«ЮГ» розпочинає серію публікацій присвячену взаємодії судів та ЗМІ. Судді, працівники апаратів судів, журналісти, адвокати та експерти будуть ділитися своїми думками про те, як досягти синергії
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Європейський суд з прав людини нещодавно комунікував з українським урядом заяву Олександра Северина. Це одна з понад 10 справ проти України щодо доступу до публічної інформації, які знаходяться на розгляді цієї міжнародної інстанції. Її особливість у тому, що йдеться про доступ до інформації про діяльність Конституційного Суду України, який у 2005 р. відмовив заявнику у наданні інформації про кількість конституційних звернень громадян щодо офіційного тлумачення Конституції і законів та результати їх розгляду. В обґрунтування правомірності відмови національні суди зазначали, що надання такої інформації не було передбачене законом, адже КСУ розглядає лише конституційні звернення та конституційні подання.
З ухваленням у 2011 р. Закону України «Про доступ до публічної інформації» питання законодавчих підстав надання громадянам подібної інформації було остаточно зняте. Принаймні, на нормативному рівні. Закон чітко визначив обов’язок усіх органів державної влади розглядати інформаційні запити. Суди не стали винятком, проте є певні особливості.
Так, суд є, у першу чергу, органом влади, який здійснює правосуддя і виступає суб’єктом процесуальних правовідносин. Разом з тим, він є також установою, яка здійснює владні управлінські функції, як то ведення судової статистики, вирішення кадрових питань, здійснення діловодства, забезпечення роботи автоматизованої системи документообігу в суді, узагальнення судової практики та ін. Відповідно, доступ до інформації, створеної при виконанні кожної з цих функцій, буде регулюватись по-різному.
Співвідношення Закону України «Про доступ до публічної інформації» та процесуального законодавства нещодавно проаналізував Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму №10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».
Перш за все, суд зауважив, що спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження регламентується Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним процесуальним кодексом України або Цивільним процесуальним кодексом України. Таким чином, положення Закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються, наприклад, на порядок ознайомлення учасників з матеріалами справи, рішеннями суду, отримання інформації про дату і час засідання та ін.
Окремий порядок існує і для ознайомлення з судовими рішеннями осіб, які не є учасниками процесу. Закон України «Про доступ до судових рішень» передбачає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції створено спеціальний Єдиний державний реєстр судових рішень. Водночас, відповідно до ст. 7 цього закону, не підлягають розголошенню у Реєстрі, зокрема, імена фізичних осіб та інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу, окрім прізвищ та ініціалів суддів, які ухвалили судове рішення, імен (ім’я, по батькові, прізвище) посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у справі, чи імен фізичних осіб-сторін у справі, що розглядалася міжнародною судовою чи іншою міжнародною установою, на рішення якої міститься посилання у тексті судового рішення.
Такі обмеження, якщо вони не пов’язані із закритим розглядом справи чи захистом інтересів осіб, що не є учасниками процесу, в цілому не є необхідними, адже відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом. Отже, у будь-якому випадку можна легко встановити, хто є позивачем та відповідачем у справі. Крім того, сам розгляд справ у суді, відповідно принципу гласності, є відкритим.
Ще більш цікавим з точки зору практики є питання можливості ознайомлення з матеріалами справи осіб, які не є учасниками судового процесу. Наприклад, чи може журналіст отримати копію позовної заяви для ознайомлення і підготовки свого матеріалу? Законодавство однозначної відповіді на ці питання не дає. Так, хоча в даному випадку отримання судом інформації пов’язане із здійсненням процесуальних функцій, процесуальні кодекси регламентують порядок ознайомлення з матеріалами справи виключно учасників провадження.
Відповідно до загальних принципів доступу до публічної інформації, уся інформація, яка була отримана судами у процесі виконання їх функцій, є публічною, включаючи усі документи (позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги тощо), які були подані до суду. Якщо спеціальними нормами (процесуальними кодексами) не встановлено особливого порядку доступу до такої інформації, мають застосовуватись загальні положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», тобто відмовити у наданні копій документів та інформації можна лише, якщо така інформація є обмеженою в доступі (таємна, службова чи конфіденційна інформація), і така відмова є необхідною та пропорційною захисту певних законних інтересів.
