В юридичній практиці під час оскарження постанов Верховної Ради України від 29.09.2016 р. про звільнення осіб з посади судді у зв'язку з порушенням присяги судді-позивачі просять визнати відповідні постанови незаконними та скасувати їх з огляду на незаконність проведення позачергового засідання Верховної Ради України з порядком денним щодо звільнення суддів на підставі подань Вищої ради юстиції.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Завчасне повідомлення
Відповідно до ч. 8 ст. 19 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. №1861-VI, у невідкладних випадках у період між пленарними засіданнями під час сесії Верховної Ради, на вмотивовану вимогу осіб, які згідно з Конституцією України мають право вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, а також за пропозицією Погоджувальної ради (п. 4 ч. 14 ст. 73 цього Регламенту), Голова Верховної Ради України не пізніше ніж у 3-денний строк скликає позачергове пленарне засідання Верховної Ради. До порядку денного такого засідання включаються лише питання, розгляд яких визначено у пропозиціях про скликання такого засідання.
Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 219-1 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. №1861-VI при звільненні судді на підставі пп. 4, 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України, присутність судді є обов’язковою. Такому судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за 3 дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Такий суддя має право на представника. У разі повторного неприбуття на засідання Верховної Ради судді, щодо якого розглядається питання про звільнення, за умови повідомлення йому про розгляд питання про його звільнення у строк, передбачений цією частиною, таке питання може бути розглянуто за його відсутності.
Відповідно до пп. 4, 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України, підставами для звільнення судді є: подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду.
Ми погоджуємося з позицією ВАСУ, згідно з якою положення ч. 8 ст. 19 Регламенту щодо скликання позачергового засідання у 3-денний строк з дня його вимоги вступає у колізію з вимогою абз. 2 ч. 5 ст. 216-1 Регламенту щодо повідомлення судді про розгляд відповідного питання не пізніш ніж за 3 дні до дня проведення засідання Верховної Ради України, якщо день проведення позачергового засідання призначається не пізніше ніж на 3-й день з дня отримання відповідної вимоги, повідомити суддів про розгляд питання щодо них на такому засіданні у строк, не менший ніж 3 дні, неможливо.
Важливо зазначити, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, суперечності щодо одного й того ж предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими щодо одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права. На нашу думку, у разі наявності колізій в різних статтях одного нормативного акта, для її вирішення слід застосовувати правило про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням.
Застосування вище наведеного правила може бути здійснене відповідно до ч. 1 ст. 8 КАСУ, яка передбачає, що під час вирішення справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Щокін проти України», в якому Суд дійшов висновку, що національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування закону на користь заявника у разі його двоякого тлумачення).
Отже, пріоритетом у застосуванні норми закону (у порівнянні з ч. 8 ст. 19) у разі звільнення судді з посади через порушення ним присяги мало б бути застосування абз. 2 ч. 5 ст. 216-1 ЗУ «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 р. №1861-VI, відповідно до якого судді має бути повідомлено про розгляд питання про його звільнення не пізніше ніж за 3 дні до дня проведення засідання Верховної Ради, на якому розглядатиметься це питання. Крім того, припис абз. 1 ч. 5 ст. 216-1 цього ж Закону надає судді при його звільненні право на виступ.
Призупинення розгляду питання про звільнення судді
Також чимало питань виникає стосовно того, чи зобов’язана була Верховна Рада України зупинити розгляд питання про звільнення особи з посади судді за порушення присяги, маючи достовірну інформацію про відкриття судом провадження у справі щодо оскарження відповідного подання Вищої ради юстиції.
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р. №22/98-ВР, Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями та прокурорами вимог щодо несумісності та в межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р. №22/98-ВР, ВРЮ вносить подання Президенту України про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад. Згідно з ч. 2 ст. 27 цього ж Закону, акти ВРЮ можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ, суб’єкт владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Владні управлінські функції слід розуміти, на нашу думку, як владні повноваження, які здійснюються державою або органами місцевого самоврядування в результаті їхньої діяльності. Вони спрямовані на прийняття обов’язкових до виконання рішень, а також забезпечення їх виконання особами, яким ці рішення адресовані.
