У 2010 році Верховна Рада прийняла Закон України «Про державноприватне партнерство» (далі – Закон про ДПП), що мав стати поштовхом для вкладення приватних інвестицій у публічні сектори економіки, які у вітчизняних умовах хронічно потерпають від нестачі бюджетних коштів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Маючи на меті створення передумов для приватного інвестування у традиційно публічні сектори (такі як житловокомунальні послуги, енергопостачання, інфраструктурні проекти тощо) на принципі справедливого розподілу витрат та ризиків державного та приватного суб’єктів, Закон про ДПП запровадив цілу низку гарантій для обох сторін партнерства. З одного боку, Закон про ДПП прямо виключив будьяку можливість приватного суб’єкта приватизувати публічне майно: усі об’єкти, передані та створені у перебігу партнерства, а також земельні ділянки залишаються в публічній власності. З іншого боку, приватному партнеру Закон гарантує тривалі відносини (від 5 до 50 років), невтручання державних органів у здійснення приватним партнером діяльності у межах партнерства, відшкодування державою втрат приватного партнера у разі встановлення тарифів на товари або послуги партнера нижчих від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), незмінність умов ведення діяльності протягом строку дії партнерства. Заклавши правове підґрунтя такого партнерства, Закон про ДПП, втім, не запровадив жодних принципово нових інститутів, адже партнерство має здійснюватися у вже відомих договірних формах: концесія, спільна діяльність або інші договори (якот інвестиційні договори).