В умовах сьогодення, не дивлячись на режим жорсткої економії звичайних громадян України у сфері надання юридичних послуг, питання спадкування залишаються надзвичайно актуальними й такими, що викликають інтерес у широкого загалу.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Заповіт, будучи особистим розпорядженням фізичної особи на випадок смерті, залишається поширеним інструментом визначення своєї волі щодо потенційних спадкоємців у частині наявного майна. Заповідач жодним чином не обмежується вимогами закону в частині призначення своїх спадкоємців – одної або кількох фізичних осіб, незалежно від наявності у них із заповідачем сімейних, родинних відносин.
Практично кожен у своєму житті зіштовхується з питаннями спадкування за заповітом. Відомо, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. При зверненні спадкоємців до нотаріуса у зв'язку з відкриттям спадщини, він перш за все з’ясовує наступне: відомості щодо факту смерті спадкодавця, часу та місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідності вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
Саме нотаріусом, у якого буде відкрита спадкова справа в результаті смерті спадкодавця, здійснюється первинна правова оцінка заповіту, перевірка його відповідності вимогам чинного законодавства України, факт його реєстрації у Спадковому реєстрі та чинність певного заповіту на момент смерті заповідача.
Враховуючи це, можна зробити висновок, що в через роль нотаріуса в правовій системі України та його компетенції, саме на нього покладається обов’язок додержуватись вимог закону, контролювати дії особи, застерегти від можливих правових помилок.
Заповіт має відповідати низці вимог, у разі недотримання яких заповіт визнається недійсним повністю або частково, якщо:
- заповіт складений особою, яка не мала на це права (недієздатною або яка не досягла віку заповідальної дієздатності);
- заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та/або змісту;
- заповіт посвідчений особою, якій чинне законодавство України таких повноважень не надає;
- складання іншого заповіту, який, по суті, скасовує попередній;
- встановлення обставин, які створили волю заповідача на момент укладання заповіту (обман, насильство, помилка);
- встановлення факту, що на момент складання заповіту заповідач не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Важливим є також і розуміння правових наслідків визнання заповіту недійсним. При цьому в сукупності мають бути враховані положення ст. 225, 231, 1254, 1257 Цивільного кодексу України:
1) Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. 225, 231 Цивільного кодексу України (не усвідомлення в момент вчинення заповіту значення своїх дій та не здатність керувати ними).
2) У разі визнання недійсним заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Таким чином, у разі визнання заповіту недійсним, у силу вступають правила спадкування за законом, навіть за наявності раніше посвідчених заповітів їх чинність не відновлюється.
Хотілося б детальніше зупинитися на одній з вищевикладених підстав недійсності заповіту, а саме на посвідченні заповіту особою, якій чинне законодавство України таких повноважень не надає. Наприклад, посвідчення нотаріусом заповіту поза межами його нотаріального округу, тобто без достатніх на те повноважень.
Згідно з п. 1 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2012 №296/5, нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом на всій території України, за винятком обмежень у праві вчинення нотаріальних дій, встановлених Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-XII (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що нотаріальний округ – територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якої знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріальні округи визначаються відповідно до адміністративно-територіального устрою України. У містах з районним поділом округом діяльності нотаріуса є вся територія міста. У разі зміни адміністративно-територіального поділу України, в результаті якого розташування робочого місця (контори) приватного нотаріуса увійшло до іншого нотаріального округу, нотаріальна діяльність відповідних нотаріусів повинна бути зареєстрована в цьому нотаріальному окрузі.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених ст. 29 Закону України «Про нотаріат».
Згідно з п. 2 гл. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.01.2012 №296/5, нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися у зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчувального правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
У свій час численна практика з зазначеного приводу та неоднакове застосування норм матеріального права в цій частині стали підставою прийняття постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.01.2013, де зазначено, що нотаріальна діяльність здійснюється нотаріусом у межах свого нотаріального округу та за місцем знаходження приміщення державної нотаріальної контори, в якій працює державний нотаріус або приміщення, яке є робочими місцем приватного нотаріуса. Законодавством нотаріусу заборонено здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу.
Отже, посвідчення нотаріусом заповіту за межами свого нотаріального округу є однозначною підставою для визнання такого заповіту недійсним та тягне за собою здійснення спадкування за законом.