Коментар та інтерв’ю – поширені форми спілкування з героями матеріалів як для розслідувачів, так і для журналістів з інших сфер. Однак попри схожість за формою, з позиції закону між цими поняттями є суттєва різниця.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Інтерв’ю: узгодити перш ніж публікувати
Поняття «інтерв'ю» як окремий об’єкт авторського права в українському законодавстві не виділяється. Однак інтерв’ю згадується у статті «Співавторство» ЗУ» «Про авторське право та суміжні права», де визначено, що співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є той, хто його дає, і той, хто бере. Із закону випливає, по-перше, що публікація інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю; по-друге, що винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.
Одним із критеріїв авторської праці, що охороняється законом, є вираження в об’єктивній формі (запис на диску, флешці, диктофоні або паперовому носії). Таким чином, хоча інтерв'ю не вказується в переліку об'єктів авторського права, воно підпадатиме під ознаки твору, захищеного авторським правом, якщо буде виражене в об'єктивній формі.
Які суперечки виникають між співавторами інтерв’ю на практиці?
Ситуація №1. Герой інтерв’ю не хоче його публікації.
Наприклад, публічна особа погодилася на інтерв’ю, а потім забороняє частково чи повністю його оприлюднювати, хоче видалити незручні для неї моменти. Причина такої поведінки зазвичай доволі проста – хтось наговорив «зайвого». Журналіст може інтерпретувати це як цензуру та обмеження свободи слова, тому може відмовити у проханні внести зміни чи видалити інформацію. Проте тут існує ризик отримати позов, оскільки за законом потрібна згода на публікацію інтерв'ю від того, хто його давав.
З одного боку, респондент може виправити якісь неточності чи фактологічні помилки у тексті, дати більш ґрунтовні пояснення. З іншого боку, правки від респондента можуть повністю змінити текст і показати інформацію однобоко.
Буває ситуація ще гірша – коли той, хто давав інтерв’ю, повністю забороняє його публікацію. Що робити журналістам у такому випадку? Є один цікавий аспект у питанні погодження. Якщо герой інтерв’ю проти, а для повноти історії її необхідно донести до читачів, тоді є вихід. Варто замінити пряму мову респондента на непряму. Переказ розмови, на відміну від запису, не вважається об’єктом співавторства і не потребує погодження.
Ситуація №2. Напишу так, як захочу
Також трапляються протилежні історії. Наприклад, у випадку недобросовісної поведінки інтерв'юера існує законодавчий захист від перекручування слів. Особа, чиї слова виклали неправильно або неточно, завжди може захистити себе за допомогою так званого дифамаційного позову (позов про захист честі, гідності та ділової репутації). Це означає, що той, хто давав інтерв’ю, в судовому порядку може вимагати в медіа публікації права на відповідь (публікацію своєї позиції), а також на спростування недостовірної інформації.
Слід зазначити, що в судовій практиці українських судів як дифамаційні позови, так і позови через неузгоджене інтерв’ю є рідкістю. Однак варто пам’ятати, що доки не доведено протилежного, результати інтелектуальної діяльності обох осіб належить вважати такими, що створені їхньою творчою працею.
А як щодо коментаря?
Чинне законодавство України не містить терміну «коментар» і жодним чином не здійснює його регулювання. Однак журналісти часто використовують коментар саме як спосіб надання репліки іншої сторони. Адже на відміну від інтерв’ю, у разі публікації коментаря його не потрібно погоджувати з героєм. Тому в запиті (усному або письмовому) слід вказувати про намір взяти саме коментар.
Як оформити запит на коментар?
Запит на коментар має відповідати вимогам Закону України «Про інформацію» та містити такі дані: ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату (за умови подання запиту в письмовій формі).