Колись Альфред Нобель дуже влучно зауважив: «Хороша репутація більш важлива, ніж чиста сорочка. Сорочку можна випрати, репутацію – ніколи». Інше питання, що брудна сорочка у юридичній професії не те що нікого не лякає, а деякою мірою вважається нормою (принаймні в Україні). Отже, питання етики, стандартів, їх уніфікації та значення для роботи юристів (адвокатів, юрисконсультів та юридичного бізнесу загалом) час від часу розбурхують ринок, проте досі залишаються наріжним каменем дискусій та спорів, спорів у юридичній спільноті.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Уніфікувати не можна монополізувати
Держава, запровадивши виключне представництво адвокатів у суді, мимовільно підштовхнула юридичний бізнес у бік адвокатури. Враховуючи непросту, кризову ситуацію в адвокатському самоврядуванні, представники юрбізнесу змушені втрутитися у правила гри останніх, оскільки це безпосередньо впливатиме на їхній бізнес та взаємовідносини з клієнтами. Однак чи призведе такий симбіоз до підвищення ролі етичних стандартів у юридичній професії? Наразі маємо ситуацію, коли Правила адвокатської етики (далі – ПАЕ) не виконують свою роль, а слугують лише для потенційного залякуванняй тиску на адвокатів та впливають на посилення корупції в суді. Чого варте лише вилучення з ПАЕ принципу чесності та порядності адвоката в суді, а також заборони ділити гонорар з третіми особами? Однак зараз не про це.
Якщо адвокати, прокурори та судді мають свої етичні кодекси, то інші представники юридичної професії позбавлені писаних моральних орієнтирів. Кожен сам для себе вирішує, що є допустимим, а що - ні. Колись в інтерв'ю «ЮГ» партнер Redcliffe Partners Сергій Гришко зазначив: «Річ у тім, що у нас майже відсутнє регулювання юридичної професії. Я не думаю, що відкрию Америку, якщо це скажу. Тому питання, наприклад, які регулюються певними етичними правилами в інших юрисдикціях, в Україні регулюються виключно сумлінністю юристів. Тобто ти робиш те, що вважаєш етичним, прийнятним для себе, і навпаки».
Однак ПАЕ також не вирішують ситуацію. За прикладами не потрібно далеко ходити. Відкриваєте Facebook та читаєте пости й коментарі адвокатів. Приміром, нещодавно один з них написав пост про те, що готовий робити все, аби його клієнт не потрапив до в’язниці. Під «все» слід розуміти не лише порушення етичних стнадратів, але й закону. Власне, десь у США така позиція адвоката стала б його останньою в ролі адвоката. Хоча... На думку спадають слова іншого адвоката – головної героїні серіалу «Як уникнути покарання за вбивство» Анналізи Кітінг: «У суді немає істини, лише ваша версія того, що сталося проти їх. Так працює система правосуддя: суть не в тому, що правильно і чесно, а в тому, щоб розповісти найпереконливішу історію».
Однак повернемося до нашої теми. Хоча адвокатська спільнота і має свої писані «етичні канони», які навіть регламентують поведінку адвокатів у соцмережах, наразі важко проаналізувати роботу дисциплінарних органів, оскільки невідомо про їх реакцію саме на порушення ПАЕ. Відповідно до статистичних даних, розміщених на сайті НААУ, у 2017 р. кількість порушених дисциплінарною палатою КДКА проваджень сягала 587, кількість прийнятих рішень про зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю – 228, про припинення права на зайняття адвокатською діяльністю – 27, кількість рішень про поновлення права на зайняття адвокатською діяльністю – 0. При цьому професійна спільнота перебуває в очікуванні ухвалення нового закону про адвокатуру та відповідного переформатування органів адвокатського самоврядування на всіх рівнях.
Улюблені граблі юрбізу, або про подвійні стандарти
Юристи весело розповідають про «улюблені граблі» – це кулуарність та подвійні стандарти. Ринок продовжує сидіти на 2-х стільцях та сповідувати всі релігїі світу, залежно від вітру. Відсутнє публічне обговорення тих гравців ринку, які, вибачте, надзюрили у під’їзді юрбізу та не каються. Їх продовжують запрошувати на різні заходи, партнери тиснуть їм руки, а потім всі кулуарно обговорюють, що на ринку відбувається «бєспрєдел» та «як вони могли так вчинити, це ж не зрозуміють наші іноземні клієнти». Отож!
