Статус Фонду

У зв’язку з віднесенням Національним банком України деяких комерційних банків до категорії неплатоспроможних та запровадженням тимчасової адміністрації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб в юридичній практиці дедалі частіше постають такі питання:

• Чи можна вважати Фонд або його уповноважену особу суб’єктом владних повноважень, у розумінні ст. 4 чинного КАСУ, під час виконання дій, передбачених ст. 27, ч. 2, 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI?
• Чи вважаються такі дії публічно-владними управлінськими функціями?
• Чи є публічно-правовим спір між фізичною особою-вкладником банку та Фондом, його уповноваженою особою з приводу нікчемності договору з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI?
• Чи створюють правові наслідки для вкладника дії (накази, рішення) Фонду, його уповноваженої особи щодо визнання нікчемними правочинів (операцій), за якими на банківський рахунок такого вкладника були залучені кошти?
• Як співвідносяться положення ч. 2, 3, 5 ст. 38 Закону №4452-VІ з положеннями Цивільного кодексу України, які визначають правові наслідки недодержання сторонами вимог закону під час вчинення правочину (зокрема, випадки нікчемності правочинів)?
• Чи має Фонд, його уповноважена особа право/обов’язок на визнання правочинів нікчемними на підставі положень ст. 38 Закону №4452-VІ у поєднанні з нормами Цивільного кодексу України, які регулюють порядок визнання правочинів нікчемними?
• Чи підлягають застосуванню до зазначених правовідносин норми Цивільного кодексу України щодо дійсності/недійсності право чинів.

Публічно-правова природа повноважень фонду та його уповноваженої особи

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти у розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не може перевищувати суму граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою ніж 200 тис. грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов’язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов’язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Наприклад, 14.08.2014 р. Постановою Правління НБУ прийнято рішення №491 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних». Цього ж дня виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 14.08.2014 р. №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ».

30.10.2014 р. тимчасова адміністрація Банку видала наказ №34 про створення комісії щодо визнання нікчемними деяких правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), які обліковуються на балансі Банку. 10.11.2014 р. за наслідками засідання цієї комісії визначено нікчемним правочин та проведені згідно з ним транзакції у зв’язку з тим, що він мав на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується Фондом.

З аналізу юридичної природи повноважень Фонду вбачається, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 3 цього Закону Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд – це юридична особа публічного права, що має відокремлене майно, яке є об’єктом права державної власності та перебуває в його господарському віданні. Фонд – це суб’єкт управління майном, який самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (в тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно зі ст. 6 цього ж Закону, Фонд у межах своїх функцій та повноважень здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. Фонд видає нормативно-правові акти у формі інструкцій, положень, правил. Нормативно-правові акти Фонду підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 КАСУ, публічно-правовий спір – це спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а спір виник у зв’язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 КАСУ, суб’єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства (в тому числі на виконання делегованих повноважень) або наданні адміністративних послуг.

Публічно-владні управлінські функції слід розуміти як владні повноваження, що здійснюються державою, органами місцевого самоврядування або іншими уповноваженими державою суб’єктами в результаті їхньої діяльності та спрямовані на прийняття обов’язкових до виконання рішень, а також забезпечення їх виконання особами, яким ці рішення адресовані.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року №8 зазначив, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

На нашу думку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконує публічно-владні управлінські функції. При виконанні вказаних функцій Фонду гарантування чинним законодавством України надано певні владні повноваження. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом 1-го року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 цього ж Закону, Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів з витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, уповноважена особа Фонду – це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Тобто уповноважена особа Фонду від його імені здійснює також публічно-владні управлінські функції через реалізацію відповідних владних повноважень. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 37 вказаного Закону, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право:

• вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління та органів контролю банку;
• укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, враховуючи вимоги, встановлені цим Законом;
• продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
• повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
• заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, в тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;
• звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення у разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку;
• залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за кошти банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду (такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку в день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством);
• призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз щодо питань діяльності банку за кошти банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду;
• приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов’язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства України про працю;
• зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі;
• вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

Ми не погоджуємося з позицією адміністративних судів у цій категорії справ стосовно того, що зі змісту позовних заяв до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вбачається, що предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладання договору банківського вкладу (депозиту), оскільки такий спір з моменту запровадження в комерційному банку рішенням Фонду тимчасової адміністрації набув публічно-правового характеру.

На нашу думку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КАСУ, адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем в яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважена особа є суб’єктом владних повноважень, у розумінні ст. 4 КАСУ, під час виконання дій, передбачених ст. 27, ч. 2 та ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, а їхні дії є публічно-владними управлінськими функціями.

Публічно-правовий спір між вкладником банку та фондом

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно з ч. 2 ст. 38 цього Закону, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом 1-го року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 зазначеного Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

• банк безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
• банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним, або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
• банк здійснив відчуження або передав у користування, або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/ або послуги за цінами, нижчими чи вищими від звичайних (якщо оплата на 20% і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
• банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
• банк узяв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг та ін.) щодо забезпечення виконання грошових вимог в іншому порядку, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;
• банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
• банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж або передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
• банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
• здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов’язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Слід зазначити, що розд. VIII (в якому містяться ст. 37 та 38) вище наведеного Закону регламентує запровадження тимчасової адміністрації в банку, владні повноваження уповноваженої Фондом особи, заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, а також підстави визначення правочини нікчемними через застосування методу владних приписів, який полягає у прийнятті рішення уповноваженою Фондом особою в односторонньому порядку за наявності відповідних підстав визнати відповідні правочини нікчемними.

