«Судове рішення є обов'язковим до виконання», — ст. 129-1 Конституції України. Щоб реально втілити цю норму Основного Закону в життя, приватні виконавці та органи виконавчої служби щодня ведуть неоголошену війну з несумлінними боржниками, головна мета більшості з яких — будь-яким чином уникнути виконання судового рішення. В цьому їх винахідливості та завзяттю можна лише позаздрити.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Чергова «схема» боржників
Одним з таких «винахідливих» маневрів є спроба окремих боржників приховати належне їм нерухоме майно, не здійснюючи його державної реєстрації. Ст. 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Абз. 3 ч. 2 ст. 331 цього Кодексу передбачає, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Мабуть, зважаючи на вказані положення чинного законодавства, боржники вважають, що дієвий спосіб не дати виконавцю реалізувати майно в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом — просто не здійснювати державну реєстрацію такого майна. Однак такі боржники недооцінюють можливості примусового інструментарію, яким законодавець наділив виконавців.
Що передбачає Закон?
Абз. 2 ч. 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (далі — Закон) передбачено, що в тому випадку, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Нормами ЦПК (ст. 440) та ГПК України (ст. 336) встановлено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших зацікавлених осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Вивчаємо практику
Однак Закон та вказані кодекси, на жаль, не містять визначеного переліку необхідних вимог, за умови настання яких такі подання виконавців підлягають задоволенню. Таким чином, щоб врахувати, на які обставини суди зважають у процесі вирішення питань щодо задоволення або, навпаки, відмови у задоволенні подань виконавців, звернемося до судової практики.
Незважаючи на окремі неоднозначні погляди на певні обставини, значна частка рішень судів містить однакові положення щодо основних критеріїв, за якими здійснюється оцінка обґрунтованості подань виконавців про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку. Аналіз змісту таких рішень дозволяє виокремити конкретні вимоги, які має враховувати виконавець, звертаючись до суду з таким поданням.
Судова практика рекомендує
До звернення з відповідним поданням до суду виконавець повинен здійснити всі інші передбачені Законом заходи для належного виконання судового рішення та довести цей факт у суді. Така вимога зумовлена тим, що основною підставою для відмови у задоволенні подань виконавців є встановлення судами факту нездійснення всіх заходів, передбачених Законом, для належного виконання судового рішення. Окрім того, одночасно суди досліджують факт наявності у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача.
Наприклад, Київський апеляційний суд у постанові від 13.11.2019 р. у справі №756/9759/19, дослідивши норми Закону (зокрема, ст. 18, 48, 50), дійшов висновку, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника здійснюється у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Однак, оскільки матеріали справи не містять даних щодо вжиття виконавцем заходів з розшуку належного боржнику рухомого майна та коштів, виконавець не здійснив всіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення, а отже, подання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, задоволенню не підлягає.
Дніпровський апеляційний суд у постанові від 30.01.2019 р. у справі №199/5648/18 також навів положення ст. 18, 50 Закону та дійшов висновку, що виконавець не здійснив у повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.
Суд зазначив, що звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, в яких проживає особа, є виключним заходом, може бути застосоване в останню чергу, що визначено ч. 1, 3 ст. 50 Закону, з метою уникнення обмеження конституційних прав громадянина. Таким чином, звернення приватного виконавця з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, є передчасним.
Аналогічну позицію судів попередніх інстанцій підтримав Верховний Суд України. Зокрема, постанова Верховного Суду від 13.06.2018 р. у справі №2‑592/09 містить висновки, згідно з якими основною підставою для відмови у задоволенні подання виконавця стало не здійснення останнім у повному обсязі виконавчих дій, спрямованих на виявлення коштів, рухомого майна боржника. Тому подання виконавця визнано передчасним. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі №522/6400/15‑ц.
Нюанси
Водночас такі вимоги стосуються подань, які направляє виконавець під час виконання рішень про стягнення з боржника коштів. Якщо рішенням передбачено звернення стягнення на майно боржника, позиція щодо дотримання таких вимог є безпідставною, що підтверджено постановою Верховного Суду від 10.02.2020 р. у справі №676/1314/19. Верховний Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій про задоволення подання виконавця, яке було подане в межах виконання виконавчого документа, резолютивною частиною якого передбачено звернення стягнення на майно боржника.
При цьому посилання боржника на те, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюються у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна, Суд визнав безпідставними, оскільки виконавець у процесі проведення виконавчих дій має звернути стягнення на все майно, що зазначене у виконавчому документі, а порядок звернення стягнення в цьому випадку не має значення.