До закінчення судового розгляду тієї чи іншої справи обмеження в ознайомленні з матеріалами для інших осіб може бути обґрунтованим, наприклад, з точки зору захисту приватного життя або ж в інтересах здійснення неупередженого та об’єктивного правосуддя. Проте після завершення розгляду і публікації рішення у справі такі підстави для обмеження можуть зникнути. У будь-якому разі, попри нечіткі законодавчі норми, суди повинні надавати журналістам право знайомитись з матеріалами справи, якщо запитана інформація становить суспільний інтерес. Зокрема, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Варто зауважити, що попри певні особливості доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні судових органів, вимоги щодо оформлення інформаційних запитів визначаються виключно Законом «Про доступ до публічної інформації». Так, неправомірними є вимоги зазначення електронного (цифрового) підпису у запиті, що подається в електронній формі. Подібна вимога, наприклад, передбачена п. 4.7 «Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Вищому адміністративному суді України», затвердженого наказом ВАСУ №16 від 18.07.2011. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону «Про доступ до публічної інформації», запитувач повинен вказати підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі, тоді як відповідно до ч. 3 тієї ж статті, запит, який надсилається електронною поштою, є запитом «в іншій формі», яка визначається поряд з усним та письмовим запитом.
Довіра до судової влади неможлива без належного забезпечення принципу гласності та відкритості судочинства. Саме тому реалізація судами вимог забезпечення доступу громадян до інформації про здійснення судочинства та діяльність судів в цілому має стати важливим елементом судової реформи.
Коментарі:
Євген Мєзєнцев, суддя-спікер Київського апеляційного адміністративного суду
"Демократичне суспільство, до належної розбудови якого Україна прагне з моменту набуття незалежності, ґрунтується на базових правових принципах, серед яких ключову роль відіграють право на справедливий суд та право на свободу слова, отримання та поширення інформації, ідей та поглядів. При цьому справедливий суд у розумінні Європейської конвенції з прав людини має відповідати не лише критеріям неупередженості та законності, але й критерію публічності як запоруки поширення серед громадськості ідей ефективності правосуддя та його доступності широкому загалу.
Серйозним бар’єром у спілкуванні судді та журналіста є недостатня взаємна поінформованість про специфіку роботи один одного, у т.ч. щодо законодавчих обмежень поширення відомостей про перебіг судової справи та щодо критики судових рішень, а також подеколи відсутність у суддів бажання спілкуватися з пресою. У цій ситуації можуть даватися взнаки недоліки системи вищої освіти, оскільки якщо професійний судовий журналіст нерідко є юристом за фахом, то професійні судді, здобуваючи вищу освіту, спеціальних навичок щодо роботи з пресою та «роботи на камеру» зазвичай не отримують.
Насамперед суддям та журналістам не варто боятися співпраці та слід виявляти взаємну повагу, адже всі вони, у першу чергу, служать суспільству. Перешкоди в отриманні об’єктивних відомостей стосовно процесів у судовій системі жодним чином не сприятимуть створенню позитивного іміджу сучасного судді.
Сьогодні Рада суддів України самостійно або через сприяння деяких громадських фундацій, у т.ч. Інституту масової інформації та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), приділяє значну увагу консолідації зусиль у сфері юстиції та свободи слова. Впроваджуються відповідні методичні рекомендації для суддів, сформовано інститут суддів-спікерів, проводяться спільні навчальні семінари та конференції міжнародного рівня.
Київський апеляційний адміністративний суд також не залишається осторонь реалізації стратегії порозуміння зі ЗМІ, створивши на своїй базі школу судової журналістики для студентів вищих навчальних закладів. Судді, редактори та адвокати, які викладають у цій школі, зрозумілою мовою пояснюють майбутнім журналістам специфіку судового процесу, особливості доступу до матеріалів судових справ, але головне – сприяють формуванню якісно нового рівня спілкування між представниками медіа та системи правосуддя.
Зрештою, результатом порозуміння між пресою та судом має стати прозоре й збалансоване висвітлення судових процесів з високим рівнем об’єктивності, але без надмірного втручання у самий судовий процес, яке могло б перешкодити здійсненню справедливого та безстороннього правосуддя".
