмінності між раніше чинними та новосхваленими правилами), висловлю свою дуже особисту і дуже шанобливу думку, що зміни значно погіршили Правила, які вже і так свого часу були дещо спаплюжені установчим з’їздом НААУ. Одразу впадає в око, що роль Правил як системи орієнтирів для обрання адвокатом етично виваженого варіанту поведінки значно послабилася, оскільки з великої кількості статей видалено (чи незрозуміло навіщо змінено) конкретизацію загальних положень, які могли надати адвокату можливість комфортно застосовувати їхні настанови. Це стосується змісту принципів компетентності та добросовісності (ст. 11, 17, 18, опосередковано – ст. 19), законності (ст. 19), недопустимості конфлікту інтересів (ст. 20, 21), конфіденційності (ст. 22), проявів майже всіх принципів при розірванні договорів (ст. 32, 34, 35) тощо.
На перший погляд може здатися, що завдяки скороченням певні принципи та вимоги до адвокатів були послаблені, однак насправді будь-яка невизначеність і непередбачуваність – поле для свавілля тих, хто тлумачитиме правила при їх застосуванні в дисциплінарній процедурі (звісно, тепер можна дозволити собі лише суто теоретично припускати можливість такого свавілля).
Все з тією ж обов’язковою повагою підкреслю, що замість того, щоб виправити давно розкритиковані недоліки (наприклад, повернути невідомо чому зниклий принцип чесності та порядності, який фігурує в Хартії основних принципів європейської адвокатської професії ССВЕ, а також повернути спеціальні гарантії дотримання Правил органами адвокатського самоврядування), автори змін вдалися до дивного перекроювання Правил.
Аналізу викройки нового фасону можна присвятити дисертацію, бо що не зміна, то дивина, суперечність, необґрунтованість. Про юридичну техніку і трохи смішні помилки взагалі промовчу… Однак спробую наголосити на найбільш тривожних, як на мене, моментах.
Насамперед, постраждав принцип незалежності. З формулювання відповідного принципу (ст. 6) зникла низка механізмів його реалізації та вказівка про те, що «Національна асоціація адвокатів, органи адвокатського самоврядування в межах своєї компетенції мають всіляко сприяти гарантуванню незалежності адвоката». Натомість у статті «Загальні етичні засади взаємин між адвокатами» (ст. 50) з’явилося право РАУ та НААУ встановлювати засади адвокатської діяльності своїми рішеннями! Отже, вже не закон, не Правила, а будь-яке рішення Ради може встановлювати засади адвокатської діяльності. Навряд чи при цьому можна серйозно говорити про незалежність (з усією незмінною повагою).
Принагідно зазначу, що поза межами передбачуваних та відомих повноважень Рад адвокатів регіонів опинився нововведений обов’язок адвоката (ст. 52) звертатися до Ради зі скаргами на своїх колег до звернення в дисциплінарні органи. Питається, а де кореспондуючі повноваження Ради, в чому вони полягають, якому обов’язку Ради відповідають?
З невідомих мотивів із цих же загальних засад взаємин між адвокатами було «викреслено» принцип колегіальності, але залишилося його втілення щодо іноземних колег (ст. 50 нової редакції). Справжня дивина – українські адвокати вже не колеги, а іноземні – так!
Однак повага до закордону зникла в сенсі перекручування загальноприйнятого розуміння певних принципів (наприклад, конфлікту інтересів). У нас в дефініції – це конфлікт між інтересами клієнта й адвоката, а не різних клієнтів, як це розуміється світовою адвокатською спільнотою (ч. 1, ст. 9). Окрім того, попри прагнення «європейськості», з Правил зникла заборона укладати з клієнтом угоди майнового характеру поза межами гонорарних відносин (ст. 31 старої редакції), займатися іншими несумісними видами діяльності (порівняймо ст. 6 раніше чинної та нової редакції) тощо.
До речі, «випадіння» торкнулося цілої низки конкретних аспектів дотримання принципу законності у відносинах із судом (ст. 43). Взагалі, втілення принципів порізано якось дуже неретельно і незрозуміло, а інколи просто неграмотно (при всій повазі). Щоправда, де в чому зрозуміло, адже зняття заборони на поділ гонорару за рекомендування клієнта без жодних обмежень узаконило «порочну» практику використання праці «літературних рабів». Тим же молодим адвокатам навряд чи на користь буде виключення зі ст. 17 дозволу приймати доручення з питань, де адвокат за згодою клієнта міг досягти необхідного рівня кваліфікації.
