28 листопада у Вільнюсі Україна планує підписати Угоду про асоціацію та створення зони вільної торгівлі з ЄС. Однак для цього нашій країні потрібно виконати низку вимог, одна з яких – звільнення колишнього Прем’єрміністра Юлії Тимошенко. 22 жовтня міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський заявив про те, що в України є лише декілька тижнів, щоб остаточно вирішити питання статусу Леді Ю. Оскільки експрем’єра в ЄС вважають жертвою політичних репресій, на листопадовому саміті ЄС у Вільнюсі наша держава може залишитися ні з чим – у тому випадку, якщо «жертву», так чи інакше, не звільнять.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нагадаю, моніторингову місію Європарламенту у справі Тимошенко очолюють колишній президент Польщі Олександр Кваснєвський та ексголова Європарламенту Пет Кокс. Ці панове подали Президенту України прохання про помилування Тимошенко та її подальший виїзд за кордон на лікування. Натомість 17 жовтня Віктор Янукович розвів руками, мовляв, в Україні немає закону, який би це дозволив.
Ми бачимо, як на сьогодні розвиваються події: жоден закон про звільнення Тимошенко не знаходить більшості у Верховній Раді. Партія регіонів не підтримує законопроект позафракційного народного депутата Анжеліки Лабунської «через можливість звільнення ув’язнених за хворобою». Водночас, проект позафракційного нардепа Сергія Міщенка, за яким на час лікування за кордоном термін ув’язнення засудженого лише переривається, має всі шанси перетворитися на закон. Тобто після повернення Юлія Володимирівна муситиме знову відправитись до в’язниці «досиджувати» термін ув’язнення.
Утім, такі норми містять два з чотирьох законопроектів, які можуть звільнити експрем’єра зпід варти. Небувалий ажіотаж навколо сумнозвісної законодавчої ініціативи, звичайно, свідчить про серйозність намірів нашої країни асоціюватися з Європейським Союзом. Проте зараз точиться багато розмов про те, що доля однієї людини не може й не повинна впливати на долю держави в цілому. Справді, не хотілося б, щоб в’язні уникали покарання під приводом хвороби через одну політичну справу, і той факт, що ЄС, з яким ми не встигли ще асоціюватися, уже тисне на Україну, вельми тривожний сам по собі. Звісно, обґрунтування вимог щодо асоціації є вагомим, та чи не вийде так, що парламент поквапиться прийняти в якості закону напівфабрикат, адже в юристів є свої зауваження до всіх чотирьох законопроектів, зареєстрованих у Раді. Таким чином, значення законодавчої техніки нівелюється з кожним днем. Ми постійно говоримо про те, що в нас багато хороших законів, які не працюють. Та чи є сенс у їхній якості? Можливо, нам дійсно потрібно прийняти один поганий закон, який спрацює, щоб подивитися, чому так робити не можна?
Та як би там не було, а часу на невизначеність і доопрацювання законопроектів з кожним днем залишається все менше...