18 лютого 2021 р. виповнився 131 рік з дня народження видатного українського правознавця, фахівця з міжнародного права, міжнародного приватного права та історії держави і права, одного з розробників Загальної декларації прав людини 1948 р., судді Міжнародного Суду ООН Володимира Михайловича Корецького (1890–1984).
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
З іменем Володимира Корецького значною мірою пов’язане становлення вітчизняної юридичної науки в її сучасному вигляді, адже він був ініціатором створення і першим директором Інституту держави і права Національної академії наук України, який з гордістю носить сьогодні його ім’я. Життєвий шлях та науково-викладацька і практична діяльність Володимира Михайловича припала на один з найдраматичніших періодів в історії українського народу — Перша світова війна, революція 1917 р. і відчайдушна спроба України здобути незалежність, голодомор і сталінські репресії, Друга світова війна, хрущовська відлига і порівняна лібералізація радянського режиму тощо. Проте навіть у таких неймовірно складних умовах В. М. Корецький належав до тих людей, які завжди відстоювали об’єктивний характер науки та її високе моральне призначення.
Народився Володимир Михайлович у Катеринославі (нині Дніпро) у родині службовців. Після закінчення у 1910 р. катеринославської гімназії з золотою медаллю вступив на юридичний факультет Московського університету. Навчання у Москві тривало, однак не дуже довго — вже через рік майбутній учений переїздить до Харкова, де продовжує навчання на юридичному факультеті Харківського університету. Після закінчення навчання у 1916 р. з дипломом першого ступеня Корецький був залишений при кафедрі цивільного права і судочинства для підготовки до професорського звання (аналог сучасної аспірантури), а після складання у 1919 р. магістерського іспиту він починає читати лекції з всесвітньої історії держави і права.
Саме з Харковом була пов’язана науково-викладацька діяльність В. М. Корецького протягом наступних 20 років. Він доклав чималих зусиль для розвитку юридичної освіти у рамках Харківського інституту народного господарства та його правового факультету, який згодом виокремився у самостійний вищий навчальний заклад юридичного профілю і нині відомий в Україні і далеко за її межами як Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого. У 20–30-і роки він публікує низку наукових праць, в яких обґрунтовує необхідність створення міжнародного господарського права, структурно побудованого на поєднанні міжнародно-правового і приватноправового методів регулювання світових господарських економічних відносин («Нариси міжнародного господарського права», 1928 р.), розкриває нові тенденції розвитку міжнародного приватного права та цивільного права європейських держав («Проблеми приватного міжнародного права в договорах, що укладаються Радянськими республіками з іноземними державами», 1922 р., «До питання про виконання зобов’язань (Деякі уроки новітньої німецької судової практики)», «Акціонерне товариство чи товариство з обмеженою відповідальністю», 1923 р., «Застереження про взаємність у міжнародному приватному праві», 1925 р., «Польське міжобласне приватне право: загальна характеристика», 1931 р.). Багато років копіткої праці В. М. Корецький присвятив дослідженню особливостей англо-американської доктрини і практики міжнародного приватного права, а у 1939 р. захистив докторську дисертацію на тему «Найважливіші проблеми міжнародного приватного права в англо-американській судовій практиці по справах, що торкаються інтересів СРСР».
Характерною особливістю науково-викладацької діяльності В. М. Корецького був її тісний зв’язок з практичною роботою: у різний час він працював завідувачем правового підвідділу Наркомату закордонних справ УСРР (1921–1922), завідувачем юридичного відділу Укоопспілки (1922–1924), завідувачем юридичного відділу Українського банку (1924–1930), старшим консультантом Державного арбітражу при РНК УСРР (1930–1935).
Друга світова війна безпосередньо зачепила родину Володимира Михайловича. У вересні 1941 р. у боях за Київ загинув його єдиний син Юрій Володимирович Корецький — талановитий поет, перекладач і журналіст, кореспондент фронтової газети «За Вітчизну». Сам же В. М. Корецький разом з іншими харківськими вченими був евакуйований до Ташкенту, де викладав в утвореному там Юридичному інституті всесвітню історію держави і права. Проте наукову діяльність вченого не спинили ані сімейна трагедія, ані тяжкі умови побуту воєнного часу — у цей період він продовжує публікувати наукові праці, присвячені головним чином історії феодальної держави та права («Суд і судовий процес у Франкській державі», 1944 р., «Імунітет у Франкський державі», 1944 р., «Суд фемів», 1944 р.).