Подвійні стандарти – це норма для вітчизняного бізнесу (і не тільки юридичного). Хтось підставляє колег, але вдає, що нічого не сталося. Хтось пішов у владу, але продовжує впливати на «колишній» бізнес. Хтось розвивав бізнес, маючи родинні чи дружні зв’язки з можновладцями, а зараз дивується, що справи пішли кепсько. Хтось сидить на керівних посадах в органах адвокатського самоврядування, підвищуючи таким чином привабливість власної компанії для іноземних клієнтів. Подібних варіацій, як піску морського. Pecunia non olet. На щастя, не без винятків.
Заради справедливості слід зазначити, що етика в юрбізнесі – це тема, яка повинна виходити далеко за межі етичної поведінки в судовому процесі. Відповідальність має нести не лише конкретний юрист (партнер/засновник), але і юридична компанія, в якій він працює. Для вітчизняного ринку це поки що є новим поняттям - за винятком тих, хто працював з міжнародними клієнтами чи колегами, адже вони знають не з чуток, що за порушення етичних стандартів можна дорого заплатити…
Наприклад, як юрфірму White & Caseо штрафували на £250 тис. а її партнера Девіда Голдберга - на £50 тис., лише за те, що він надавав конфіденційну інформацію про роботу іншому партнерові в компанії, який працював у справі опонентів.
Чи є подібна практика в Україні? У молодого українського юрринку різне розуміння етики й того, як це потрібно уніфікувати. Зараз уніфікує клієнт – він вибирає за ознаками доброчесності та репутації або навпаки. В ідеалі все має працювати за схемою: репутація-добропорядність-етика-хороший клієнт-прибуток. Чи розуміємо ми важливість доброчесності бізнесу та його взаємозв’язок з прибутковістю? Гадаю, що так, але тих, хто розуміє та запроваджує, - поки меншість. Загалом, питання етики - це питання не регламенту, а свідомості. Свідомість є ширшою, ніж регламент, але може бути згубною, як звичка дзюрити в під’їзді.
Коментарі
Сергій Гребенюк, партнер, керівник практики кримінального права ЄПАП Україна
«На перший погляд, питання професійної етики та її контролю – прості та очевидні. Проте їх реальне втілення створює додаткові труднощі, а інколи є небезпечним. Адже навіть шляхетна ідея та досконалі механізми у недобросовісних руках можуть сприяти досягненню абсолютно протилежних цілей.
Говорячи про етичні питання, я враховував би такі чинники:
- потрібно розуміти, що впровадження будь-яких етичних правил має слугувати самоочищенню спільноти від осіб, які порушують важливі для професії принципи, переходу на нові більш високі стандарти - у випадку, якщо є готовність ринку;
- правила й цінності мають бути зрозумілими, поділятися спільнотою та відповідати сучасним викликам і вимогам;
- етичні правила – це не інструмент переслідування, а низка елементів незалежного, справедливого механізму (авторитетні арбітри зі спільноти, повна незалежність від державних механізмів, система запобігання тиску у зв’язку з професійною діяльністю).
Процес має відбуватися еволюційно. Етичність діяльності конкретного адвоката також пов’язана з більш загальними речами та рівнем розвитку юридичного ринку загалом, як то готовність юридичних фірм працювати за міжнародними стандартами, уникати конфлікту інтересів, поважати клієнта, платити податки та «білу» зарплатню, страхувати професійну відповідальність, впроваджувати нетерпимість до корупції та «сірих» схем. В цій частині юристи не можуть бути відірваними від розвитку суспільства, тому зміни у вищезазначених сферах потребують часу.
Учасникам ринку варто почати із самовдосконалення – ставати більш професійними, конкурентними, зрозумілими та прогнозованими для цивілізованого світу.
Зміни задля змін, або щоб хтось «потрібний» очолив нові органи, а також будь-які механізми, які поставлять під сумнів незалежність адвокатури, - буде величезним кроком назад.