Відповідно до п. 6 Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002 р. №7-рп/2002, порушуючи в конституційному поданні питання щодо оскарження прийнятих Вищою радою юстиції актів, пов'язаних з достроковим звільненням суддів з посад, ВРЮ послалася на п. 1 ч. 1 ст. 131 Конституції України, згідно з яким до відання цього органу належить внесення подань, у тому числі про дострокове звільнення суддів з посад, на підставі рішення Вищої ради юстиції, а також на положення ст. 55 Конституції України стосовно права суддів, як громадян України, на судовий захист.
Водночас, враховуючи вимоги ст. 55 Конституції України, КСУ вважає, що вирішення питань, пов'язаних із трудовими спорами суддів та оскарженням актів Вищої ради юстиції, може бути предметом розгляду судів загальної юрисдикції у випадках і в порядку, встановлених законом, який також може визначити підсудність цих справ судам загальної юрисдикції відповідного рівня.
Отже, ВРЮ є суб’єктом владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, що виконує делеговані їй Конституцією України та ЗУ «Про Вищу раду юстиції» від 15.01.1998 р. №22/98-ВР владні повноваження щодо звільнення суддів з посади.
Крім того, ми вважаємо, що прийняття ВРЮ такого акту як подання про звільнення суддів з посади безпосередньо призводить до виникнення певних юридичних наслідків, має правове значення, а отже, є актом у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ. Таким чином, акт ВРЮ відповідає критеріям, які дозволяють віднести їх до рішень суб’єктів владних повноважень.
Однак, згідно з п. 1 ч. 5 ст. 117 КАСУ, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції та встановлення для них заборони вчиняти певні дії.
Отже, оскарження до суду подання Вищої ради юстиції про дострокове звільнення судді з посади не зупиняє дію цього подання, а також не зупиняє розгляд Верховною Радою України питання про звільнення судді з посади, хоча це може суперечити ч. 3 ст. 2 КАСУ, відповідно до якої встановлено принцип розсудливості. Проте в КАСУ прямо вказано про заборону суду зупиняти акти Вищої ради юстиції як забезпечення позову, що свідчить про те, що законодавець звузив межі повноважень суду в частині права суду зупиняти дії актів окремих суб’єктів владних повноважень (ВРЮ). На нашу думку, це може суперечити ч. 2 ст. 124 Конституції України, згідно з якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (редакція ч. 2 ст. 124 Конституції України станом на 29.09.2016 р., на момент виникнення спірних відносин).
Ми погоджуємося з позицією ВАСУ, відповідно до якої принцип розсудливості означає обов’язок суб’єкта владних повноважень призупиняти розгляд питання, що ініційоване певним адміністративним актом, до вирішення судового спору щодо правомірності такого адміністративного акта.
Проте Верховна Рада України, згідно з чинним законодавством, не зобов’язана зупиняти розгляд питання про звільнення особи з посади судді за порушення присяги, маючи достовірну інформацію про відкриття судом провадження у справі щодо оскарження відповідного подання ВРЮ.
Припинення перебігу строку звільнення судді
У зв’язку зі звільненням осіб з посади судді через порушення присяги судді також виникають питання стосовно того, який акт припиняв перебіг строку звільнення судді з посади за порушення присяги – подання Вищої ради юстиції чи постанова Верховної Ради України.
Після набрання чинності ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р.№192-VIII у судовій практиці на момент виникнення спірних відносин виникло проблемне питання стосовно визначення розміру строків давності при розгляді адміністративних справ щодо оскарження рішень про звільнення судді з посади за порушення присяги.
