У зв’язку з віднесенням Національним банком України деяких комерційних банків до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у юридичній практиці останнім часом часто виникають питання, чи мають спори між Фондом та фізичними особами стосовно повернення їх банківських вкладів цивільно-правову чи публічно-правову природу, і чи відповідають вони критеріям, які дозволяють віднести нормативно-правові акти Фонду до рішень суб’єктів владних повноважень, підпадаючи тим самим під юрисдикцію адміністративних судів.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» №4452-VI від 23.02.2012 (далі – Закон №4452-VI) , Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Він відшкодовує кошти у розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів у одному банку. Сума граничного розміру відшкодування складає 200 тис. грн, і адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про її зменшення.
Виконання зобов’язань Фонду перед вкладниками здійснюється з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений Законом №4452-VI, у т. ч. шляхом передачі активів і зобов’язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Наприклад, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» 23 червня 2015 р. рішенням правління Національного банку України віднесено до категорії неплатоспроможних. На момент подачі заявниками позовних заяв до адміністративного суду Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та запроваджено у комерційному банку «Фінансова ініціатива» тимчасову адміністрацію відповідно до п. 4 ст. 34 Закону №4452-VI від 23.02.2012. Відповідно до п. 5 ст. 34 того ж закону, під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Публічно-правова природа повноважень Фонду
З аналізу юридичної природи повноважень Фонду видно, що відповідно до ч. 1 та 2 ст. 3 Закону №4452-VI, він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Він є суб’єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у т. ч. відчуження, передачу в оренду, ліквідацію), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Відповідно до ст. 6 того ж закону, у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Він приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі інструкцій, положень, правил, які підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, і є обов’язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» №8 від 20.05.2013 займає позицію, що оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими й підлягають розгляду за правилами КАС України.
На нашу думку, нормативно-правові акти Фонду породжують для фізичних осіб-вкладників комерційних банків юридичні наслідки у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення і відповідають критеріям, які дозволяють віднести їх до рішень суб’єктів владних повноважень, а тому підпадають під юрисдикцію адміністративних судів у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАСУ, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Тож ми не погоджуємося з рішеннями адміністративних судів у справах цієї категорії, у яких стверджується, що зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладення договору банківського вкладу (депозиту), оскільки даний спір з моменту запровадження в комерційному банку рішенням Фонду тимчасової адміністрації набув публічно-правового характеру.
Сплата судового збору
Під час розгляду у судовому порядку спорів щодо повернення депозитних вкладів у сторін часто виникають сумніви щодо обґрунтованості сплати судового збору, оскільки, на їх думку, укладення договору банківського вкладу є фінансовою послугою, а значить, вкладники банків є споживачами даної послуги і мають звільнятися від сплати судового збору. Адже відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III від 12.07.2001, фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
Закон України «Про захист прав споживачів» №1023-XII від 12.05.1991 регулює відносини між споживачами товарів, робіт, послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізми їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ч. 3 ст. 22 цього закону, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
На нашу думку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №4452-VI, він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 цього ж закону, Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Вичерпне визначення поняття фінансової установи наведено у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III від 12.07.2001, де фінансова установа визначена як юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій у порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не підпадає під категорію фінансової установи, яка під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. А значить, на фізичних осіб-вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації у них не розповсюджується дія ч. 3 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.