Впродовж 2014-2016 рр. Національний банк України проводив політику очищення банківської системи від проблемних банків, внаслідок чого значна кількість банківських установ припинила свою діяльність. «Банкопад» сприяв оздоровленню банківської системи, однак в той же час мав істотні наслідки: 41 банк було ліквідовано, 54 банки досі знаходяться у процедурі ліквідації.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Зрозуміло, що не всі учасники банківських правовідносин були у захваті від такої політики та погоджувалися із відповідними діями НБУ та Фонду щодо визнання банків неплатоспроможними, виведення їх з ринку та ліквідації, оскільки примусове припинення діяльності банку мало негативні наслідки, в першу чергу, для його власників та його вкладників і клієнтів. Вказані особи стали ініціаторами судових процесів, спрямованих на скасування рішень НБУ та Фонду стосовно визнання банку неплатоспроможним, запровадження тимчасової адміністрації, стосовно відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.
Не усі «опоненти» Нацбанку в судах були успішними, однак у 2016 році з’являються перші рішення адміністративних судів про скасування рішень Нацбанку та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно визнання неплатоспроможними деяких банків, введення у них тимчасової адміністрації, відкликання ліцензії та ліквідації.
Наслідком таких судових рішень стало виникнення «недоліквідованих банків» – це банки, у яких була введена процедура тимчасової адміністрації, а згодом – процедура ліквідації згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», але потім відповідні рішення по цим процедурам були скасовані судами. Оскільки банківське законодавство не передбачало процедури повернення на ринок банку, який був у процедурі тимчасової адміністрації та ліквідації, утворилися юридичні особи із незрозумілим правовим статусом: без банківської ліцензії, але запис про які досі містився у реєстрі банків.
Вказана проблема перейшла в практичну площину, коли стосовно таких «банків» господарські суди почали порушувати провадження у справах про банкрутство за Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тобто за загальною процедурою для юридичних осіб, а не за спеціальною банківською процедурою згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Враховуючи, що Нацбанк та Фонд у господарських судах зайняли категоричну позицію, що стосовно «недоліквідованого банку» не може застосовуватися загальна процедура банкрутства, господарським судам довелося дати свою оцінку статусу таких суб’єктів (банк чи небанк) та відповісти на питання, за якою процедурою вони підлягають ліквідації або банкрутству. Додавало клопоту судам у вирішенні цієї задачі і те, що власники банків після отримання судових рішень по справам проти Нацбанку та Фонду гарантування вносили зміни до установчих документів, виключали банківську діяльність із переліку видів статутної діяльності, а також змінювали назву юридичної особи таким чином, щоб виключити із неї слово «банк». Таким чином, зацікавлені особи «маскували» проблемний банк під звичайне акціонерне товариство.
Розглянемо на конкретних прикладах, яким чином суди вирішували цю проблему.
Що таке банк і як його ліквідувати?
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
Вказана норма кореспондується із нормою, викладеною у ст. 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.
Таким чином, наявність ліцензії та запису у реєстрі банків є підставою для набуття статусу банку та здійснення банківської діяльності.
Банки як юридичні особи зі спеціальною правосуб’єктністю не підлягають ліквідації за загальною процедурою (для «звичайних» юридичних осіб) та мають спеціальну процедуру виведення з ринку і ліквідації.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» «законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність».
Із прийняттям нового Кодексу з процедур банкрутства дана норма була більш деталізована та викладена у ч. 2 ст. 2 у такому вигляді: «законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом не поширюється на банки, які виводяться з ринку або ліквідуються відповідно до законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»».
Відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований: (1) за рішенням власників банку (при цьому, обов’язковою є отримання згоди НБУ); (2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, банки можуть бути ліквідовані лише за спеціальною процедурою.
Разом з тим, як вказано вище, в судовій практиці з’явилися приклади порушення провадження у справах про банкрутство проблемних банків за загальною процедурою (зокрема, справа № 905/1328/17 стосовно ПАТ «АКЦІОНЕРНИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «БАЗИС», справа № 910/4475/19 стосовно ПАТ «ЗЛАТОБАНК»).
Розглянемо, з яких мотивів виходили суди, визнаючи вказаних осіб небанками та застосовуючи до них загальну процедуру банкрутства.
Немає ліцензії – значить небанк?
У справі № 910/4475/19 господарський суд на підставі відповідних норм банківського законодавства виходив з того, що ПАТ «ЗЛАТОБАНК» як юридична особа може вважатися банком лише за наявності банківської ліцензії, яка дає право надавати банківські послуги та відповідного запису у Державному реєстрі банків.
При цьому, ані положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», ані Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ані будь-якими іншими нормативно-правовими актами України не передбачено можливості та порядку повернення банківської ліцензії та відновлення діяльності банку в разі скасування рішення про її відкликання та ліквідацію банку.
Тож, навіть після постановлення рішення суду про визнання протиправними та скасування рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про запровадження тимчасової адміністрації, про відкликання банківської ліцензії та про ліквідацію банку, банківська ліцензія ПАТ «ЗЛАТОБАНК» не була повернута, саме через відсутність такого законодавчого механізму.
Крім того, суд вказав, що Положення про ліцензування банків, затверджене постановою Правління Національного банку України від 22.12.2018 №149, не містить підстав для відновлення банківської ліцензії та статусу банку, у разі скасування постанови правління Національного банку України, якою відкликано банківську ліцензію.
