За 2014–2016 рр. банківська система України «втратила» понад 80 банків, що спричинило певну кризу. За оцінками експертів, втрати від цієї кризи були суттєвими як для держави, так і для бізнесу. В результаті 60% населення перестали довіряти банкам. Водночас Національний банк та учасники банківського сектору розцінюють так званий «банкопад» як очищення банківського сектору, адже реформа від НБУ дозволила розкрити інформацію про кінцевих власників банків та позбавила систему від ненадійних банківських установ.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Однак на порядку денному залишається багато питань: як надалі підтримувати прозорий та здоровий банківський ринок з мінімальним втручанням регулятора, хто та якою мірою має нести відповідальність за те, що відбулося, а також як запобігти повторенню ситуації в майбутньому. Відповіді на ці та багато інших питань шукали учасники BankWatch Forum, організованого ЮФ Asters та Незалежною інвестиційно‑банківською компанією «FinPoint», що відбувся минулого тижня у м. Києві.
Відкриваючи захід, Голова ради Незалежної асоціації банків України Роман Шпек зазначив, що учасники банківського ринку не були готові до банківської кризи 2014–2016 рр. «Якщо дивитися у суть, то ми як учасники ринку не впоралися з накопиченими за певний період та реалізованими в один момент ризиками. Звісно, в цьому є наша (банків — прим. ред.) міра відповідальності».
Також пан Шпек зауважив, що титанічні зусилля регулятора (Нацбанку), на жаль, не мали повного ефекту через байдужість, а інколи навіть протидію парламенту. За його словами, Міністерство фінансів і Державна фіскальна служба не завжди виступали рівними та сильними партнерами. Однак він все ж таки висловив оптимістичний настрій та закликав скористатися набутим досвідом.
«Так, банків стало менше, але ми вийшли з кризи, стали сильнішими та мудрішими, у нас сформувалася нова корпоративна структура, з'явилося розуміння, за що відповідає менеджмент, а за що наглядова рада тощо. Ми пам'ятаємо про втрати наших вкладників, клієнтів та бюджету, який пішов на поповнення втрат громадян і докапіталізацію банків, що виводилися з ринку. Тож маючи такий колосальний досвід, ми повинні розуміти, як запобігти повторенню ситуації в майбутньому. Дуже важливо бути відкритими та відвертими, щоб говорити про те, якими механізмами можна запобігти кризам», — завершив промову Роман Шпек.
Як запобігти потрясінням на банківському ринку. Уроки регуляторів
Саме таку назву мала перша панельна дискусія. За словами фінансового аналітика групи ICU Михайла Демківа, бізнес втратив великі кошти, які могли б піти на його розвиток. «Як би ми не ставилися до так званого «банкопаду», добре чи погано, але факт залишається фактом — бізнес втратив 400 млрд грн. Це ті гроші, які могли піти на розвиток бізнесу, на нові робочі місця. Питання для нас всіх полягає в тому, що потрібно зробити, щоб такі ситуації не повторювалися в майбутньому. Пан Демків адресував це питання кожному з учасників панелі.
Відповідаючи на зазначене питання, перший заступник НБУ Катерина Рожкова зазначила про шалені втрати не лише для бізнесу, але й для бюджету та країни загалом: «Сьогодні ми піднімаємо дуже важливу тему, яка є для нас дуже болючою. В результаті банківської кризи держава втратила 15% ВВП, бізнес — близько 38%. Це колосальна цифра, яка відкинула назад дуже багато процесів. Мабуть, щоб відповісти на це запитання, необхідно бути максимально відвертим, до чого я всіх закликаю».
За її словами, основна причина банківської кризи — це відсутність належного корпоративного управління у банківському секторі, що призвело до зростання обсягу кредитів пов'язаних осіб у банках та реалізації банками різноманітних схем з виведення активів тощо. Також вона відзначила, що насправді це не єдина причина, оскільки стабільність сектору — це спільна відповідальність усіх учасників фінансової екосистеми, а не лише регулятора.