Мені здається, що найкраще все працюватиме на основі особистого переконання кожного гравця на ринку (як на рівні фірм, так і окремих адвокатів) у необхідності дотримання професійних стандартів».
Борис Даневич, партнер Marchenko Danevych
«Для Marchenko Danevych тема етичності юридичної професії - провідна. Однією з наших ключових цінностей є доброчесність (integrity). Доброчесність у відносинах з клієнтами, державою, нашою командою.
Я сформулюю думку дуже відверто: коли ми говоримо про сферу юридичних/адвокатських послуг в Україні, зарано говорити про етичність. Давайте чесно говорити про базовий рівень – законність у діяльності юристів та адвокатів.
Для цивілізованих юридичних ринків законність у правничій професії є гігієнічною нормою, як миття рук після відвідування вбиральні. Це не означає, що всі 100% правників у Німеччині, Англії чи США миють руки (читай – діють на 100% законно), але це сприймається тотальною більшістю гравців, як базова звична норма.
В Україні можуть годинами дискутувати про етичність хедхантингу, ціноутворення на послуги або про етичність в оціночних судженнях адвокатів щодо органів адвокатури. Водночас чимало колег не сприймають незаконну діяльність як неетичну.
- Часто можна почути, що платити на 100% легальні зарплати та всі податки в Україні – «не на часі» (додаткові аргументи: «ми віддаємо на благодійність», «допомагаємо армії, дітям, пенсіонерам», «ми все, що необхідно, платимо за кордоном», «криза, потрібно знижувати гонорари, доводиться економити на податках», «все одно все розкрадуть»).
- «Відкати» юристам клієнтів часто називають евфемізмом referral fee. Хоча навіть наш Кримінальний кодекс називає таку поведінку «підкупом службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», а простіше – хабарем.
- Хабарництво у виконанні юристів/адвокатів в Україні інколи не афішується («ми просто заручники системи, маємо чудову правову позицію, але ж так неприємно бути правим і програвати; до того ж клієнти не розуміють, за що платять»). Та чого там, в Україні існує ціла плеяда юридичних/адвокатських фірм, бізнес яких побудований на корупції, зокрема на прямому використанні владних повноважень через фактичних або «колишніх» партнерів.
Ці фірми обходять стороною? З їхніми партнерами не вітаються? Ні! Але чому? Багато хто вважає їх поважними провайдерами з хорошою репутацією («це нормальні хлопці, не кидають, мають принципи»). До них ходять на вечірки та прийоми, роблять з ними селфі, сидять поруч на конференціях. Можуть навіть погортати матеріали з питань комплаєнсу в Україні, підготовлені такими фахівцями для платних іноземних видань.
- Здійснення адвокатської діяльності на принципах верховенства права та законності? «Так, незнання закону не звільняє від відповідальності, а знання –звільняє», – жартують колеги. Радити клієнту, як безпечно та непомітно порушувати закон, ефективно застосовувати корупцію, приховувати доходи від оподаткування – це порушення саме базових принципів професії. Хіба це рідкісне явище в Україні?
Колеги роками наполегливо підпилюють корупційною пилою вже й так тоненьку та суху гілку, на якій вмостився так званий «юридичний ринок України». Він все худне і худне. Проте свідомість «виживання тут і зараз» гальмує запуск інстинкту самозбереження: потреба у такому ринку знижуватиметься, фінансовий обсяг ринку падатиме, а більшість інвесторів обходитимуть країну стороною.
Мене дуже тішить, що в Україні чим далі, тим стрімкіше розвивається контртенденція. Особливо серед молодих колег (але не тільки!). Для них огидно та принизливо брати участь у досягнутих корупційним шляхом успіхах. Принизливо та неприйнятно отримувати зарплату в конверті. Принципово важливі справжні цінності роботодавця.
Окрім того, у правничу професію стрімко й невідворотно входять юридичні технології. Чи витіснять вони корупцію зі сфери юридичних/адвокатських послуг України? Значною мірою – так. Значно швидше, ніж думають багато колег. Отже, майбутнє точно за законною юридичною/адвокатською професією».