Також потрібно врахувати
Ще одна умова — виконавець має довести в суді, що відповідне нерухоме майно дійсно не зареєстроване за боржником. Підтвердженням може бути інформація БТІ, Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна тощо. Також виконавець має надати докази того, що боржник фактично є володільцем майна. Підтвердженням може бути свідоцтво про право на спадщину, договір купівлі-продажу нерухомого майна, рішення суду тощо. Крім того, супутнім чинником, який суди враховують у таких випадках, часто стає умова, коли для правового режиму нерухомості цьому майну не вистачає не тільки державної реєстрації права на нього, але й прийняття його до експлуатації.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.06.2018 р. у справі №2018/15226/2012 та постановою Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2018 р. у цій справі основною мотивацією відмови у задоволенні подання виконавця стало не надання доказів з приводу того, що нерухоме майно не було належним чином зареєстроване у встановленому законом порядку.
Зокрема, суди звернули увагу, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» набрав чинності лише 01.01.2013 р. та не зобов'язував власників нерухомого майна, право власності на яке було зареєстроване у встановлений на той час законодавством спосіб, здійснювати повторну реєстрацію права власності в електронному реєстрі. Тому відсутність інформації в електронному реєстрі права власності боржника на приміщення не свідчить про те, що право власності не було зареєстроване за боржником в установленому законом порядку. До суду не були надані докази про те, що заявник звертався до БТІ з приводу надання відомостей щодо реєстрації за боржником права власності на спірне нерухоме майно. Отже, достеменні докази того, що зазначене нерухоме майно не було зареєстроване у встановленому законом порядку, до суду також не були надані.
Аналогічна мотивація наведена в ухвалі Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у справі №1407/2‑1680/11, якою відмовлено у задоволенні подання виконавця про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на земельні ділянки не сільськогосподарського призначення для обслуговування житлового будинку, в тому числі з підстав ненадання виконавцем належних доказів того, що зазначене нерухоме майно не було належним чином зареєстроване у встановленому законом порядку.
Верховний Суд постановою від 29.01.2019 р. у справі №914/1362/17 підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку щодо відсутності підстав про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника внаслідок не доведення факту набуття права власності на це майно. Оскільки умовами договору про спільну діяльність не встановлено виділення нерухомого майна стороні цього договору, не передбачено набуття нею права власності на створене майно, в тому числі у зв'язку з виготовленням на її замовлення та за її кошти вказаного об'єкта, а також за відсутності відображення в балансі спільної діяльності належності спірного майна цій стороні, факт набуття права власності на це майно не був доведений.
Постановою Верховного Суду від 12.09.2018 р. у справі №1708/3246/12 скасовані рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено подання виконавця про звернення стягнення на земельну ділянку, оскільки суди попередніх інстанцій не з'ясували юридичного факту належності майна та не встановили, хто саме є її власником на час розгляду подання. Суд зауважив про наявність простроченого рішення сільської ради про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та ненадання будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Отже, належним документом, що підтверджує право власності, в цьому випадку Суд визнає не рішення сільської ради про дозвіл на складання проекту землеустрою, а акт про право приватної власності на ділянку.
За висновками Миколаївського апеляційного суду від 27.08.2019 р. у справі №488/3753/17 жилий будинок, з приводу звернення стягнення на який виконавець звернувся до суду, не був введений в установленому порядку в експлуатацію, а тому за таких обставин неможливо проведення державної реєстрації права власності на цей об'єкт, а також передчасним є вирішення питання про звернення стягнення на цей об'єкт до введення його в експлуатацію.
Інша корисна практика
Зважаючи на інші аспекти виконавчого провадження, виконавцям доцільно враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.12.2019 р. у справі №200/22329/14‑ц про те, що державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Верховний Суд проаналізував положення ст. 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами ст. 177‑179, 182 цього Кодексу, ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та дійшов висновку, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації. Згідно з приписами ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідно до положень п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. №461, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І‑ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Отже, згідно з висновками суду, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачається.
Підбиваємо підсумки
Таким чином, головними умовами для задоволення судами подань виконавців про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, є такі: здійснення усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення; відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача; наявність належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване; наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є володільцем майна; у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію.
Звичайно, в судовій практиці є також інші підстави для відмови у задоволенні таких подань виконавців, проте вони не мають системного характеру.