Водночас пані Рожкова додала, що НБУ не був готовий до такої кризи ні на законодавчому рівні, ні на рівні підзаконних актів, ні на рівні процесів: «Хоча сьогодні, озираючись назад, ми розуміємо, що криза трапилася раніше, але просто ми виявили її у 2015‑2016 рр. Неготовність, у тому числі професійна, дозволила накопичитися цим дисбалансам. Також до такої ситуації інституційно не був готовий Фонд гарантування вкладів. Процедури оцінки, складання ліквідаційного балансу, реалізації — все це було дуже важко. Після великої кількості дискусій та суперечок ми віднайшли потрібну модель. Сьогодні ми повністю перебудували роботу Національного банку в частині пруденційного нагляду».
За її словами, передусім, мова йде про так званий «forward — looking» підхід у процесі нагляду, тобто не про ретроспективну оцінку фінансового стану банків, як це було багато років, а про перспективну. «Оцінюючи стан сьогодні, ми намагаємося оцінити, які є ризики, з чим банк може зіштовхнутися в майбутньому, використовуючи ту чи іншу модель. В цьому аспекті дуже допомагає стрес-тестування НБУ. Ми запровадили велику кількість інструментів, які дозволяють оцінити якість балансів та роботи банку. Ми перейшли на ризик-орієнтований підхід, що дозволяє більш пропорційно розподіляти зусилля щодо виявлення потенційних проблем. Ми повністю змінили підхід до проведення виїзних перевірок, ми більше не говоримо і не дивимося на якісь формальні ознаки. Можливо, це подобається не всім банкам, але це саме та модель, за якою працюють всі регулятори світу», — повідомила чиновниця.
Окрім того, вона зазначила, що законодавча база, яка була раніше, виконувалася формально. В цьому також полягала проблема: «На мою думку, ми дійсно були не готові. Перебудова внутрішньої роботи дає нам сьогодні певну впевненість говорити про те, що в майбутньому ми все ж таки будемо превентивно реагувати на потенційні ризики».
Також пані Рожкова розповіла про небажання більшості банків до співпраці. «Хочу зазначити, що сумлінними були лише деякі банки, власники яких або топ-менеджмент, розуміючи, що прийшла криза та банк ліквідовується, готові були до співпраці, усіляко допомагали ФГВФО реалізувати активи, щоб якомога швидше розрахуватися з найбільшою кількістю вкладників. Однак переважна більшість банків, на жаль, обрали протилежну модель поведінки, намагаючись винести з банку навіть стільці. Це питання не лише відповідальності, це питання соціальної зрілості. Саме через це ми так сильно змінили вимоги до потенційних інвесторів у банківському секторі, до потенційних та чинних власників. Саме через це ми будемо продовжувати активно користуватися своєю дискрецією. Навіть підтвердження якихось доходів для нас не є головним. Важливою для нас є мотивація власника, який хоче працювати чи вже працює в банківському секторі», — додала спікер.
Про банківську кризу в Литві, яка також втратила майже половину банків (хоча їх було набагато менше, ніж в Україні), розповів Гедімінас Шимкус, керівник Управління економічної та фінансової стабільності Центробанку Литви.
У 2011–2013 рр. збанкротувало чимало литовських банків. Це відбулося через шахрайську діяльність деяких власників. «Таку ж ситуацію можна побачити в Україні: багато банків збанкрутували через погану поведінку попередніх власників. Якщо ти хочеш пограбувати банк — купи банк. Однак це не економічна проблема. За цим мають слідкувати правоохоронні органи. Наше завдання — не дозволити поганим та некваліфікованим людям купувати банки», — наголосив доповідач.
Якими ж економічними принципами може поділитися Литва після кризи?