Діма Гадомський, CEO Axon Partners
– Яким чином в Україні можна (і чи потрібно) побудувати ефективний механізм притягнення до відповідальності за порушення професійних стандартів (Правил адвокатської етики тощо) адвокатів/юристів/юридичні фірми?
– Наш ринок занадто молодий, щоб говорити про ефективні механізми притягнення до відповідальності за порушення етичних стандартів. Непогано почати з того, щоб визначитися з парочкою етичних стандартів, які влаштують більшість. Адже етичні стандарти настільки ж різні, наскільки різні у юристів цінності, виховання і все те, що впливає на світосприйняття.
– Чи є сьогодні необхідність у прийнятті єдиного документа, який регулюватиме питання професійної етики юристів?
– На ринку немає авторитетів. Кримінальні адвокати, які викладають у ФБ фото зі вбитим на полюванні кабаном, не будуть слідувати правилам, які написали адвокати, для яких норма – фотографувати їжу в ресторані з Червоної книги Мішлену, та навпаки. Звичайно, було б круто зібрати 300-400 адвокатів на стратегічну сесію і виписати етичні цінності української адвокатури. Однак питання про те, чим цей задум закінчиться, навіть не стоїть. Слово за слово і ми просто переламаємо один одному ноги.
– Які можуть виникати етичні питання/проблеми, пов’язані з конкуренцією на ринку юридичних послуг?
– Я почав би з трьох історій. Коли юристи діляться частиною гонорару з інхаузом, який лобіює інтереси цих юристів на боці клієнта. Коли юристи поводяться агресивно у продажі послуг: після кількох агресивних холодних дзвінків типу «Доброго дня, чи можу я поспілкуватися з керівником?» клієнт стережеться юристів як вогню. А також коли юристи дають попереднім юристам у проекті негативний фідбек. Адже найпростіше, що можна зробити, щоб отримати нового клієнта, - це принизити попередніх юристів. Звичайно, є четверта історія про корупцію в судах і державних органах, але що тут обговорювати?
– Що ви вважаєте порушенням етичних стандартів у юридичному бізнесі (наприклад, демпінг, хантинг тощо)?
– Як на мене, демпінг і хантинг не є етичним порушенням.
– Чи потрібні етичні обмеження щодо фінансових взаємовідносин з клієнтами? Як порушення етичних стандартів має впливати на репутацію?
– Я вірю в саморегуляцію. Кожен учасник ринку сам для себе має встановлювати поведінку щодо тих, хто допустив порушення закону або етичних стандартів. Наприклад, упорядники рейтингів могли б виключати юристів чи компанії з «підмоченою» репутацією з рейтингів; провайдери послуг для юристів – припиняти рекламні контракти; інші юристи, напевно, мали б уникати фотографій з таким юристом. Щойно прочитав те, що написав, і злякався. По-перше, занадто інфантильно. По-друге, не хотілося б колись опинитися на місці умовного Кевіна Спейсі.
– Які дивіденди отримає юридичний бізнес від провадження ефективної відповідальності за порушення професійних етичних стандартів? Чи готовий він до цього?
– У короткостроковій перспективі юристи використають це як конкурентну перевагу на ринку. Мова йде про тих юристів, які зможуть це зробити. Інші, які з суб’єктивних причин не зможуть використати це як конкурентну перевагу, будуть не щасливі від такого тренду і саботуватимуть. У довгостроковій перспективі очищення ринку від засранців створить довіру до місцевих юристів з боку наших європейських та американських колег і клієнтів. Зараз є така довіра, але вона до сліз низька.
Костянтин Соляр, партнер Asters, магістр права (Гарвардський університет)
- Наскільки юристи у США опікуються питаннями етики та як вона впливає на їх роботу?
- Якщо говорити про юридичну професію в Україні та США, то в Америці процес регулювання професії бурхливо розвивався останні 100 років і за своїми вимогами та філософією перевершує багато країн світу.
