Із внесенням змін у законодавство при виконавче провадження з 2017 року розпочав дію новий інститут примусового виконання рішень - інститут приватних виконавців. Тобто на завершальній стадії судового провадження, фізична чи юридична особа - стягувач може зробити вибір, до кого звертатися з виконавчим документом: до державного чи приватного виконавця.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Станом на сьогодні в Єдиному реєстрі приватних виконавців більше 150 осіб, серед яких більше 60 - це виконавці міста Київ, по 12 - Одеської та Харківської областей, 16 - Дніпропетровської. Така кількість виконавців дозволяє стягувачу обрати найоптимальніший варіант виконання судового рішення.
При цьому звернення до приватного виконавці має ряд плюсів: різниця між завантаженістю приватного виконавця та органу ДВС, економія часу, в кінцевому результаті - ефективність.
Як закріплюється на законодавчому рівні діяльність приватного виконавця?
Перш за все, Міністерство юстиції України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, а також забезпечує підготовку та підвищення рівня кваліфікації приватних виконавців. Мінюст видає посвідчення приватного виконавця, встановлює певні вимоги для здійснення їх професійної діяльності, які зазначені в Законі Україні «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Після отримання свідоцтва приватного виконавця вносяться відомості до Єдиного реєстру приватних виконавців.
У чому відмінність державних і приватних виконавців?
Більше половини приватних виконавців - це колишні працівники органів ДВС.
Перш за все, потрібно розуміти, що державні виконавці зобов’язані виконувати усі справи, які до них надходять в необмеженому масштабі, а приватні - обирають самостійно, аналізуючи складність і затратність виконання рішення суду.
Другим критерієм виступає те, що приватний виконавець має обмежені права, тобто він не має права виконувати усі примусові рішення, які передбачені ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження». Також впродовж першого року своєї діяльності не має право здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Після надходження виконавчого листа щодо нього потрібно розпочинати певні виконавчі дії, тому постає питання фінансування даного процесу. Державний виконавець довго міркувати над цим питанням не буде, бо, згідно законодавству України, витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок Державного бюджету України, а стосовно приватного виконавця можуть виникнути труднощі. Згідно ч. 3 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Тобто, для того, щоб фізична чи юридична особа здійснила своє право на забезпечення державою виконання судового рішення, яке надається кожному громадянину згідно Конституції України, особа повинна витрати власні кошти.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди встановлюється Кабінетом Міністрів України, а додаткова винагорода приватного виконавця визначається угодою між ним та стягувачем, і сплачується стягувачем у порядку, визначеному угодою. Залежно від складності виконавчого провадження, він буде орієнтуватися не лише на швидкість та якість послуг приватного виконавця, але і на вартість його послуг. Адже на відміну від основної винагороди, додаткова винагорода сплачуватиметься саме стягувачем, а не боржником.
Актуальним є питання сплати авансового внеску при поданні заяви про відкриття виконавчого провадження.
15 травня 2019 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення у справі за конституційною скаргою Хліпальської Віри Василівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення). Цим Рішенням КСУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII зі змінами.
Проте сьогодні приватні виконавці фактично відмовляються приймати виконавчий документ до виконання без попереднього авансування витрат на отримання витягів, поштову кореспонденцію, канцелярію тощо. Розмір такого авансування у кожного виконавці різний - від 400 до 3000 грн. З однієї сторони, виконавця можна зрозуміти: понесені ним витрати можуть бути некомпенсовані, з іншої - у стягувача не залишається вибору, і він змушений звертатися до органів ДВС.
Зупинимося на відповідальності приватного виконавця. З власного досвіду зазначимо, що нещодавно стикнулися з проблемою відсутності реального механізму притягнення приватних виконавців до відповідальності за їх протиправні дії та рішення. Порядок оскарження рішень та дій державних виконавців передбачений Законом України «Про виконавче провадження» (розділ 10), а рішень та дій приватного - Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», проте дуже формально: відповідно до ст. 36 закону, рішення, дії чи бездіяльність приватного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом. Фактично оскаржити рішення та дії виконавця можна шляхом подачі скарги до суду, який видав виконавчий документ, або шляхом подання скарги до дисциплінарної комісії приватних виконавців, проте випадки притягнення виконавців до відповідальності комісією - одиничні.
Таким чином, звісно, введення інститут приватних виконавців має ряд позитивних рис, проте цей новий інститут потребує вдосконалення як в частині порядку отримання права на заняття діяльністю, в питанні врегулювання компенсації витрат приватного виконавця у разі невиконання рішення, так і в частині притягнення виконавців до відповідальності - з метою унеможливлення зловживання останнім наданими повноваженнями.