«Під час інституційної кризи вам потрібен капітал, щоб врятувати ситуацію. Однак що робити, коли немає цього капіталу? Очевидна відповідь — збільшити його кількість», — відзначив спікер. За його словами, принцип полягає у необхідності не лише мікроекономічних вимог до капіталізації, але й макроекономічних. «У Литві та ЄС вимоги до капіталізації змінилися таким чином, що ми потребуємо додаткового збільшення капіталу, якщо бачимо циклічні процеси на ринку, від систематично важливих інституцій та від особливо великих банків. Окрім того, у нас працює системний буфер ризику, що зобов'язує збільшувати капітал у разі таких значних структурних ризиків як велика залежність від кредитування судноплавства чи велика кількість іноземних власників (або іноземного бізнесу)», — зазначив пан Шимкус.
«У Литві ми мали проблему з шахрайською діяльністю банків. Всі вони збанкрутували. Ми були жорстокими. Водночас у ЄС все сталося інакше. Ринок намагався врятувати неплатоспроможні банки за кошти платників податків. Таким чином цикл продовжувався, доки проблема не стала величезною. Тут загальний принцип полягає в тому, що платники податків не мають страждати через проблеми власників та менеджерів банків. Банківські проблеми — це проблеми банкірів», — підсумував литовський експерт.
Продовжуючи дискусію, Михайло Демків висловив сподівання, що наступні 10 років банкова криза в такому масштабі навряд чи повториться. «Банкопад, як і листопад, навряд чи комусь подобається. Однак чи варто очікувати на подібне явище у наступні 10 років? Я думаю, що ні. Чи будуть кризи? Так, економіка циклічна. Зараз ми спостерігаємо непоганий період, коли банківська система вийшла в плюс. Рейтингове агентство Moody's вперше за 10 років змінило прогноз розвитку банківської системи з негативного на стабільний, а потім на позитивний. Я вважаю, що ці кілька років національний регулятор має використати для того, щоб підготуватися до наступних криз, виконати «домашню роботу». Наразі деякі кроки вже були зроблені, але мені здається, що найважливіші з них для стабільності отримують нуль уваги», — підкреслив доповідач.
Заступник директора Центру економічної стратегії Марія Репко навела цікаву статистику. «Як макроекономіст хочу просто звернути увагу на дві цифри. Перша — це частка банківських інвестицій в Україні, яка складає 7%. Тобто з усіх інвестицій, які підприємства вклали в економіку, лише 7% зроблено за рахунок банківського кредиту. На рахунок власних коштів бізнесу припадає 71%. Друга цифра — це про співвідношення з ВВП. Частка кредитів у приватному секторі у співвідношенні з ВВП становить 30%. У Польщі — 53%, у Туреччині — 67%, а середня цифра для країн із середнім прибутком — 106%. Уявіть собі, який ми маємо потенціал розвитку. Це не лише про банківську систему, а про країну загалом. Питання лише в тому, чому ми не користуємося цим потенціалом?», — зазначила спікер.
Стосовно питання, як запобігти повторенню ситуації, пані Репко акцентувала увагу на тому, що це залежить не лише від банків та регулятора, але й від інших учасників ринку: «Перша проблема — це притомна поведінка боржників, точніше її відсутність, оскільки вони максимально намагаються не повертати борги. На мою думку, проблема полягає у принципі верховенства права, який суди зазвичай не застосовують, традиційно воліючи до формалізму у процесі ухвалення рішень. Окрім того, потрібна крос-секторальна політика. Тобто всі скаржаться на слабкий рівень розслідування фінансових злочинів. Органи розслідування не розуміють банки, теж саме стосується судів та прокуратури».
Також експерт зазначила про неефективність вітчизняних банків у роботі з боржниками. «Українські банки неефективні в роботі з проблемною заборгованістю. За даними Всесвітнього банку, середній показник в Україні — 10%, у Європі цей показник становить від 60% до 90%. Проте цифра залежить від класу кредиту та конкретної країни», — навела статистику експерт. — «Водночас є інша проблема, яка полягає у фінансовій безграмотності населення, коли люди «купуються» на рекламу про 30% річних за депозитами, не розуміючи аномальності таких відсотків. Однак спрацьовує думка, що держава має повернути, якщо щось трапиться».
