Податкові спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності дуже наочно демонструють, наскільки застарілими були норми Закону України «Про здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 1994 року та положення 25-річного Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також скільки перешкод у діяльності українських експортерів створює валютне законодавство, що уже давно не відповідає вимогам реальності.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
07 липня 2018 року набрав чинності розроблений Національним банком України з метою переходу до ліберальних принципів валютного регулювання Закон України «Про валюту і валютні операції», який стане єдиним рамковим законодавчим актом, що визначить нові правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду.
Закон України «Про валюту і валютні операції» вводиться в дію уже на початку 2019 року, і у той час втрачає чинність, зокрема, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Незважаючи на це, українські експортери, до яких були застосовані санкції відповідно до помилкового тлумачення старого валютного законодавства, продовжують доводити незаконність, непропорційність та несправедливість таких санкцій у судах у податкових спорах.
Чи змусить прийняття нового валютного законодавства задуматися суди про те, що застосування надто жорстких санкцій на підставі неактуального законодавства давно не на часі та прямо суперечить завданням адміністративного судочинства? Адже стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України чітко передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Звернення до нотаріуса за виконавчим написом - недозволена розкіш чи безспірне право?
Застосовуючи санкції до експортерів, податкові органи та суди у податкових спорах дуже вузько тлумачили норми і без цього неактуального валютного законодавства, ігноруючи права експортерів, передбачені міжнародними нормами, які становлять частину національного законодавства України.
Одним з останніх прикладів одночасно буквального тлумачення національного валютного законодавства та неврахування положень міжнародних договорів, стороною яких є Україна, є рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/10658/17 від 04.04.2018 року, в якому суд відмовив у задоволенні позовних вимог українського експортера щодо, зокрема, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким резиденту-експортеру була нарахована пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі, що перевищував 63 мільйони гривень.
Експортер є одним з лідерів ринку посівних матеріалів та мікродобрив, який здійснює, зокрема, експорт насіння кукурудзи гібридів першого покоління у Республіку Білорусь. Як це періодично відбувається з чи не всіма резидентами-експортерами продукції, контрагенти не виконали свої зобов'язання щодо оплати товару, відтак, експортер звернувся до нотаріуса у Республіці Білорусь за вчиненням виконавчого напису для стягнення такої безспірної заборгованості з контрагентів. На підставі отриманих виконавчих написів управління юстиції в Республіці Білорусь успішно стягували заборгованість з контрагентів експортера.
На думку податкового органу, який застосував штрафні санкції, звернення експортера до нотаріуса у Республіці Білорусь за вчиненням виконавчих написів не є підтвердженням належного захисту інтересів експортера та не є підставою для зупинення строків для нарахування пені, передбачених Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Українська компанія оскаржила згадане ППР і вважає, що податковий орган, який прийняв ППР, порушив норми національного та міжнародного законодавства, а місцевий адміністративний суд, який погодився з податковим органом, не перевірив і не з’ясував, зокрема, що таке ППР прийняте непропорційно – тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів експортера і цілями, на досягнення яких спрямоване це ППР.
Питання, на яке б мав дати відповідь суд у цьому спорі полягає в тому, чи зупиняє звернення юридичної особи-резидента України за виконавчим написом до нотаріуса у Республіці Білорусь строки нарахування пені за порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами між юридичною особою - резидентом України та юридичною особою - резидентом Республіки Білорусь.
Суди: “Міжнародні договори? - Ні, не чули!”
Станом на сьогодні і до моменту введення в дію Закону України «Про валюту і валютні операції» виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення, як це передбачено частиною 1 статті 1 Закону України «України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Водночас, частина 1 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачає, що порушення резидентам зазначених строків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 % суми неодержаної виручки в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.
Оскільки нерідко причиною незарахування виручки від експорту продукції відбувається з причин, які не залежать від резидентів-експортерів, в останніх є можливість зупинити строки нарахування пені. Частина 2 статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює, що строки нарахування пені зупиняються, якщо суд, Міжнародний комерційний арбітражний судом чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України приймуть позовну заяву резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків.
