У країнах Європи 80% спорів, що перебувають у провадженні суду і передаються на медіацію, вирішуються без судового розгляду. Чи відрізняється загальносвітовий та український шляхи застосування медіації?
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Поняття «медіація» походить від лат. mediare, що означає бути посередником. У перекладі з англійської мови термін «медіація» (mediation) означає посередництво, клопотання, заступництво.
Медіація у праві – це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає проаналізувати конфліктну ситуацію так, щоб зацікавлені сторони самостійно змогли обрати варіант рішення, який задовольняв би інтереси та потреби всіх учасників конфлікту.
На відміну від формального судового процесу, під час медіації сторони доходять згоди самостійно.
До останнього часу медіація в Україні не набула широкого поширення.
П. 5.4 Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр., затвердженої Указом Президента України від 20.05.2015 р. №276, передбачено розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема, шляхом практичного впровадження інституту медіації та посередництва.
3 листопада 2016 р. Верховна Рада України прийняла за основу проект Закону України про медіацію (реєстр. №3665), поданий народними депутатами України Шкрум А.І., Пташник В.Ю. та іншими.
У цьому проекті Закону визначено поняття медіації як альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в межах структурованого процесу за участю медіатора досягти згоди для вирішення спору. Медіатор – це незалежний посередник, який допомагає сторонам спору в його вирішенні шляхом медіації.
До речі, медіацію дедалі частіше називають не альтернативним методом вирішення спору (ADR), а ефективним (EDR). Ефективність медіації, доведена на практиці, набуває все більшого поширення у світі. Наприклад, держави-члени ЄС зобов’язані дотримуватися Директиви Європарламенту «Про деякі аспекти медіації в цивільних і господарських спорах» від 21.05.2008 р. та звітувати про її застосування. Україна як член Ради Європи також має зобов’язання щодо застосування медіації.
В межах Програми USAID з реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» українська делегація відвідала Вашингтон та Нью-Йорк з навчальною поїздкою «Альтернативне вирішення спорів та суди в США».
Під час зустрічі з директором Офісу міжнародних суддівських відносин Мірою Гур-Арі та старшим науковим співробітником Офісу Доною Стійенс учасників ознайомили з судовою системою США, юрисдикцією федеральної системи та системи штатів, структурою федеральної судової системи та судової системи штату, спеціалізацією, правничою професією (правничою освітою, адвокатською акредитацією, сферами роботи), процедурою добору суддів, адміністративними посадами суддів (голова Верховного суду, голова суду), працівниками апарату суду, Федеральною адміністрацією судів.
А як у них?
Під час відвідування Вищого суду округу Колумбія директор багатопрофільного відділу з вирішення спорів Дженні Адамс та менеджер з навчання Карен Лихтнем розповіли про ADR у США, регуляторну базу, види, агенції з медіації, кодекс поведінки, навчання та акредитацію.
Учасники візиту дізналися про етапи становлення інституту альтернативного вирішення спорів у США, вклад судової системи США в їх запровадження, процес та правові підстави залучення медіаторів, їхню відповідальність та оцінку якості таких послуг, а також ознайомилися зі структурою та повноваженнями громадських центрів правосуддя.
США – це країна, яка дуже активно використовує ADR під час вирішення цивільно-правових спорів. Медіацію використовують з 60-х років ХХ ст. Вже у 1982 р. у США було понад 300 осіб та організацій, які займалися медіацією під час врегулювання сімейних конфліктів.
Світовою практикою також доведено ефективність медіації. Наприклад, у країнах Європи 80% спорів, що перебувають у провадженні суду та передаються на медіацію, вирішуються без судового розгляду. Закон про альтернативне вирішення спорів 1998 р. вимагає від кожного федерального окружного суду впровадження програми ADR, що пропонує сторонам цивільної справи щонайменше один вид ADR.
Найбільш поширеними методами сприяння вирішенню спорів між сторонами є медіація та конференції з врегулювання, що проводяться суддями. Для уникнення конфлікту між ролями медіатора та судді суддя може направити справу на медіацію своєму колезі.
Дійсно, медіація є найефективнішим способом вирішення спору, що дає змогу повною мірою врахувати інтереси сторін та знайти взаємоприйнятне рішення в ситуації, коли сторони або не змогли самостійно досягти згоди й вирішити спір із застосуванням способів ADR без участі незалежної особи (претензійний порядок чи переговори), або звернення до переговорів стало неможливим.