Плисти в одному човні
Друга панель форуму була присвячена питанням про те, хто відповідає за стабільність банківського сектору, якою має бути архітектура банківського нагляду в посткризовий період, а також яку відповідальність мають нести професійні аудитори. За словами Юлії Студинської, партнера відділу аудиторських послуг компанії Ernst & Young в Україні, у професійної спільноти формується не зовсім правильні очікування від аудиторів. «Так, ми всі маємо бути в одному човні, але останнім часом, на жаль, у спільноти формуються якісь цікаві очікування від аудиторів. Всі вважають, що аудитори — це остання інстанція. Якщо десь виникає якесь питання, то там потрібно провести аудит. Однак наше завдання — не шукати в аудиті шахрайство, ми не маємо шукати операції та аналізувати їх на предмет чесності або нечесності. Наше завдання — перевірити, наскільки всі ці питання правильно відображені у фінансовій звітності. Тому якщо ми бачимо банк «пилосос», який висмоктує ринок, пропонуючи 30% за депозитами, ми розуміємо, що це не ринкова ставка. Наше завдання — зрозуміти, як ці депозити мають відображатися у фінансовій звітності. Завдання професійної спільноти — вміти читати цю звітність», — зазначила аудитор.
На її думку, важливим є питання кваліфікації аудиторів, особливо той момент, які аудитори можуть бути допущені до аудиту публічно-значущих підприємств. «Нещодавно мали приклад, коли вибір аудитора великої компанії припав на компанію, що має 5 аудиторів, які відповідали усім критеріям з позиції закону. Зрозуміло, що з позиції ціни, мабуть, це була найвигідніша пропозиція, але якість такого аудиту бажає кращого. До того ж ми маємо дуже низьку соціальну відповідальність бізнесу, що також не додає оптимізму», — розповіла пані Студинська.
Роман Шпек зазначив, що проблема сильної банківської системи полягає не лише в роботі аудиторів, але й у відсутності здорових позичальників. «Банки не бояться кредитувати, інакше ми не заробимо операційний дохід. Насправді, немає кого кредитувати. Не проводячи структурні реформи, ми не сформуємо здоровий пласт позичальників. Маємо прекрасну статистику, що у недефолтному секторі корпоративної економіки кредити зростають: 24% у гривні, 26% у доларах США, а загальні кредити в корпоративному бізнесі — 2%. Проте яка ж частина цього недефолтного корпоративного сектору? Відповідно до презентації НБУ для Національної ради реформ, з 4‑х секторів економіки (машинобудування, аграрна й хімічна промисловість, металургія) лише у машинобудуванні через нерезидентів в офшорних зонах здійснюється продаж 50% своєї продукції. Всі інші — 85‑90%. Саме тут формується основний прибуток. В цьому не лише відповідальність аудиторів, хитрість, але й недовіра до інститутів влади та політики», — підкреслив експерт.
Відповідальність власників. Роль правоохоронних органів та судів
Тон дискусії третьої панелі задав її модератор, співкеруючий партнер ЮФ Asters Олексій Дідковський, який на початку дискусії озвучив цікаву статистику. За його словами, ситуація в судовій та правоохоронній площині з банками, які визнані неплатоспроможними, є гнітючою, адже до правоохоронних органів від ФГВФО було подано близько 5 тис. звернень щодо розслідування обставин, чому банки опинилися у такому становищі. З цієї кількості лише 1% справ були доведені до суду. Було зазначено, що в цьому немає виключної вини правоохоронних органів, оскільки є приклади, коли ФГВФО подає велику кількість позовів, які з тих чи інших причин або стають «підвішеними», тобто не розглядаються протягом тривалого часу, або суди відмовляють у розгляді, — зазначив модератор та попросив присутніх висловити свої позиції стосовно цього питання.