Це положення неодноразово ставало наріжним каменем у відносинах між бізнесом та державними органами, що спричинено помилковим (буквальним) тлумаченням законодавства з боку податківців та судів щодо вичерпності переліку юрисдикційних органів, звернення до яких має наслідком зупинення строків нарахування пені. У результаті дій податкових органів український бізнес стає жертвою застосування неправомірних штрафних санкцій, які можуть становити відчутні втрати для будь-якого підприємства.
Питання вирішення справ, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, у тому числі резидентами України та Республіки Білорусь з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними, регулюються міжнародним договором - Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року («Угода»).
Частина 2 статті 3 Угоди передбачає, що господарюючі суб'єкти кожної з держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав мають на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав право без перешкод звертатися до судів, арбітражних (господарських) судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення справ, які випливають з, зокрема, договірних та інших цивільно-правових відносин між резидентами України та Республіки Білорусь.
Незважаючи на те, що відповідно до національного законодавства Республіки Білорусь нотаріат є єдиним компетентним органом, що здійснює стягнення безспірної заборгованості у договірних відносинах між господарюючими суб'єктами - резидентами України і Республіки Білорусь, а також те, що в результаті звернень українського експортера до нотаріуса Республіки Білорусь за вчиненням виконавчих написів про стягнення заборгованості були порушення виконавчі провадження стосовно контрагентів-боржників, як цього і вимагає національне законодавство Республіки Білорусь, Окружний адміністративний суд міста Києва у зазначеній справі грубо порушив норми, які становлять частину національного законодавства України, та відмовив у задоволенні позовних вимог позивача-експортера хибно ствердивши, що «позивач не був позбавлений права на звернення до судових органів, а також на звернення до Торгово-промислової палати за висновком про продовження строків розрахунків за експортним контрактом».
Окрім неврахування положень міжнародного договору, стороною якого є Україна, суд також проігнорував Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України № 04-5/3360 від 17.12.2004 року «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункт 3 яких передбачає, що «при визначенні суду, звернення до якого зупиняє терміни, передбачені статтями 1 і 2 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», господарським судам слід враховувати, що передбачений статтею перелік спеціальних юрисдикційних органів не є вичерпним».
Унаслідок цього український експортер зазнає негативних наслідків: донарахування грошових зобов'язань у розмірі понад 63 мільйони гривень, додаткові витрати на сплату судового збору тощо.
Імплементація норм міжнародного права у національне законодавство на прикладі валютної лібералізації
Зазначені ситуації, які вкрай негативно впливають на українські підприємства, маємо надію, не будуть відбуватися в майбутньому, оскільки Комітет Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності рекомендував викласти норму відповідного закону щодо переліку юрисдикційних органів, звернення до яких має наслідком зупинення строків нарахування пені, у редакції, яка, зокрема, прямо включає норми міжнародного законодавства, з чим погодились парламентарі:
«7. У разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується».
Такий виклад частини 7 статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» дозволить убезпечити національних виробників від зайвих ризиків буквального тлумачення правових норм як податковими, так і судовими органами, а також збереже їм кошти, які вони зможуть використати для розвитку своїх підприємств.
Фактично розширюючи у новому Законі України «Про валюту і валютні операції» перелік органів, до яких може звернутися експортер з метою зупинення строків нарахування пені за незарахування на його рахунок валютної виручки у передбачені законодавством стоки, законодавець імплементує норми міжнародного права у національне законодавство.
Цей процес не передбачає жодних суттєвих змін для старої норми, викладеної в Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», справу з якою має експортер у вищеописаному податковому спорі, а навпаки лише трансформує її словесний виклад з метою зближення з міжнародним законодавством.
Більше того, сподіваємося, що прийняття нового валютного законодавства змусить задуматися суди про те, що застосування надто жорстких санкцій на підставі неактуального законодавства давно не на часі та прямо суперечить завданням адміністративного судочинства.