Також дивно виглядають зміни у сфері застосування Правил. З неї випало приватне життя, на яке раніше поширювався принаймні принцип законності (після видалення чесності та порядності), але додалося «соціально-публічне» (хотілося б зрозуміти, це взагалі що?!).
Так само незрозуміло, чому деякі принципи уточнені стосовно адвокатів системи безоплатної допомоги (ст. 8, 10). Навіщо? Адже щодо них як адвокатів діють загалом всі етичні принципи!
До того ж поза межами розумного (на мою незмінно шанобливу думку) знаходиться те, що заради просто всеосяжних обмежень на користування адвокатами соціальними мережами (Розділ VII на 4-х сторінках) зламано взагалі всю систему Правил.
Раніше можна було зрозуміти, що існують загальні принципи, а потім вони уточнюються стосовно певних сфер діяльності та відносин.
Відтепер у сфері користування мережею Інтернет діє вже більш широке коло загальних принципів, визначених ст. 57 (тут повернулася з небуття «чесність», з’явилися «професійність», «відповідальність», «гідність», «стриманість і коректність» «недопущення будь-яких проявів дискримінації», «толерантність і терпимість», «корпоративність і збереження довіри суспільства»).
А хіба в інших сферах ці риси не повинні бути притаманними адвокату? Хіба в соціальних мережах він має бути більш відповідальним, професій ним, гідним тощо, ніж в основній діяльності? Чому не можна було просто «реінкарнувати» принцип «чесності та порядності» як загальний етичний принцип? Тоді всі ці новели були б зайвими, адже чесна та порядна людина не допустить ні безвідповідальності, ні расизму, ні нетерпимості. Будь-де, в соціальних мережах включно.
У будь-якому випадку не може бути різних загальних принципів у різних сферах діяльності. Саме тому вони «загальні». Лише ї х втілення може бути специфічним. Проте з втіленням, при всій незмінній повазі, тут просто жах. Публічні коментарі «під час здійснення адвокатської діяльності» (згідно з визначенням, адвокат весь час здійснює адвокатську діяльність, якщо дія свідоцтва не зупинена) фактично заборонені та імпліцитно визнані проявом нечесності (порівняймо назву і зміст ст. 59). Формулювання обмежень захмарні! Я витрачала майже по 10 хвилин, намагаючись осягнути бодай одне речення зі ст. 58, 59 та зрозуміти, чи може адвокат «дихнути» в Інтернет просторі без ризику раптового притягнення до відповідальності.
Ось лише один приклад неймовірної вербальної еквілібристики, вжитої авторами змін до Правил: «Адвокат у соціальних мережах, Інтернет-форумах та інших формах комунікації в мережі Інтернет повинен здійснювати спілкування з повагою, прийняттям та правильним (таким, що відповідає загальнолюдським цінностям) розумінням різноманіття культур світу, форм самовираження та засобів прояву людської індивідуальності». При всій тій же повазі, це якийсь гордіїв вузол суперечностей та абсолютно невизначених понять. Інакше кажучи, набір слів, під який можна підвести будь-що у вигляді порушення.
Як на мене, від свободи слова в адвоката не залишилося нічого. Поза щоденною загрозою дисциплінарної відповідальності залишаться хіба що ті, хто взагалі не користується соцмережами. З неодмінною повагою до «засобів прояву індивідуальності» авторів, чи не слід їм також поважати основні права людини? Якщо це не толерантно, перепрошую, нема стільки розуму, щоб осягнути, як вже тепер звертатися до адвокатської спільноти (ой, але ж я не мала на увазі поступитися «гідністю» на противагу «повазі»). Тяжко на мінному полі…
З позиції «культур світу», мені все це виглядає коротким повідком, на якому ні з того ні з сього опинилася українська адвокатура (звісно, це моє дуже обережне і шанобливе суто особисте судження як науковця, вже боюся сказати – адвоката).
Сумно, що такі зміни пройшли без жодного спротиву високоповажних делегатів. Боляче за професію, яка завжди була сенсом мого життя. Однак я маю бути «стриманою». Мабуть, сум і біль – це недоречно. Не дай Боже, в соціальних мережах передрукують…
Вибачайте всі, кого це могло зачепити, але просто цікаво (цікавість наче Правилами ще не заборонена), чи легко ви самим собі вибачаєте подібну доленосну нормотворчість?
Можливо, з позиції дійсної поваги не до окремих персон, а до адвокатури загалом, варто повернутися до наведення ладу в акті самоврядування, який є найголовнішим для кожного адвоката й віддзеркалює обличчя адвокатури? Дуже не хочеться бачити рідну професію в лабіринті кривих дзеркал!