Олександр Сасевич, суддя Львівського окружного адміністративного суду, голова комітету з питань комунікації РСУ
"У першу чергу хотів би відзначити ту обставину ( сподіваюся, що це помітно не лише мені), що за останні кілька років комунікація між судовою гілковою влади та громадськістю, ЗМІ змінилася істотно. У позитивному значенні – суди стали більш відкритими, прозорішими в інформаційному плані, готовими надавати потрібну інформацію в доступний та зрозумілий спосіб.
У цьому контексті хочу зауважити, що в Україні було зроблено, можливо, навіть більше, ніж у окремих європейських державах – нами запроваджено доступність до всіх судових рішень, налагоджено ефективне спілкування судів (зокрема, через суддів-спікерів, прес-секретарів), здійснюється регулярне поширення інформації щодо діяльності судової гілки влади, забезпечено безперешкодний доступ громадськості до судових процесів, використовуються сучасні технології для спілкування та багато іншого. Таким чином у певному сенсі було подолано традиційну закритість судової системи, тобто виконано відповідний запит громадянського суспільства щодо максимальної транспарентності цієї сфери.
Хоча мушу відмітити, що у спілкуванні судів та ЗМІ усе ще проблеми, які належить вирішувати. Зокрема, ще існують певні побоювання, непевність, що подану інформацію не перекрутять, є страх необ’єктивного висвітлення порушених питань, нефахового тлумачення специфічних моментів тощо, що призводить до відштовхування співбесідника. Однак у таких випадках існує чітка порада: не слід відмежовуватися від суспільства, навпаки, треба йти назустріч, навчитися подавати необхідну інформацію таким чином, щоб вона була зрозумілою та однозначною для реципієнта, а відтак її складніше буде спотворити чи перекрутити. ляхом подання інформації саме судами ми дозволимо поширювати максимально об’єктивні відомості про ті чи інші справи. Ізолюючись же або ж подаючи інформацію у недоступний для сприйняття спосіб, ми даємо можливість коментувати події у некомпетентний спосіб або з точки зору зацікавлених сторін, що є недопустимим.
Хочу підкреслити, що активна й ефективна комунікація судів у першу чергу принесе позитивний результат для них же, оскільки інформування громадськості про дійсний стан справ у судочинстві, про важливі для громадськості справи, донесення об’єктивної інформації до слухача сприятиме формуванню в населення довіри до судів".
Тетяна Суярко, суддя-спікер Господарського суду Харківської області, член РСУ
"Суди та ЗМІ говорять різними мовами. Судді забувають, що журналісти не мають фахової юридичної освіти, а журналісти, у свою чергу, не вважають за необхідне підвищувати свою обізнаність у юридичних питаннях, які є предметом інтерв’ю, сюжету тощо.
Робота судді є надто формалізованою, рутинною та не дуже цікавою з точки зору пересічного громадянина, тоді як попитом серед журналістів користуються новини «з перцем». Часто представники ЗМІ не мають інформації щодо того, до кого вони можуть звернутися з тих чи інших питань діяльності судів. Інститут суддів-спікерів, прес-секретарів у судах – на початковому етапі розвитку. Відсутні комунікаційні центри судової влади в регіонах. Невідомі та невпізнавані обличчя судової влади. Відсутні традиції комунікації.
Ще донедавна єдиною формою комунікації судової влади зі ЗМІ та суспільством взагалі були лише відкриті судові засідання. Проте навколишній світ постійно змінюється, і не враховувати це просто неможливо. Видається, що сьогодні суди повинні займати більш активну позицію у стосунках зі ЗМІ, розуміючи, що це «голос» для спілкування з суспільством. Про необхідність та важливість такого спілкування і, як наслідок, довіру до суду говорити вже зайве.
Обидві сторони повинні виходити з презумпції добропорядності один одного. Обидві повинні вчитися розуміти один одного: судді – говорити «людською мовою», журналісти – підвищувати свою обізнаність з загальних правових питань. Представники обох сторін повинні намагатися налагодити людські контакти та дотримуватися високих етичних стандартів у спілкуванні. Суди, знаючи специфіку своєї діяльності, повинні намагатися цікаво подати інформацію про діяльність суду, а журналісти – допомогти їм у цьому.
Як суди, так і ЗМІ повинні бути свідомими своєї відповідальності перед суспільством, якому служать".