Правила адвокатської етики є невід'ємною складовою професійних реалій юристів. В процесі здачі адвокатського екзамену правила етики тестуються окремим іспитом в окремий день, і навіть успішна здача загального «правового» іспиту не гарантує доступу до професії, якщо юрист не проходить комісію, яка оцінює його морально-етичні якості. Для проведення такої оцінки юристом надаються аффідавіти від його колишніх роботодавців та адвокатів, які знають апліканта, інформація з університету стосовно того чи притягався він/вона до будь-якої дисциплінарної відповідальності під час навчання, інформація про порушення закону в минулому, а також дисциплінарні проступки під час несення військової служби (якщо така була), інформація про несплачені аліменти, або прострочені борги, несплачені податки і т.п. Вся ця інформація надається під загрозою кримінальної відповідальності за надання неправдивих даних, та може бути незалежно перевірена комісією. Отже, якщо твій "профайл" задовольнить членів комісії, ти складатимеш присягу в одному з судів штатів, які виконують адміністрування всіх цих процедур. Тобто етика в США, на відміну від України, є професійним фільтром ще на етапі доступу до професії.
В Америці відносини між юристом та його клієнтом за замовчуванням мають фідуціарний характер. Це накладає певні обмеження. Наприклад, США існують обмеження для юристів на укладання бізнес-угод зі своїми клієнтами. В Україні це явище трапляється, хоча в нього інше коріння. Фідуціарний характер відносин, який існує у відносинах між юристом і його клієнтом, передбачає усунення навіть натяку на зловживання довірою клієнта, що проявляться, наприклад, у табу на сексуальні відносини між юристом та клієнтом. У зв’язку з високим статусом юристів у суспільстві, на них покладається дуже багато обов’язків. Відповідальність може бути не лише дисциплінарною (за порушення правил етики), але й контрактною. Американський юрист має обов’язки перед потенційними, наявними та колишніми клієнтами. Якщо до юриста прийшов потенційний клієнт на консультацію, ця розмова вже є адвокатською таємницею. До того ж, навіть якщо потенційний клієнт не домовився про подальшу співпрацю з юристом, юрист, скоріш за все, не матиме права представляти інтереси іншої особи в цій справі (тобто тут присутній "натяк" на конфлікт інтересів між новим клієнтом та особою, яка консультувалася і довірила юристу конфіденційну інформацію). Система загалом працює таким чином, щоб унеможливити використання наданої інформації правнику проти інтересів навіть потенційного клієнта, і покликана створювати високу довіру суспільства до правничої професії. В цьому контексті дуже цікавим і непростим є перехід юриста з однієї юридичної фірми в іншу, адже його конфлікт інтересів стає конфліктом інтересів нового роботодавця та може залишатися у старого. Безперечно, є різні шляхи узгодження таких ситуацій, але базовим залишається те, що за юристом завжди тягнеться шлейф відповідальності перед клієнтом.
Також правник в Америці вважається слугою правосуддя і це накладає на неї/нього ряд обов'язків по відношенні до суду. Так, наприклад, якщо під час судового засідання правнику відоме важливе положення законодавства, яке "працює" проти позиції його/її клієнта в суді і на благо іншої сторони і така інша сторона з якихось причин не повідомляє суд про таку норму права (наприклад, в силу поганої підготовки до судового засідання), правник зобов'язаний повідомити суд про таку норму права (навіть якщо це ослабить позицію його клієнта). Також, правник не може надавати суду докази, які, як він знає або здогадується (!), не відповідають дійсності. Тобто, в кримінальному процесі правник не може радити своєму клієнту брехати прокурору з приводу обставин справи і, навіть якщо правник здогадується, що клієнт бреше – він/вона зобов'язаний повідомити про це суд. Різні штати по різному підходять до цього обов'язку в кримінальному процесі, враховуючи, що юрист з клієнтом знаходяться в довірливих відносинах. Так, в штаті Массачусетс у випадку коли правник здогадується, що клієнт бреше вона/він зобов'язаний (а) викликати клієнта для виступу перед судом і присяжними та попросити розповісти "як все було". При цьому під час такого виступу правник не перебиває клієнта і не ставить будь-яких уточнюючих запитань. Такий "виступ" є сигналом прокурору і присяжним, що десь в цій "розповіді" закралася брехня.
В контексті важливості відповідального ставлення американських юристів до своїх вчинків та слів, хочу навести приклад з реального життя. До юриста за консультацією звернулася жінка, яка хотіла дізнатися, чи варто звертатися до суду, щоб вимагати від клініки компенсації за невдалу операцію її чоловіка, через що він втратив працездатність. Юрист вислухав жінку та пообіцяв протягом 2-х тижнів проконсультуватися з колегою, який на цьому спеціалізується, та у разі позитивної відповіді зв’язатися з потенційною клієнткою. Через зазначений час юрист просто забув їй передзвонити. Жінка вирішила, що оскільки юрист не передзвонив, то немає жодних перспектив у цій справі. Через певний час вона дізналася, що могла звернутися до суду і виграти цю справу. В результаті жінка починала судитися з цим юристом та перемогла. Суд зайняв її сторону, визнавши, що через «недбалість» адвоката жінка проґавила можливість отримати компенсацію з лікарні, тому це повинен компенсувати адвокат.
Велика різниця між нашою та їхньою системою полягає у наявності суворих механізмів відповідальності за недотримання правил етики та високих стандартів професії. В США діє адвокатська монополія, яка вимагає наявності ліцензії навіть на надання будь-яких юридичних консультацій (а не тільки представництво в суді). Порушення правил етики може мати наслідком не тільки позов від клієнтів про компенсацію шкоди, але і позбавлення самої ліцензії (тобто права на професію). Щоб зрозуміти "ціну питання", наведу приклад одного розлучення, де суд в одному з штатів при розподіленні активів між подружжям оцінив ліцензію правника, отриману під час шлюбу, в 600 тис. доларів і, відповідно, залишив будинок його дружині. Наразі вартість юридичної освіти в Америці місцями досягає відмітки 300 тисяч доларів США. Витрати на підготовку та здачу адвокатського іспиту ще додатково можуть скласти 10-20 тисяч доларів. Тому мало хто хоче ризикувати втратою ліцензії, років життя, та крові, поту і недоспаних ночей під час навчання на юридичному факультеті (де, до речі, потрібно навчатися значно інтенсивніше, ніж у нас) заради разової вигоди.
Зоя Ярош, президент Асоціації адвокатів України
«Дійсно, для юристів, які не мають спеціального статусу (адвокат), будь-які етичні стандарти на законодавчому або іншому рівні регулювання не встановлені, а отже, не встановлена відповідальність ні перед клієнтом, ні перед іншими учасниками відносин, в які вступає такий юрист. До речі, саме це стало одним з аргументів запровадження адвокатської монополії на здійснення представництва в судах. Адже для адвокатів є обов'язком дотримуватися Правил адвокатської етики, які затверджуються З’їздом адвокатів. У разі їх порушення може настати дисциплінарна відповідальність (навіть до позбавлення такого спеціального статусу).
Зважаючи на те, що у процесі виконання своїх обов’язків адвокат вступає у широке коло взаємовідносин (з клієнтом, правоохоронними органами, судом, іншими державними органами, учасниками судового процесу, колегами), етичні норми мають широкий спектр регулювання. Таким чином, на адвоката покладається цілий комплекс зобов'язань як юридичного, так і морального характеру, що можуть навіть суперечити одне одному. Правила адвокатської етики в останній редакції регулюють поведінку адвоката навіть у соціальних мережах. Навколо цього питання наразі точаться суперечки.
Саме усвідомлення юридичною спільнотою впливу поведінки юриста, дотримання ним етичних норм на його особисту репутацію та ділову репутацію його роботодавця призвели до того, що останнім часом набувають популярності стандарти та норми, які розробляються на локальному рівні – стандарти поведінки юридичних компаній та/або корпорацій, за якими будь-яка відповідальність може застосовуватися виключно на такому локальному рівні.
Звичайно, на формування етичних норм та правил має впливати юридична спільнота, зокрема через громадські об’єднання, тому що саме юридична спільнота має прагнути підтримувати позитивний імідж професії в суспільстві.
Однак не секрет, що не всі юристи дотримуються етичних принципів, а прийняття будь-якого єдиного документа, який регулюватиме питання професійної етики юристів, без можливості застосування відповідальності (як у адвокатів) наврядчи змінить ситуацію. Законодавче впровадження виключного права представництва в судах адвокатами потягне за собою збільшення кількості саме адвокатів та необхідність отримання відповідного статусу».
