Якщо подумати, начебто не так багато пройшло часу з моменту набуття чинності «новим» ЦПК України у 2005 р. За означений період до вказаного нормативно-правового акта було внесено численну кількість змін майже 70-ма законами.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Проте цього виявилося замало: проведення судової реформи, реформування органів державної влади, що зумовили навіть внесення змін до Основного Закону України, а також швидкоплинність процесів суспільного буття у наш час визначили потребу в оновленні процесуального законодавства, у тому числі цивільного процесуального. Необхідно визнати, що ЦПК України 2004 р. вже не відповідає реаліям сьогодення та не може повною мірою забезпечити виконання завдання цивільного судочинства – захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зважаючи на це, вкрай своєчасним і доречним стало подання на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – проект Закону), яким пропонується викласти в новій редакції, серед іншого, ЦПК України (далі – проект ЦПК України).
Подання зазначеного проекту викликало жваву дискусію серед широкого загалу: дехто ставиться до подання такого об’ємного законопроекту вкрай негативно, інші підтримують одночасне прийняття нових редакцій 3-х найбільш наближених за змістом і суттю кодексів задля уніфікації подібних процесуальних процедур здійснення правосуддя. У будь-якому разі кожен залишиться при своїй думці. Лише час їх розсудить. А поки 20.06.2017 р. зазначений проект прийнято Верховною Радою України за основу в першому читанні.
Що бентежить?
Насправді, з деякими положеннями нової редакції важко погодитися. Зокрема, викликає заперечення можливість надання висновку експерта на замовлення учасника справи (ч. 2 ст. 73 проекту ЦПК України). Одразу постає питання про те, хто у такому випадку попереджатиме експерта про кримінальну відповідальність. До того ж у ч. 5 ст. 105 проекту ЦПК України зазначається: «Попередження експерта про кримінальну відповідальність здійснюється судом в ухвалі про призначення експертизи». Навіщо давати можливість учасникам справи замовляти саме експертизу? Адже вони вправі самостійно ініціювати проведення дослідження і додати відповідний документ за його результатами як письмовий доказ або заявити суду клопотання про призначення експертизи.
Окрім того, окремі положення проекту ЦПК України суперечать одне одному. Зокрема, у ч. 6 ст. 31 зазначено: «Зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності, пред’являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов».
Водночас у ч. 3 ст. 194 цього ж проекту вказано, що «вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом». Проте як це можна реалізувати, якщо зустрічний позов буде пред’явлено за правилами виключної підсудності? До того ж в останньому випадку відбуватиметься дублювання судових проваджень, ускладнюватиметься процес захисту порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод та інтересів, збільшуватимуться судові витрати, а також завантаженість суддів, не забезпечуватимуться належним чином процесуальні права учасників кількох взаємопов’язаних справ тощо.
Хоча не можна не відзначити, що у проекті Закону є багато позитивних моментів. Наприклад, поетапно впроваджуються інформаційні технології (електронний суд), що багатьом полегшить доступ до правосуддя, отримання необхідної інформації щодо процесу розгляду та вирішення справи, дозволить заощаджувати час і кошти, проводячи засідання в режимі відеоконференції.
Також набула нової процесуальної форми система інстанційного перегляду судових рішень. При цьому запроваджено лише три інстанції: першу, апеляційну та касаційну. Залишено можливість перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а також переформатовано й оптимізовано перегляд судових рішень за виключними обставинами.
Розробники в Пояснювальній записці до проекту Закону обіцяють нам, що за його допомогою буде забезпечено, серед іншого, реальне дотримання принципів судочинства на всіх стадіях судового процесу, належне функціонування нового Верховного Суду України як єдиного для всіх судових юрисдикцій суду касаційної інстанції.
Варто звернути увагу на те, що автори проекту Закону у процесі його підготовки намагалися максимально уніфікувати між собою положення трьох кодексів (ЦПК України, ГПК України та КАС України), узгодити їхні норми з нормами інших нормативно-правових актів, врахувати міжнародні стандарти та рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи.
Зокрема, відповідно до ч. 1 принципу 8 Додатку до Рекомендації №R(84)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя, прийнятої Комітетом Міністрів 28.02.1984 р. на 367-му засіданні, слід запровадити конкретні правила чи звід правил, які прискорюватимуть розв’язання спорів, у тому числі у випадках пред’явлення позову на невеликі суми та у зв’язку з трудовими спорами.
Подібне, але розширене положення закріплено у п. 15 Додатку до Рекомендації №R(81)7 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя, прийнятої Комітетом Міністрів 14.05.1981 р. на 68-му засіданні, а саме: «Для спорів у позовних вимогах на незначні суми можна було б передбачити провадження у спрощеному порядку, уникати непотрібних судових засідань та обмежити право на оскарження».
У ст. 275 проекту ЦПК України зазначено, що справи, визнані судом малозначними, й такі, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Хоча цей перелік не є вичерпним, оскільки у вказаному порядку може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.
У ч. «с» ст. 7 Рекомендації №R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і господарських справах, прийнятої Комітетом Міністрів 07.02.1995 р. на 528-му засіданні, роз’яснено: «Апеляції до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися стосовно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд (наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону). Вони також можуть бути обмежені у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу».
На виконання цієї та зазначеної вище рекомендації щодо обмеження права на оскарження для спорів у позовних вимогах на незначні суми, у ч. 3 ст. 390 проекту ЦПК України закріплюється, що не підлягають касаційному оскарженню, зокрема, судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
- касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
- особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи;
- справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
- суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних.
Таким чином, можна погоджуватися або не погоджуватися з окремими положеннями проекту Закону, можна їх критикувати, але потрібно визнати відповідність поданого акту нормам Конституції України, Рекомендаціям Комітету Міністрів Ради Європи, нормам міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та Стратегії реформування судоустрою, судочинства й суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленій Указом Президента України від 20.05.2015 р. №276/2015.
Додатково слід відзначити оптимізований інститут стадійності цивільного процесу, а також спроби розробників уніфікувати процедури господарського, цивільного й адміністративного судочинства за винятками, пов’язаними з особливостями юридичної природи справ, що розглядаються у відповідних порядках. До того ж набагато легше доопрацювати наявний документ, ніж розробляти «з нуля» новий. Це не зможуть спростувати навіть «критики» проекту Закону.
Нове та позитивне
Беззаперечними плюсами проекту Закону є підвищення результативності здійснення судочинства шляхом введення «електронного правосуддя», запровадження спрощених процедур розгляду окремих категорій спорів, скорочення строків розгляду справи, оптимізація процесуальних статусів суб’єктів відповідних правовідносин тощо.
Отже, аналізований законопроект насправді потребує деякого доопрацювання. Однак нам потрібно рухатися вперед, а не стояти на місці. Потрібно забезпечити реальний та ефективний захист порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів!