Адвокатура з давніх давен існує у спільнотах, де судова влада вирішує спори або визначає обґрунтованість пред’явленого кримінального обвинувачення. У правовій системі серед обвинувачення, суду і адвокатури лише остання має менше правових інструментів в опонуванні обвинуваченню. Наведу своє бачення, чому держава вдосконалює інститути примусу, а про адвокатуру нікому подбати.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
І. Для чого адвокатурі права
1. Засади процедурної справедливості передбачають дотримання стандарту «рівності зброї» (equality of arms) для обвинувачення і захисту. Саме у змагальному процесі з рівними можливостями може бути досягнуто стандарту справедливого судового розгляду.
2. Для того, щоб сторони судових процесів використовували свої процедурні права за призначенням, встановлюються процесуальні, етичні та дисциплінарні запобіжники. Правила поведінки державних органів нормативно регламентовані. Натомість адвокатура функціонує як недержавний самоврядний інститут, що самостійно вирішує питання своєї організації і діяльності та, відповідно, розробляє етичні стандарти.
3. Вказану функцію виконують органи адвокатського самоврядування, якість роботи яких впливає на роботу адвокатури в цілому і, звідси, на справедливість судових процесів. З цього вибігає, що бенефіціаром функціонування адвокатури є, перш за все, суспільство, та вже в другу чергу адвокати.
ІІ. Що вже було. Ретроспективний погляд
4. До 2012 р. адвокатура функціонувала за Законом України «Про адвокатуру» 1992 р., де доступ до професії адвоката та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів здійснювалися кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями адвокатури, формування та організаційне забезпечення яких покладалося на Раду міністрів Республіки Крим, обласні та Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів, тоді як Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворювалась при Кабінеті міністрів України.
5. Перша судова реформа адвокатури відбулась із прийняттям у 2012 р. Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей закон зробив адвокатуру незалежною від держави (найголовніше, що державу було усунуто від надання права доступу до професії адвоката), було змінено засади адвокатської діяльності та започатковано створення органів адвокатського самоврядування як незалежної від держави інституції.
6. У подальшому були численні ініціативи зі зміни закону про адвокатуру, та найбільші баталії щодо реформування були пов'язані з судовою реформою 2017 р. Тоді змагалися декілька ініціатив — законопроекти були різні, та всі спроби реформування не мали успіху.
7. Ключовим дискусійним питанням, навколо якого не було знайдено компромісу, залишився спосіб реформування органів адвокатського самоврядування. В результаті діючий закон не зазнав змін навіть у тій частині, де опоненти мали спільне бачення, або його можна було знайти.
ІІІ. Чому ніяк не стартує реформування спеціального законодавства про адвокатуру
8. Виходячи з викладеного, урівняти зброю обвинувачення і захисту — в інтересах правосуддя. Ця мета від самого дня отримання незалежності Україною не знаходить практичного втілення. Але чому? На мій погляд, якщо щось не здійснюється, то це тому, що як державу, так і спільноту (в цілому) такий стан влаштовує.
9. У держави — свій резон: наявність сильної адвокатури ускладнить діяльність правоохоронних органів. Суспільство може поставити негативну оцінку недоробіткам правоохоронців, а в деяких випадках і переконатися в тому, що характеристика органу за назвою «правоохоронний» має мало спільного з правами та охороною прав.
10. Та незрозуміло, чому громадянське суспільство малоактивне, позаяк політичні події останніх років переконують, що влада не надає імунітету або надає його на тимчасовій основі. Більш серйозною надією є злагоджена робота державних інституцій, коли існують правова визначеність та стабільність застосування права.
11. Останнє може бути забезпечено системою правосуддя, елементами якої є як суддя, так і прокурор чи адвокат. У такій правовій системі правосуддя неможливе без сильної, дієвої та незалежної адвокатури. Суспільство не може та не має функціонувати без адвокатури.
12. У країнах, де адвокати безправні, як правило, безправні і громадяни. Людина завжди протиставляється державі[1], що викликає необхідність скористатися професійною допомогою особи, яка буде представляти людину та захищати її права.
13. Відтак, маркером громадянського суспільства є розвинута адвокатська спільнота та її наслідок — «гра» за правилами, де правий не той, хто сильніший, а той, хто може довести правомірність своєї поведінки або законними засобами спростувати обвинувачення.
14. З цього вибігає, що головним бенефіціаром прийняття спеціального законодавства про адвокатуру є система правосуддя як гарантія функціонування громадянського суспільства. У зворотному порядку можна констатувати, що відсутність наміру або неактивні його прояви у держави, суспільства та професійної спільноти свідчить про те, що проблема правосуддя не перша на порядку денному. Наведене свідчить і про те, що суспільний договір як такий не існує.
15. А шкода! Бо процеси реформування адвокатури і судочинства взаємопов'язані, без належного функціонування всіх складових системи правосуддя (зокрема, адвокатури) не буде справедливого суду. А як не буде справедливого суду, не буде й розвитку країни і суспільства.
IV. Ratio decidendi
16. У розвинутих західних країнах такі словосполучення, як «права людини» та «верховенство права», не є беззмістовними лозунгами, а мають практичне значення саме через усвідомлення того, що раз є суспільний договір, то його дотримання має бути захищене судом, а суд не може функціонувати без … ну, ви знаєте, чого.
17. Отже, саме недостатнє розуміння в суспільстві і політичному істеблішменті важливості вдосконалення нормативних механізмів посилення незалежності, дієвості і захисту адвокатів, на мій погляд, є причиною відсутності відповідних змін у законодавстві, спрямованих на його актуалізацію викликам сьогодення.
[1] На відміну від західних країн, у нас використовується це домодернове слово, що має авторитарне етимологічне походження.