Виходячи із наведеного, суд прийняв рішення про те, що ПАТ «ЗЛАТОБАНК» не є банком у розумінні положень ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки не має ліцензії та не має виключного права на її підставі надавати банківські послуги, а тому до нього, у разі неплатоспроможності, застосовуються положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Варто зазначити, що ухвала Господарського суду м. Києва про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «ЗЛАТОБАНК» була оскаржена в апеляційному порядку і остаточне рішення стосовно законності порушення справи про банкрутство вказаного товариства за загальною процедурою наразі не ухвалено.
Раніше, аналогічну правову позицію займав Господарський суд Донецької області у справі № 905/1328/17. Суд порушив провадження у справі про банкрутство ПАТ «АКБ «БАЗИС», мотивуючи це тим, що після скасування рішення про відкликання банківської ліцензії, вказана юридична особа не зверталася до НБУ за отриманням нової банківської ліцензії, а отже, за відсутності ліцензії така юридична особа і не має статусу банку.
Цікавим є те, що під час подальшого перегляду справи судом апеляційної інстанції було зазначено, що скасування постанови НБУ судом адміністративної юрисдикції не є підставою для автоматичного відновленням статусу ПАТ «АКБ «Базис» як банківської установи (з наявністю ліцензії) та отримання ним статусу учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки після скасування постанови НБУ банківська ліцензія ПАТ «АКБ «Базис» не повернута, статус банківської установи не відновлений в Державному реєстрі банків. У подальшому, у вказаній справі така ж позиція була підтримана і Верховним Судом.
Верховний Суд: банки просто так не зникають
Велика Палата Верховного Суду у справі, яка прямо не була пов’язана із банкрутством банку, вирішуючи питання про перехід прав та обов’язків від «проблемного» банку до іншого кредитора, сформувала важливі правові висновки, які, можливо, змінять судову практику стосовно застосування загальної процедури банкрутства до «проблемних» банків.
10 грудня 2019 року за результатом розгляду справи № 925/698/16 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, у якій виклала такі правові висновки:
1. Власники банку мають право розпочати процедуру ліквідації за власним рішенням лише після надання на це згоди НБУ та за умови відкликання банківської ліцензії. Будь-які зміни до статуту банку, у тому числі зміна його найменування, незалежно від перебування банку під наглядом НБУ чи в управлінні Фонду, можливі виключно після їх погодження НБУ (п. 185 постанови).
2. Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (п. 190 постанови).
3. Банківське законодавство не передбачає правонаступництво у разі ліквідації банку (п. 207 постанови).
4. Відсутність банківської ліцензії припиняє банківську діяльність банку, але не припиняє сам банк з його існуючими правами та обов`язками, які виникли в результаті банківської діяльності до відкликання банківської ліцензії (п. 211 постанови).
5. Скасування судом виведення банку з ринку на підставі недотримання процедури без скасування фактичних підстав визнання банку неплатоспроможним є неможливим, оскільки це «призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями» (п. 213 постанови).
6. Якщо власники банку вважають, що НБУ здійснив незаконне втручання у його діяльність, вони можуть захищати свої права відповідно до чч. 4-5 ст. 5 Закону про банки та банківську діяльність, вимагаючи відшкодування заподіяної шкоди у порядку, визначеному законом (п. 217 постанови).
7. НБУ може поновити банківську ліцензію у разі приведення діяльності банку у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні. Однак, умовою для такого поновлення є виконання в повному обсязі плану заходів та плану фінансового оздоровлення, які передбачені у постанові Правління НБУ про віднесення банку до категорії проблемних (пп. 227-228 постанови).
8. Припинення банком банківської діяльності можливе виключно у порядку, передбаченому Законом про банки та банківську діяльність та Законом про систему гарантування вкладів фізичних осіб (п. 233 постанови).
9. Скасування судом або визнання неправомірним рішень Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банку Фондом. Управління банку Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ (п. 235 постанови).
Таким чином, скасування рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та відсутність механізму повернення такої ліцензії не означає, що банк втрачає спеціальний статус та може бути ліквідований за загальними правилами для юридичних осіб, водночас і не означає, що банк може продовжувати займатися банківською діяльність.
Крім того, скасування рішення про запровадження тимчасової адміністрації також не означає автоматичного повернення банку в управління його власникам.
Відтак, у разі скасування судом рішень НБУ та Фонду про запровадження тимчасової адміністрації, про відкликання банківської ліцензії, про ліквідацію банку, можливим виходом з ситуації є не ліквідація чи банкрутство банку за загальною процедурою, а приведення банком своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства та звернення до НБУ з метою отримання ліцензії.
Далі буде...
Підсумовуючи викладене, хочемо звернути увагу на таке:
1) висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові за результатом розгляду справи № 925/698/16, можуть припинити практику порушення справ про банкрутство проблемних банків за загальною процедурою та передчасного повернення банку в управління його власників;
2) наявні законодавчі прогалини потребують внесення змін до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» стосовно визначення механізму повернення банківської ліцензії проблемним банкам та уточнення порядку управління ними після того, як суд скасував відповідні рішення про запровадження тимчасової адміністрації, віднесення банків до категорії неплатоспроможних, відкликання ліцензії та ліквідацію банків.