Ольга Жуковська, адвокат, к.ю.н.,заслужений юрист України
– Для юристів, які не мають спеціального статусу (на відміну від судді, адвоката тощо), на законодавчому рівні не встановлено жодних етичних вимог. Як бути з їх притягненням за порушення етичних стандартів?
– Проблема полягає саме в тому, що між відповідальністю цих осіб за свої дії та відповідальністю адвокатів – незрівнянна прірва, яку клієнти зазвичай не усвідомлюють. Юрист, який не є адвокатом, не несе відповідальності ні за дотримання конфіденційності довіреної йому інформації, ні за допущення конфлікту інтересів, ні за порушення всіх інших засадничих принципів адвокатської етики.
Отже, за відсутності матеріально-правових підстав для «дорікання» за етичні порушення такому правникові, він не стає суб’єктом дисциплінарної відповідальності. Звичайно, можна прописати низку етичних вимог у договорі про надання правових послуг з такою особою та передбачити майнову відповідальність за їх порушення. Проте для пересічного клієнта це захмарна передбачливість. Якби він про це подумав, то звернувся б лише до адвоката.
Загалом юридична практика без правил та відсутність єдиної професії-монополіста на правовому полі – явище ненормальне. Саме інтереси споживачів правової допомоги вимагають, щоб всі особи, допущені до фактичного надання правової допомоги, були пов’язані однаковими уніфікованими стандартами професії, однаковими вимогами та однаковою відповідальністю. Інакше клієнти адвоката і правника, який не є таким, опиняються, навіть цього не розуміючи, у зовсім нерівних умовах.
Водночас така ситуація створює плідне підґрунтя для недобросовісної конкуренції з боку не адвокатів, розквіту корупції, поширення практики «рішайла» замість гідної та чесної боротьби. На тлі того, як країна потерпає від невиліковної корозії корупцією, вкрай важливо бодай щось робити, щоб царина правосуддя максимально звільнялась від цих кайданів. Для цього всі гравці ринку мають бути рівними, однаково морально та юридично відповідальними за чистоту своїх вчинків, за їх відповідність чітким, прозорим та адекватним правилам, де лише професіоналізм, доказова база, суто фахові й етично забарвлені зусилля даватимуть результат.
Це звучить майже утопічно. Дуже прикро… Адже в цивілізованій країні такий підхід мав би бути підсвідомо усталеним.
– Чи є сьогодні необхідність у прийнятті єдиного документа, який регулюватиме питання професійної етики юристів?
– Саме з наведених міркувань, безперечно, існує потреба в уніфікації професійної етики юристів. Проте зрозуміло, що цьому має передувати уніфікація професії в межах саме адвокатської відповідальності за їх дотримання. Не потрібно боятися слова «монополія». Тут воно дійсно доречне. Саме адвокатура мала б володіти монопольним правом на надання фахової правової допомоги та реально нести відповідальність за належне користування цим правом.
Альтернативою могла б бути фахова самоорганізація професії правників у професійну організацію зі своїми дисциплінарними органами та не менш суворими етичними правилами. Проте такий шлях знову поставить нашу країну в перелік сумних винятків з правил. Навіщо дві однакові професії?
Я розумію очевидні заперечення щодо монополії адвокатури «саме тут і зараз», адже сьогодні адвокатське самоврядування викликає дуже багато справедливих дорікань і часто-густо пробуксовує, або ще гірше – «проїжджає» по адвокатах таким собі асфальтовим катком… Однак не робити ж так, як у тому анекдоті про багатодітного батька, який дивиться на брудних дітей і думає:«Чи цих помити, чи інших завести…».Та цих помити! Та навести лад у самоврядуванні, щоб воно відповідало своїй меті зміцнення та належної самоорганізації вільної, унікальної за своїм статусом професії! А потім логічно в цьому чистому домі об’єднати всіх, хто прагне не лише заробляти (хоча це зовсім не ганебно), але й нести справедливість, закон, порядок людям, давати їм почуття приналежності до суспільства, в якому верховенство права – незаїжджене гасло, а просте буденне правило життя.