Повернувшись до Харкова після його звільнення від нацистських загарбників, Володимир Михайлович продовжує працювати у Харківському юридичному інституті, проте сфера його наукових інтересів поступово зміщується до проблем міжнародного публічного права. Це було зовсім невипадково, оскільки саме у цей період міжнародно-правовий статус Української РСР зазнав суттєвої трансформації. Після внесення у 1944 р. змін до Конституції СРСР та Конституції УРСР республіці було надано право вступати у прямі зносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними і консульськими представництвами, а також мати свої збройні формування. Якщо конституційне положення про право УРСР на власні збройні сили залишилося суто декларативним, то завдяки діяльності Народного комісаріату закордонних справ УРСР (з березня 1946 р. — Міністерство закордонних справ УРСР) Україна отримала змогу, хоча і в досить обмеженому, часто суто номінальному форматі брати безпосередню участь у міжнародно-правових відносинах, реалізовуючи тим самим свою міжнародну правосуб’єктність. У першу чергу це виявилось в тому, що підписавши 26 червня 1945 р. Статут ООН, Україна стала однією з держав-засновниць універсальної міжнародної організації з підтримки миру та безпеки.
Нове міжнародно-правове становище України обумовило необхідність проведення в країні фундаментальних досліджень з проблем міжнародного права та міжнародної правосуб’єктності. У 1948 р. Володимира Михайловича Корецького обирають академіком Академії наук УРСР, а у 1949 р. за його ініціативи створюється сектор держави і права АН УРСР (далі — Сектор). Саме завдяки наполегливій праці академіка Корецького Сектор з порівняно невеликої наукової установи перетворився у провідну науково-дослідну установу України юридичного профілю, флагмана академічної юридичної думки. В. М. Корецький очолював сектор (з 1969 р. Інститут) держави і права з 1949 по 1974 р., а надалі залишився його почесним директором, одночасно очолюючи відділ міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту.
У цей період наукова діяльність Корецького охоплювала, передусім, такі проблеми, як міжнародна правосуб’єктність УРСР (праці «Суверенітет», 1963 р. та «Міжнародно-правова правосуб'єктність Української РСР», 1965 р.), правовий статус континентального шельфу («Нове в поділі відкритого моря», 1950 р.), кодифікація міжнародного права («Перша сесія Комісії міжнародного права», 1949 р., «Про проєкт Філда. З історії проєктів кодифікації міжнародного права», 1956 р., «Історія кодифікації міжнародного морського права», 1962 р.), теорії («Загальні принципи права в міжнародному праві», 1957 р., «Проблема основних прав і обов’язків держав в міжнародному праві», 1959 р., «Декларація прав і обов'язків держав, 1962 р.) та історії міжнародного права («Проєкт Іржи Подебрада про організацію миру та сучасність», 1966 р.).
Як вже зазначалося, характерною особливістю наукової діяльності В. М. Корецького було те, чого часто не вистачає, так би мовити, «чистим», чи «кабінетним» науковцям, — тісний зв’язок з практикою. Це повною мірою виявилося в його діяльності у період після 1945 р. Він брав участь у підготовці Паризької мирної конференції 1946 р., на якій були укладені мирні договори між державами антигітлерівської коаліції та колишніми союзниками нацистської Німеччини, був членом делегації УРСР на 1-й, 2-й та 4-й сесіях Генеральної Асамблеї ООН (1946, 1947, 1949 рр.), членом Комісії міжнародного права ООН (1949–1951 рр.), радником делегації УРСР на міжнародній конференції з підготовки Конвенції про ліквідацію рабства та работоргівлі (1956 р.), головою делегації УРСР на сесіях конференції ООН з морського права (1958 р. та 1960 р.), членом постійної палати Третейського суду (1957–1969 рр.).
Володимир Михайлович Корецький відіграв важливу роль у розробці Загальної декларації прав людини 1948 р., будучи заступником голови редакційного комітету комісії ООН з прав людини, який очолювала видатна американська громадська діячка Елеонора Рузвельт. Саме Володимир Михайлович запропонував формулювання ст. 1 декларації, яку було схвалено у такій редакції: «Всі люди народжуються вільними i рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом i совістю i повинні діяти по відношенню один до одного в дусі братерства».
Визнанням величезного авторитету В. М. Корецького стало обрання його у 1960 р. суддею головного юридичного органу світового співтовариства — Міжнародного Суду ООН. Гідно репрезентуючи вітчизняну юридичну науку і практику на цій відповідальній посаді, він користувався заслуженою повагою з боку колег, які у 1968 р. обрали його віце-президентом Суду.
В. М. Корецький єдиний з учених-юристів у колишньому СРСР був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. За свідченням колег і учнів, він активно працював до останніх днів життя, продовжуючи щедро ділитися з ними своїми величезними знаннями.
Володимир Михайлович пішов з життя 25 червня 1984 р., проживши непросте, насичене складними подіями, але цікаве і змістовне життя, завжди залишаючись Людиною з великої літери і вірно служачи науці. У лютому 1990 р. постановою Ради Міністрів УРСР ім’я В. М. Корецького було присвоєне Інституту держави і права, який і сьогодні є Інститутом Корецького для всіх вітчизняних юристів.