Нормативна база
Повертаючись до проекту Закону №3665, варто зазначити, що сфера застосування медіації, визначена проектом Закону про медіацію, достатньо широка.
Вона може застосовуватися в будь-яких конфліктах/спорах (у тому числі сімейних, трудових, цивільних, адміністративних, господарських), у справах про адміністративні правопорушення, у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, а також у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, передбаченого ст. 477 Кримінального процесуального кодексу України. У кримінальному провадженні медіація може бути проведена виключно з метою укладення угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим в порядку, визначеному гл. 35 Кримінального процесуального кодексу України.
Медіація може бути проведена у разі виникнення конфлікту/спору як до звернення до суду (третейського суду), так і під час або після судового чи третейського провадження (в тому числі на стадії виконання судового рішення).
Дія цього Закону поширюється на медіацію як у конфліктах/спорах між резидентами України, так і у конфліктах/спорах за участю нерезидентів, якщо сторони медіації погодилися, що процедура медіації буде проведена на території України.
Відповідні зміни внесено також до процесуальних кодексів України. Так, у господарському, цивільному та адміністративному процесах запроваджено врегулювання спору за участю судді, що проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. Про проведення процедури врегулювання спору за участю судді суд постановляє ухвалу, якою одночасно зупиняє провадження у справі. У разі недосягнення сторонами мирного врегулювання спору повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається.
Врегулювання спору за участю судді пропонується здійснювати у формі спільних та/або закритих нарад. Сторони мають право брати участь у таких нарадах в режимі відеоконференції в порядку, визначеному цим процесуальним законом.
Спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників та судді. Під час проведення спільних нарад суддя, зокрема, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання спору сторонами. Судді надано право запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.
Під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторони на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні можливі шляхи мирного врегулювання спору.
Важливо, що під час врегулювання спору суддя не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, а також здійснювати оцінку доказів у справі. Інформація, отримана будь-якою зі сторін та суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною, протокол наради не ведеться, не здійснюється фіксування технічними засобами. Також під час врегулювання спору за участю судді забороняється використовувати портативні, аудіотехнічні пристрої, здійснювати фото- і кінозйомку, відео-, звукозапис. Крім того, у разі припинення врегулювання спору з підстав, які не передбачають фактичного врегулювання у вигляді мирової угоди, примирення, відмови від позову тощо, справа передається на розгляд іншому судді.
Отже, в цих змінах до процесуальних кодексів знайшли відображення основні принципи медіації: добровільність участі, свобода виходу з процесу медіації для всіх учасників; конфіденційність зустрічі та обмеження доступу до інформації; нейтральність, безсторонність та незалежність медіатора.
Така ознака медіації як конфіденційність сприяє мінімізації ризику публічного розголошення конфлікту, що може бути особливо важливим, наприклад, у справах, які є наслідком сімейних конфліктів, або у випадках, коли існують побоювання, що конфліктна ситуація може вплинути на ділову репутацію суб’єктів спору.
Неформальність та гнучкість процедури дозволяє сторонам контролювати як процес медіації, так і результат вирішення спору.
Дуже важливим показником є непередбачуваність результатів медіації, адже рішення не нав’язується сторонам, вони приймають його самостійно. Диспозитивність цієї процедури значно вища, ніж офіційного судового процесу. Процедура медіації сприяє тому, що сторона може погодитися з таким правовим результатом врегулювання конфлікту, з яким вона навряд чи погодиться в результаті повноцінного змагального процесу.
Принцип змагальності судового процесу на стадії врегулювання спору за участю судді замінюється на співпрацю, що надає сторонам можливість знайти взаємоприйнятне рішення. Вирішення спору за допомогою медіації характеризується як «win-win situation», коли у виграші обидві сторони.
Впровадження в Україні інституту альтернативних способів вирішення спорів сприятиме поліпшенню доступу громадян до правосуддя та скороченню навантаження на суди, а отже, допоможе скоротити строки розгляду справ та відсоток оскаржуваних рішень, зменшити судові витрати, поліпшити якість судових рішень та досягнути примирення між сторонами.