Європейський суд з прав людини займає позицію, що строк давності обов’язково повинен бути законодавчо встановлений, з метою забезпечення принципів юридичної визначеності та остаточності (п. 137, 139 Рішення від 09.01.2013 р. у справі «Олександр Волков проти України». Тобто ЄСПЛ у цьому Рішенні вказав, що відсутність в законодавстві України (на час розгляду цієї справи в ЄСПЛ) положення про строки давності звільнення судді з посади за порушення присяги є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Для усунення наведеного недоліку ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII Закон «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, що набрав чинності 29.03.2015 р.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 97 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у новій редакції до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення як висновок про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади через порушення присяги. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 96 цього ж Закону, дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше ніж через 3 роки з дня вчинення проступку (без врахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці).
Відповідно до ч. 5 ст. 96 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII, за наслідками дисциплінарного провадження ВККСУ може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади за наявності для цього підстав.
Таким чином, відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII, можливість ВККСУ ініціювати звільнення суддів за порушення присяги обмежена 3-річним строком давності.
Стосовно розбіжності в судовій практиці у питанні про те, який правозастосовний акт є актом накладення санкції у вигляді звільнення особи з посади судді за порушення присяги (подання ВРЮ до конституційного органу, уповноваженого на звільнення особи з посади судді (Верховної Ради України), чи власне акт такого конституційного органу про звільнення особи з посади судді), зазначаємо, що у ст. 75 Конституції України встановлено статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні, який згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 КУ визначає засади судоустрою, судочинства, статусу суддів. Верховна Рада України, відповідно до цих конституційних приписів, має право на законодавчому рівні визначати відповідні процедури прийняття рішень з питань своєї компетенції.
Згідно з п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 21.06.2011 р. №7-рп/2011, КСУ враховує те, що розд. IV Конституції України не унеможливлює встановлення спеціальним законом процедури обрання кандидата на посаду судді безстроково та звільнення його з посади. Прийняття Верховною Радою України рішень з цих питань відбувається на пленарному засіданні шляхом голосування, що відповідає ч. 2 ст. 84, п. 27 ч. 1 ст. 85 Конституції України.
Ст. 91, ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 КУ встановлено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, а також визначено підстави для звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, та порядок обрання суддів безстроково. Зазначені конституційні приписи стосуються процедури здійснення Верховною Радою України своїх повноважень щодо обрання та звільнення суддів, а ч. 6 ст. 79, ч. 5 ст. 111 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено лише порядок голосування з цих питань. Тому положеннями ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» не обмежено повноваження Верховної Ради України щодо обрання та звільнення суддів, оскільки остаточне рішення з цих питань, згідно з Конституцією України, приймається парламентом шляхом голосування.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», Президент України, на підставі подання Вищої ради юстиції, видає указ про звільнення судді з посади.
Згідно з п. 5 вище наведеного рішення Конституційного Суду України від 21.06.2011 р. №7-рп/2011, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, з підстав, визначених у ч. 5 ст. 126 Конституції України. Президент України чи Верховна Рада України, на підставі подання Вищої ради юстиції, приймають рішення про звільнення професійного судді з посади.
Отже, Президент України, Верховна Рада України реалізують передбачені Конституцією України владні повноваження шляхом прийняття відповідних актів про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад. Такі акти глави держави та парламенту мають конституційно-правову природу.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 р. №192-VIII, Верховна Рада України, на підставі подання Вищої ради юстиції, приймає постанову про звільнення судді з посади.
Таким чином, на нашу думку, ч. 5 ст. 116 вище наведеного Закону на момент виникнення спірних відносин та вказане в п. 5 рішення Конституційного Суду України від 21.06.2011 р. №7-рп/2011 словосполучення «Президент України чи Верховна Рада, на підставі подання Вищої ради юстиції, приймають рішення» вказують на диспозицію, яка містить для ВРУ правило поведінки – обов’язок на підставі подання Вищої Ради юстиції прийняти постанову про звільнення судді з посади без права переглянути та/чи відхилити надане Вищою радою юстиції подання про звільнення судді з посади.
Отже, постанова Верховної Ради України про звільнення судді з посади за порушення присяги є актом із виконання відповідного подання ВРЮ. Тому акт, що припинив перебіг строку звільнення судді з посади за порушення присяги, є поданням ВРЮ про звільнення судді із займаної посади.