Ірина Паламарчук, заступник керівника апарату Овідіопольського районного суду Одеської області
"Зв’язки з громадськістю – невід’ємна частина сучасної управлінської діяльності, яка спрямована на створення атмосфери взаєморозуміння між організацією і громадськістю, між партнерами у всіх сферах суспільного життя на основі правдивої, повної, актуальної інформації. Створення ефективної системи взаємодії судів з громадськістю та ЗМІ є одним із пріоритетних напрямків демократизації в Україні, основою довіри до суду. Судді, працівники засобів масової інформації та громадяни повинні не лише усвідомлювати важливість такої діяльності, а й самі її провадити. Неможливо забезпечити справедливе та ефективне судочинство, якщо воно не є відкритим для громадськості.
Взаємодія судів і ЗМІ передбачає не захист від критики, а вільний обмін думками, відкрите обговорення успіхів і труднощів роботи. Успішна комунікація судів та ЗМІ – це двосторонній рух, де кожна зі сторін несе відповідальність за якість взаємодії.
До кінця 1990-х років комунікація судів з представниками засобів масової інформації і громадськості розвивалася за двома основними моделями. Відповідно до європейської моделі, функцію комунікації у судах виконували, власне, судді (голова суду). Згідно з американською моделлю, ключовою фігурою у процесі комунікації суду зі ЗМІ був працівник апарату суду, відповідальний за інформування громадськості. Протягом останніх десятиліть у деяких країнах Європи має місце поєднання цих підходів у сучасну модель, за якою в судах є і судді-спікери, і прес-секретарі. В Україні це посади головного спеціаліста із забезпечення зав’язків із засобами масової інформації.
Для українських судів цей процес розпочався після того, як у лютому 2015 р. з’їзд суддів України схвалив Стратегію розвитку судової влади. Одним із напрямків цієї Стратегії є вдосконалення комунікації судової гілки влади з громадянами та ЗМІ. Задля цього з’їзд зобов’язав запровадити посади прес-секретарів у національних судах. Цю ініціативу підтримали і Рада суддів України, і Державна судова адміністрація, і в українських судах вперше з’явилися прес-секретарі, а згодом і судді-спікери.
Що сьогодні заважає якісній комунікації судів і ЗМІ? Питань багато. Наприклад, відсутність на факультетах журналістики українських ВНЗ навчальних курсів з судової журналістики та судового репортажу. На початковій стадії науково-практичної розробки перебуває наукове обґрунтування основ діяльності прес-секретаря суду. З іншого боку, для українських судів характерні плинність кадрів працівників апарату, значне навантаження на них, низький рівень оплати праці, часто вимушене суміщення двох посад та ін. Наприклад, за 2015–2016 р. в Одеській області змінилося більше 30% прес-секретарів судів. Ці та інші умови ускладнюють процес становлення взаємодії судів і ЗМІ .
У різних державах обов’язок прес-секретаря суду з організації взаємодії між судом і представниками засобів масової інформації містить різноманітні складові: від чисто організаційних до просвітницьких. У силу покладених на нього завдань прес-секретар співпрацює як з працівниками апарату суду, суддями, так і з журналістами, громадськістю, є посередником у взаємовідносинах суду і ЗМІ. Не кожна посадова особа може і здатна виконувати цю функцію ефективно.
З огляду на цю його роль, можливо, слід звернути увагу на досвід наших канадських колег, які особливу увагу приділяють кваліфікаційним вимогам до осіб, на яких покладено функції комунікатора. Для успішної комунікації потрібні не лише спеціалізована освіта, а й особисті організаторські, комунікативні, аналітичні, менеджерські здібності.
Українські суди швидкими темпами удосконалюються у сфері комунікації. Майбутній її розвиток – за системною комунікаційною діяльністю, зокрема широкою просвітницькою роботою суду, створенням відділів зв’язків з громадськістю, комітетів взаємодії зі ЗМІ, розробкою і популяризацією сучасних, інтерактивних веб-сайтів судів, безпосередньою взаємодією з цільовою аудиторією суду тощо. Важливими у цьому процесі є належне фінансування державою ініціатив судів із комунікації та широка підтримка цих процесів у суміжних інститутах. Наприклад, через впровадження на факультетах журналістики українських ВНЗ навчальних курсів з судової журналістики та судового репортажу, допомогу громадського сектору у впровадженні цих ініціатив тощо".