11 лютого 2020, 13:23

Практика Верховного Суду у кредитних та іпотечних спорах

Опубліковано в №3 (709)

Олександр Камша
Олександр Камша «Ілляшев та Партнери, ЮФ» адвокат, арбітражний керуючий

Судова реформа в Україні не зупиняється ні на хвилину та йде у славнозвісному «турборежимі»: це і прийнятий закон №1008, який скорочує кількість суддів Верховного суду, і законопроект №2314 (15.01.2020 р. законопроект був прийнятий Верховною Радою України), який змінює визначення підстав для касаційного оскарження рішення суду. Всі ці зміни повинні покращити нещодавно сформований Верховний Суд та зробити його роботу більш ефективною. Розглянемо більш детально поточну діяльність Верховного Суду в контексті кредитних та іпотечних спорів як одну з найбільших категорій спорів в Україні.


Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!


Немає підпису — немає договору

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 (№14‑131цс19), суд сформулював такий висновок: «Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18.02.2011 р. шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань».

Враховуючи описану судову практику, банківським установам необхідно більш ретельно ставитися до питання належного оформлення документів, які підтверджують укладення правочину між сторонами. Вищезазначена позиція Верховного Суду не зовсім корелює з прагненням нинішньої влади створити «державу у смартфоні» та провести тотальну «діджиталізацію», адже сучасні технології дозволяють оформити кредитний продукт за допомогою комп'ютера (смартфона) без звернення до банківської установи, що ускладнює підписання документів у паперовій формі.

Стягнення інфляційних витрат та 3% річних

Верховний Суд пішов назустріч захисту прав банківських та фінансових установ у частині стягнення плати за користування грошовими коштами за ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до Постанови від 08.11.2019 р. у справі №127/15672/16‑ц, суд зазначив, що «невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову». Таким чином, Верховний Суд захистив права кредиторів, які часто не отримують задоволення своїх вимог, навіть після завершення судових процедур зі стягнення основної суми боргу.

Банк має право самостійно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу третій особі, якщо це передбачили сторони в договорі.

Верховний Суд у своїй Постанові від 29.05.2019 р. у справі №310/11024/15‑ц зазначив: «Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному ст. 38 Закону, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення в рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, визначеному ст. 38 Закону, є неналежним способом захисту».

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.04.2017 р. у справі №6‑3034цс16, відповідного до якого іпотекодержатель має можливість задовольнити свої вимоги на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його продажу іпотекодержателем будь-якій особі покупцеві згідно зі ст. 38 Закону, незважаючи на те, що сторони в іпотечному застереженні погодили як позасудовий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя його право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону.

Дія мораторію продовжується

21.10.2019 р. в Україні почав діяти Кодекс процедур банкрутства. Рівно через рік (21.10.2020 р.) закінчиться дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304‑VII від 03.06.2014 р. До цієї дати продовжує діяти відповідний мораторій, про що не забуває нагадувати Верховний Суд.

У своїй Постанові від 10.04.2019 р. у справі №726/1538/16‑ц Верховний Суд зазначив: «Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Отже, мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановлений Законом, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави)… Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає можливості органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності».

Перехідними положеннями Кодексу України з процедур банкрутства (п. 5) передбачено, що протягом 5‑ти років з дня введення в дію Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку та є єдиним місцем проживання сім'ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або мирової угоди, враховуючи особливості, встановлені КУзПБ.

Варто нагадати, що банки не позбавлені можливості навіть сьогодні звертати стягнення на предмет іпотеки, все залежить від умов укладеного договору іпотеки. Ця можливість підтверджується правовою позицією, яка викладена у Постанові Верховного суду від 13.06.2018 р. у справі №645/5280/16‑ц. Така правова позиція дещо суперечить позиції Верховного Суду у справі №726/1538/16‑ц. Для того щоб отримати кваліфіковану правову допомогу в конкретному випадку та розібратися з усіма актуальними позиціями Верховного суду, необхідно звернутися до адвоката.

0
0

Додати коментар

Відмінити Опублікувати