Директор юридичного департаменту НБУ Олег Заморський поділився своїм досвідом щодо ситуації. «Я очолюю команду юридичного департаменту, яка супроводжує рішення про визнання банків неплатоспроможними. Ще одна частина нашої роботи — це супроводження оскарження рішень НБУ. З тих 96 банків, які були виведені з ринку, десь 30 оскаржували відповідне рішення НБУ, з яких 9 банків зробили це достатньо успішно», — повідомив юрист. За його словами, ці судові справи знаходяться в різних інстанціях (в основному в адміністративній юрисдикції) та зараз формуються правові позиції цих інстанцій. «Такі справи нетривіальні, вони не є традиційними для нашої системи. Ніколи в історії України не було так званого «банкопаду», тому у нас відсутня відповідна судова практика, ми не маємо можливості зрозуміти, які рішення будуть ухвалені кінцевою інстанцією».
Також пан Заморський підкреслив, що з початком реформи в банківському секторі НБУ адекватно оцінює дані, які надходили та надходять від банків, робить висновки та приймає відповідні рішення. «НБУ зробив велику реформу, очистив ринок. За ці 3 роки можна сказати, що банківський сектор став зовсім іншим, — зазначив юрист та висловив делікатну критику щодо роботи судів у цьому напрямку. — Проте сьогодні нас турбує, що судові рішення у зазначених справах зможуть загальмувати реформування банківського сектору, оскільки в багатьох справах є ще кримінальний елемент, тобто результати перевірок свідчать про протиправні дії з боку власників чи топ-менеджменту банків. Відповідні заяви були подані до правоохоронних органів, але жодна з цих заяв не отримала розвитку. Дійсно, ситуація зараз дуже складна, ми бачимо, що реформа йде поступово. Однак судова реформа, в тому числі реформа адвокатури, дає надію, що принаймні ті рішення, які ухвалює новий Верховний Суд, будуть справедливими. Ми сподіваємося, що реформа дозволить пройти цей шлях гідно і не зруйнує набутків тих змін, які вдалося зробити НБУ за цей час».
За словами іншого експерта, начальника відділу судового супроводження особливо важливих справ юрдепартаменту ФГВФО Дмитра Костюкова, Україна має дотримуватися світових стандартів у роботі банківської системи. Він навів приклади, чому через недобросовісну поведінку позичальників та банків банківська система працювала не завжди ефективно. «Ми повинні йти до тих стандартів, які є в усьому світі, з позиції повноцінного функціонування та повного виконання мети існування банківської системи. Які наслідки ми побачили після очищення банківської системи? Оцінюючи підстави для звернення щодо відшкодування від топ-менеджменту та власників банку, коли ми опрацьовували кредитні портфелі та бачили, що як застава передавалися так звані товари в обігу, яких взагалі не існувало, передавалися кредитні кошти однієї юридичної особи, яка погашала їх шляхом видачі іншій юрособі цим же банком, виводилися кошти через інвестиції, цінні папери тощо».
На думку пана Костюкова, наразі питання відповідальності стоїть дуже гостро. Під час підготовки звернення до суду доказова база готується дуже ретельно. «Оцінюючи доказову базу для звернення до судів, ми проводимо достатньо кропітку роботу. Доказова база, у прямому сенсі, може важити кілька кілограмів. Однак ми маємо говорити про вагу доказів не в прямому сенсі, а так, щоб мати докази про вплив того чи іншого рішення відповідальної особи за видачу тих кредитів, про які я зазначив. Маємо констатувати, що правоохоронна система не спрацювала, з огляду на статистику, наведену колегами. Отже, потрібно сформувати такий підхід, за якого звернення до суду та правоохоронців мали б конкретний, позитивний результат, а не відбувалися для галочки», — повідомив юрист.
