На початку вересня цього року Верховна Рада нарешті прийняла профільний закон про електронну комерцію. Необхідність його прийняття не викликає сумнівів - ринок e-commerce постійно демонструє зростання показників, а відсутність правового регулювання в такій ситуації невигідна як державі, так і учасникам ринку.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однак, варто враховувати, що інтереси держави і підприємців істотно відрізняються: ринок потребує регулювання, тобто встановлення чітких і зрозумілих правил гри, тоді як діяльність держави, як і раніше, спрямована на жорсткий контроль суб'єктів господарювання.
При комплексному аналізі ситуації, що склалася наразі для інтернет-підприємців, можна сказати, що прийняття профільного закону - це тільки перший крок. Більше того, доки держава в особі всіх гілок влади не зробить подальших кроків назустріч бізнесу, Закон України «Про електронну комерцію», на жаль, залишиться лише набором декларативних норм.
У Законі дійсно багато позитивних моментів, про які вже неодноразово зазначали : встановлено порядок укладання договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних, частково полегшено ведення бухгалтерського обліку, встановлені вимоги до продавців ...
Однак, слід зазначити, що метою встановленого регулювання є скоріше захист прав та інтересів споживачів, а не полегшення діяльності суб'єктів ринку електронної комерції. Формалізація і наявність вимог до всіх етапів електронної угоди покладає на останніх додаткові обов'язки (наприклад, продавець повинен розмістити визначену законом інформацію про себе на сайті). З іншого боку, в розробці закону брав участь бізнес, тому для тих, хто й раніше працював зі своїми клієнтами прозоро і добросовісно, фактично нічого не змінилось.
Багато було сказано також і про термінологічні недоліки закону - наприклад, законодавець дає визначення поняттю «електронна форма подання інформації», яке більше жодного разу не використовується в тексті нормативного акту. Однак, юристи вже звикли до недоліків вітчизняної нормотворчості і, якщо бути об'єктивними, профільний закон, за винятком деяких дрібниць, є досить якісним.
Однак, в питаннях взаємодії держави і бізнесу важливо зовсім інше - не зайві коми, некоректні визначення або неуважність депутатів. З цим можна жити, навіть можна вести успішну справу! На жаль, як і завжди, підприємців лякає не відсутність законів, а їх репресивне застосування ...
Основне, що цікавить будь-який бізнес, e-commerce в тому числі, - це взаємодія з виконавчою гілкою влади. Для того, щоб підтримати і без того постраждалий від кризи ринок, необхідно забезпечити злагоджену дію державного механізму: всі ініціативи законодавчої гілки влади повинні знаходити своє відображення і в діях служб та міністерств ... Прийняття ж профільного закону, на жаль, не вирішує основних проблем, з якими стикалися і продовжують стикатися представники електронної комерції.
Найбільш актуальним є питання про використання реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО). Як відомо, Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» було встановлено обов’язок для більшості інтернет-магазинів, приватних підприємців та платіжних систем використовувати РРО. При цьому склалася невизначена ситуація для тих суб'єктів господарської діяльності, які діють виключно в мережі без безпосереднього контакту зі споживачем (наприклад, продавці веб-сервісів і послуг та інші). Проведення розрахунків за такими операціями не є прийомом засобів за місцем реалізації послуги (тобто не є розрахунковою операцією в розумінні Закону України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР «Про використання реєстраторів розрахункових операцій ...»), а це означає, що обов'язку використовувати РРО у таких суб'єктів формально немає. Але з метою убезпечити себе багато підприємців звернулися до фіскальної служби за офіційними роз'ясненнями.
В одному з перших листів (Лист ДФС України від 30.03.2015 р № 6556/6/99-99-22-07-03-15 «Про порядок проведення розрахунків в системі електронної торгівлі») фактично була підтверджена позиція про те, що у разі , якщо місце розрахунків не визначено, РРО не використовується. Але в своїх останніх роз'ясненнях ДФС дотримується вже кардинально іншої позиції. До речі, постійна зміна правозастосовчого курсу, як відомо, не може вплинути на бізнес-клімат позитивно.
Зокрема, у Листі ДФС України від 07.10.2015 року N 22818/10/28-10-06-11 зазначено, що при здійсненні розрахунків за товари (послуги) суб'єкти господарювання зобов'язані застосовувати РРО, у тому числі - при здійсненні безготівкових розрахунків за допомогою платіжних карт з використанням мережі Інтернет. Аналогічна позиція висловлена і в листі ДФС від 01.10.15 №20887/6/99-99-22-07-03-15.
Аналіз законодавства і наведених вище листів є свідченням ситуації, при якій «голова не знає, що роблять руки». Поки що складається враження (сподіваємось, оманливе), що прийняття профільного закону не те щоб напівміра, а скоріше ширма, якою можна зручно прикритися і задекларувати підтримку інноваційного бізнесу, тоді як виконавча гілка влади продовжує цей самий бізнес викручувати, як може.
Ще одна проблема, яку ніяк не усуне законодавець, - проблема використання електронних грошей дрібними суб’єктами господарювання. Якщо разом із прийняттям закону «Про електронну комерцію» депутати не вважали за потрібне дозволити платникам єдиного податку використовувати альтернативні способи розрахунків, можна очкувати, що цього не відбудеться і в найближчому майбутньому. Тим не менше, більшість українських інтернет-магазинів є платниками єдиного податку другої або третьої групи, які згідно із п.п. 291.6 Податкового кодексу не мають права підключити до своїх сайтів нові форми оплати, задовольняючись виключно банківськими картками. У той же час, легальне використання електронних грошей могло б підвищити виручку дрібного бізнесу на 10-15 відсотків.
Слід також зазначити, що на e-commerce впливає і загальна, часто репресивна, політика щодо підприємців. Тут не можна не згадати ще один «свіжий» лист ДФС від 25.09.2015 року N 8 960 / С / 99-99-10-03-02-14, згідно з яким будь-яка помилка в податковій декларації може бути підставою для порушення кримінального провадження за ст. 358, 366 КК України (підроблення документів та службове підроблення). Звичайно ж, відсутність умислу не дасть можливості довести справу навіть до суду, але дозволить правоохоронцям вдатися до слідчих дій, здійснення яких буде використовуватися як інструмент тиску.
Підводячи підсумки, хотілося б підтримати нашого законодавця в безсумнівно великій справі - інноваційному, проєвропейському реформуванні законодавчої бази. Однак, реформи, як відомо, не полягають лише у виданні нових нормативних актів. До тих пір, поки в головах управлінців панує розруха, жоден закон не допоможе побудувати сприятливий бізнес-клімат.
А поки що ...
Нам і нашим колегам по юридичному цеху, варто озброїтися нормами Закону «Про електронну комерцію» і продовжувати стояти на сторожі спокою наших клієнтів, оскільки така вища місія будь-якого юриста.
Юридичний сервіс BITLEX