Зокрема, відповідно до ст. 34 цього ж Закону, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

На нашу думку, уповноважена особа Фонду від його імені, здійснюючи публічно-владні управлінські функції, реалізує надані їй чинним законодавством України владні повноваження, наприклад, через вчинення певних дій та прийняття рішень, що належали до повноважень органів управління та органів контролю банку, а також через повідомлення сторін за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчинення дій щодо застосування наслідків нікчемності договорів (ч. 2 ст. 37 вказаного Закону). Як було зазначено вище, чинним КАСУ визначено поняття публічно-правового спору.

Отже, спір між фізичною особою-вкладником банку та Фондом, його уповноваженою особою з приводу нікчемності договору з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, вважається публічно-правовим.

Юридична природа рішень і дій фонду та його уповноваженої особи

Враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважена особа є суб’єктами владних повноважень і виконують публічно-владні управлінські функції, а також Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а отже, і спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України, то нормативно-правові акти Фонду гарантування та його уповноваженої особи породжують для фізичних осіб-вкладників комерційних банків юридичні наслідки у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення і відповідають критеріям, які дозволяють віднести їх до рішень суб’єктів владних повноважень. Таким чином, вони підпадають під юрисдикцію адміністративних судів у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління та органів контролю банку; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі.

Згідно з ч. 5 ст. 38 цього Закону, у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі – відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Отже, дії (накази, рішення) Фонду, його уповноваженої особи щодо визнання нікчемними правочинів (операцій), за якими на банківський рахунок вкладника були залучені кошти, створюють правові наслідки для такого вкладника.

Співвідношення цивільного кодексу та закону про систему гарантування вкладів фізичних осіб

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, яка регламентує правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави та суспільства його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то за наявності умислу в обох сторін (у разі виконання правочину обома сторонами) в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а у разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне – з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Варто зазначити, що ст. 228 Цивільного кодексу України належить до розд. IV «Правочини. Представництво», гл. 16 «Правочини», §2 «Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону». Тобто вказана стаття Цивільного кодексу України регламентує між сторонами правочину правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, де сторонами правочину є рівні між собою суб’єкти, які досягли під час укладання правочину певної згоди та дотрималися всіх істотних умов такого правочину, проте правочин був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, що ще потрібно встановити.

Також варто зазначити, що цивільним законодавством регулюються цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, а однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом 1-го року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Як було зазначено вище, згідно з ч. 3 ст. 38 цього Закону, правочини (в тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з низки підстав, які визначаються Фондом гарантування.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 вище наведеного Закону, у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 цієї статті, кредитор зобов’язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі – відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Варто зазначити, що під час тимчасової адміністрації, згідно з ч. 5 ст. 34 Закону, Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 36 Закону, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради й правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації та до її припинення. На період тимчасової адміністрації всі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом і делегованих Фондом, та діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах і порядку.

Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є стороною правочину з фізичними особами щодо їх депозитних вкладів у банках, не укладає такі правочини на засадах вільного волевиявлення, майнової самостійності, та відносини між вкладниками банків і Фондом гарантування не ґрунтуються на засадах юридичної рівності. Фонд гарантування, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції та є суб’єктом владних повноважень, рішення якого породжують для вкладників певні правові наслідки.

В цих відносинах держава в особі Фонду гарантування виражає публічний фінансовий інтерес, задовольняючи фінансові потреби фізичних осіб-вкладників банків. Ці відносини мають грошовий характер. Однією стороною в них завжди виступає орган держави – Фонд гарантування, який підтримує публічний фінансовий інтерес. Другою стороною в цих відносинах є фізичні особи, у яких виникає право на відшкодування коштів за вкладами в банку за кошти Фонду. Друга сторона відносин завжди підпорядкована першій – органу держави, незалежно від місця, яке Фонд гарантування займає в системі органів держави.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI визначені випадки визначення Фондом нікчемності правочинів у разі недодержання сторонами (банком та вкладниками) вимог закону. Тобто Фонд здійснює перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком і фізичними особами, а також при встановленні певних фактів під час перевірки та визначення випадків, зазначених у ч. 3 ст. 38 Закону, визнає їх нікчемними як суб’єкт владних повноважень (а не як сторона на засадах юридичної рівності), реалізуючи їх на підставі саме Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, який уповноважив Фонд здійснювати такі дії, а не на підставі Цивільного кодексу України.

Отже, положення Цивільного кодексу України при визначенні Фондом гарантування нікчемності правочинів на підставах, зазначених у ч. 2, 3 та 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 р. №4452-VI, не застосовуються. Відповідно, Фонд гарантування та його уповноважена особа мають право на визнання правочинів нікчемними на підставі положень ст. 38 вище зазначеного Закону без поєднання з нормами Цивільного кодексу України, які регулюють порядок визначення правочинів нікчемними. Крім того, норми Цивільного кодексу України не застосовуються до зазначених правовідносин щодо недійсності правочинів.