«Дивує позиція опонентів, які зазвичай вдаються не до спростування якихось наших звинувачень, а до формально-процесуальних підстав для відмови у прийнятті того чи іншого позову. Також ми бачимо реакцію судової системи на те, щоб залишити позов без розгляду, щоб повернути позовну заяву тощо.
Наприклад, такою підставою може бути той факт, що позовна заява підписана представником ФГВФО, а не представником банку. Хоча закон прямо передбачає, що саме Фонд має звертатися з такими позовами», — підкреслив пан Костюков.
Водночас він зазначив, що не сумнівається у високій кваліфікації судового корпусу. «Я впевнений, що у нас достатньо кваліфіковані судді. Інше питання, наскільки правильно ця кваліфікованість використовується. Перспектива правильно побудованого банківського сектору не в останню чергу залежить від того, що кожен гравець цього сектору має відчувати відповідальність», — наголосив спікер.
Суддя ВС Ганна Вронська зазначила, що суди не реагують на законодавство, вони реагують на правові позиції, які сторони викладають або в позові, або в запереченні на позов. Тому дуже важливо, яким чином аргументована позиція сторони. «Мені приємно чути, що ФГВФО подають настільки вагомі аргументи, оскільки це полегшує роботу судді. Дійсно, банківське законодавство складне. Можливо, не всі судді добре знаються на цих питаннях, але не потрібно на це зважати. Потрібно зважати на те, як сторони викладають свої аргументи», — зазначила суддя.
Також вона акцентувала увагу на тому, що незважаючи на прогалини в банківському законодавстві (зокрема, щодо алгоритму дій у разі скасування рішення НБУ про визнання банку неплатоспроможним), суд не повинен замінювати в цих питаннях законодавця. «Коли мова йде про оскарження рішень НБУ щодо визнання банку неплатоспроможним, немає відповіді, що має зробити Нацбанк у разі скасування його рішення. В цьому питанні ми маємо багато прогалин у законодавстві. Не потрібно думати, що суд буде підміняти собою законодавця. Дійсно, є певні рішення, де суд прописує, що потрібно робити далі, але це не створення нової норми права. Ми всі розуміємо, що суддя не може замінити собою законодавця. Отже, якщо суддя прописує якийсь алгоритм, то він може це зробити на підставі аналогії, коли така позиція сформована однією стороною або спростована іншою. Окрім того, можливо, що для більш якісного розгляду таких справ, необхідно ввести спеціалізацію. Однак це вже питання внутрішньої організації судової системи», — підсумувала пані Вронська та наголосила на важливості належної аргументації у сторін під час звернення до суду.
Коментар:
Михайло Демків,
фінансовий аналітик групи ICU
«Безперечно, будуть кризи. Ці роки стабільності, які ми зараз спостерігаємо — найкращий час, щоб виконати «домашнє завдання» та підготуватися до майбутніх криз»
Марія Репко,
заступник директора Центру Економічної стратегії
«Правовладдя — це основа довіри та обов'язкова умова для інвестицій, це виконання контрактів та репутація фінансової системи»
Ганна Вронська,
суддя Верховного Суду
«Коли ви звертаєтеся до суду, важливо, наскільки аргументованою є ваша позиція»
Олег Заморський,
директор юридичного департаменту НБУ
«Ми очікуємо, що реформа судової системи буде ефективною та підтримуватиме банківську реформу»
Гедімінас Шимкус,
керівник управління економічної та фінстабільності Центробанку Литви
«Висновки, які зробив Центробанк Литви з банківської кризи: зміна вимог до капіталу банків, впровадження макропруденційної політики, зміна моделі до врегулювання та відновлення банків»
Катерина Рожкова,
перший заступник Голови НБУ
«Головне в роботі банку — це мотивація власника. Не короткострокова мотивація, яка полягає лише у збагаченні, а довгострокове бачення розвитку банку, розуміння соціальної відповідальності»