Сьогодні в суспільстві все частіше можна почути дискусії щодо конфлікту інтересів, розмови про розмежування понять сумісництва та суміщення, питання стосовно того, що саме можуть робити у вільний від роботи час посадовці чи народні депутати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Заборона займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю
Сутність вказаного обмеження полягає у тому, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримуючи заробітну плату з бюджетних коштів, не може займатися будь-яким іншим активним видом діяльності, спрямованим на отримання доходу та не пов’язаним з виконанням такою особою своїх службових обов’язків (крім зазначених у законі винятків), що є однією з гарантій її неупередженості. Закон робить виняток з цього обмеження, вказуючи що воно не поширюється на викладацьку, наукову й творчу діяльності, медичну практику, інструкторську та суддівську практику зі спорту.
Так, встановлені ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) обмеження поширюються на осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону), крім депутатів ВР Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), присяжних (ч. 2 ст. 25 Закону), та полягає у забороні:
- займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової
та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; - входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Формула «якщо інше не передбачено Конституцією або законами України» означає, наприклад, що члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади можуть займатися викладацькою, науковою та творчою діяльністю у позаробочий час (ст. 120 Конституції України). Водночас судді можуть займатися викладацькою, науковою та творчою діяльністю без будь-яких обмежень.
Народні депутати України вправі займатися викладацькою, науковою та творчою діяльністю, а також медичною практикою у вільний від виконання обов’язків народного депутата час (ст. 3 Закону України «Про статус народного депутата України»).
Викладацька діяльність
Відповідно до Закону України «Про освіту», викладацька діяльність – це діяльність, спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних та творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних навичок здобувачів освіти, яка проводиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) чи іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору.
Наукова діяльність
Відповідно до положень Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», науковою діяльністю є інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).
Результатом наукової діяльності є одержання якісно нових знань, у зв’язку з чим не може вважатися науковою діяльністю, наприклад, надання послуг технологічного консалтингу, оскільки результатом таких послуг є застосування вже наявного знання та досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у діяльності іншої особи (замовника послуг).
Творча діяльність
З приводу визначення терміну «творча діяльність» слід зазначити, що згідно з пп. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру» та абз. 4 ст. 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», творча діяльність – це індивідуальна чи колективна творчість, результатом якої є створення або інтерпретація творів, що мають культурну цінність.
За порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності ст. 172-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність у вигляді штрафу та конфіскації отриманого доходу чи винагороди. У разі повторного вчинення особою зазначених правопорушень протягом року після застосування адміністративного стягнення передбачена відповідальність у вигляді штрафу, конфіскації отриманого доходу чи винагороди та позбавлення права обіймати посаду або займатися певною діяльністю строком на один рік.
Останнім часом відбувалися численні інсинуації навколо дозволених видів сумісництва (викладацька чи наукова діяльність). Спричинені вони були здебільшого чутливістю посад, які займали деякі особи, або органів, у яких вони працювали.
Проте до цього часу незрозуміло, чому деякі державні посадові особи не реалізують свої потреби у викладанні під час лекцій та тренінгів саме у навчальних закладах, а плодами наукової (за сумісництвом) діяльності не стають статті у визнаних наукових виданнях.
Водночас маємо практику, коли народні депутати України читають лекції на замовлення громадських об’єднань за 5 тис. грн, державні службовці проводять тренінги для громадських формувань за приблизно такі ж гроші, а члени уряду займаються «науковим консультуванням» промислових підприємств за винагороду, що перевищує навіть середньомісячну заробітну плату державних службовців НАБУ (понад 30 тис. грн).
Незважаючи на те, що вітчизняні правозастосовні органи в таких прикладах не виявили порушень відповідно до положень чинного антикорупційного законодавства, кожний з них містить у собі загрозу, адже державна посадова особа своєю діяльністю повинна зміцнювати громадську довіру до доброчесності механізмів прийняття державних рішень.
Ці приклади, використовуючи лозунги «Хіба це та корупція, з якою нам потрібно боротися?», «Тренінги – викладацька діяльність!», ослаблюють прагнення державних посадових осіб до дотримання ідеалів законності, створюють матрицю мислення, за якої принцип «Вірно служити Українському народові!» підміняється принципом «А ти доведи!».
Проте доброчесність, у розумінні «міркуй в інтересах суспільної, а не власної вигоди», може зрости лише на ґрунті нетерпимості суспільства та юридичної спільноти. Така нетерпимість має стосуватися не лише отримання хабаря з певною кількістю нулів, але й найменших порушень антикорупційного законодавства.
Залишається сподіватися лише на те, що найближчим часом викладачі вищих навчальних закладів отримуватимуть за одну прочитану ними лекцію хоча б одну десяту від тієї винагороди, що сьогодні отримують народні депутати України за таку ж роботу (за сьогоднішнім курсом валют).