– Які дивіденди отримає юридичний бізнес чи адвокатура від впровадження ефективної відповідальності за порушення професійних етичних стандартів? Чи готові правники до цього?
– Негайних дивідендів чекати марно, а от довготривалі, як на мене, є очевидним. Грати за одними правилами, створити простір фахового, а не «гаманцевого» змагання – у спільних інтересах.
Якщо ми будемо працювати з усвідомленням чесності гри, залежності результату для клієнта лише від вагомості правової позиції та від наших зусиль, знань, майстерності – хіба це не найкраща фахова атмосфера, що дає наснагу розвиватися, працювати, спілкуватися та пишатися обраним життєвим шляхом? Хіба це не запобіжник необґрунтованих фахових провалів і неминучого професійного вигорання?
Кожен, хто вважає себе Правником, а не заробітчанином від права, давно мав би бути до цього готовим. Ця готовність мала б приходити разом з обранням майбутньої діяльності. Скажімо, я вірю, що майстер до найвищих етичних вимог і відповідальності готовий за визначенням, а ремісник – залежно від особистісного рівня розвитку. Я не хотіла образити ремісників, але за нормальних умов кожна талановита людина може та має стати саме майстром! Однак це непростий шлях!
Ганна Герасимчук, Голова секретаріату Всеукраїнської мережі доброчесності та комплаєнсу
«Запуск діяльності UNIC за підтримки ЄБРР, ОЕСР та Ради бізнес-омбудсмена свідчить, що потреба у поширенні ідеї доброчесності та впровадженні етичних стандартів у щоденній діяльності вже давно визріла у бізнес-середовищі. В умовах конкуренції та обмежених джерел фінансування ділова репутація є одним з тих вагомих активів, що забезпечує сталий розвиток компанії та перевагу над конкурентами. Проте розуміння дійсної вартості цього активу часто усвідомлюється після його втрати.
Доброчесному бізнесу непросто діяти відповідно до високих етичних стандартів, у той час як партнери на ринку до цього не готові. Не готові з різних причин. Одна з них – це звичка або бажання йти звичним шляхом, без зайвих втрат та експериментів.
Компанії, які здійснюють бізнес прозоро та при цьому мають успіх, на жаль, досі залишаються у меншості. Відповідальним компаніям вкрай необхідно об’єднуватися, спрямовувати колективні зусилля на популяризацію прозорого ведення бізнесу та обмін комплаєнс-практиками.
Досягти позитивних змін можливо виключно через подолання стереотипів, демонструючи успішність доброчесного бізнесу власним прикладом та стратегічні переваги етичної поведінки. Це сприятиме покращенню інвестиційного клімату та економічному зростанню.
Члени UNIC представлені відповідальними компаніями з різних сфер економіки, в тому числі з юридичного бізнесу. Розробка та впровадження системи комплаєнсу на корпоративному рівні є одним з напрямків їхніх послуг, який в останні роки достатньо активно розвивається.
Маючи необхідну експертизу, представники юридичних компаній – члени UNIC разом з корпоративними комплаєнс-офіцерами входять до складу органів управління та експертних груп UNIC. Таким чином компанії, що мають високорозвинені системи комплаєнсу та в яких впроваджені високі етичні стандарти, демонструють свою корпоративну відповідальність і поліпшують ділову репутацію.
Окрім названих переваг або так званих «дивідендів» від впровадження етичних правил поведінки, компанії отримують полегшений вихід на міжнародні ринки, полегшений доступ до кредитування, обмін кращими практиками у сфері комплаєнсу, послаблення регуляторного тиску.
Погодьтеся, це достатня мотивація для власників та керівників бізнесу, які з огляду на довгострокові плани розвитку в нашій державі, вже сьогодні управляють власними ризиками.
Наразі UNIC має 55 членів, які засвідчили своє прагнення запроваджувати високі стандарти доброчесності ведення бізнесу. Ми сподіваємося, що кількість відповідального бізнесу в Україні зростатиме, формуючи критичну масу етичних компаній, а представники ринку юридичних послуг відіграватимуть в цьому не останню роль».