Ні для кого не є секретом, що єдиної політичної волі у нашій країні годі й шукати. Сумно, коли уряд не може домовитися з парламентом, парламент – з Президентом, а Президент – з урядом. Виходить якась казка про ріпку – усі тягнуть-тягнуть, а витягнути країну з кризи ніяк не можуть.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Не знаю, як кого, а мене непрацьовитість парламенту, чесно кажучи, глибоко засмучує. Як людина з юридичною освітою я намагаюся знайти цьому бодай якесь життєздатне пояснення, але закони формальної логіки тут, здається, безсилі. Та й неформальної також.
Вирішувати питання мандата через суд – це щось новеньке, адже мандат – це насамперед вияв довіри громадян. Чи може суд позбавити цієї довіри – ось у чому питання. Для тих, хто не в курсі або забув, через що здійнявся черговий галас із блокуванням роботи парламенту, нагадаю, що привід тут юридичний, а саме – позов до Вищого адміністративного суду України щодо дострокового позбавлення депутатських повноважень Сергія Власенка, з огляду на поєднання депутатства з адвокатською практикою у виконанні цього члена опозиційної фракції «Батьківщина».
Ще раніше ВАСУ визнав недостовірними результати виборів народних депутатів в одномандатних округах № 11 та № 71, де були обрані відповідно Олександр Домбровський та Павло Балога. Таким чином, ВАСУ скасував постанови ЦВК у частині реєстрації цих народних депутатів і визнав відсутність у них статусу і повноважень народних депутатів України.
Дискусія про надуманість тих чи інших приводів щодо відібрання мандатів, як на мене, не відповідає концепції нашого видання, тому залишимо її нашим колегам із суспільно-політичних видань. Водночас зазначу, що держдепартамент США, чиновники Європейського Союзу у своїх заявах висловили занепокоєність через справу Власенка, і це вже проблема іміджу України на міжнародній арені, яке турбує мене як, власне, і кожного громадянина нашої держави, на рівні «що з цим добром тепер робити, бо вороття, зрозуміло, вже немає, репутацію знищено».
Але ось чого я вже ніяк не можу зрозуміти – це навіщо ж саботувати роботу парламенту?
З іншого боку, на підсвідомому рівні я доходжу висновку, що час би вже звикнути: так вирішуються справи в Україні. І якщо проаналізувати це заспокійливе за своїм ефектом і тривожне – за змістом ствердження, картина вимальовується безрадісна.
Українці звикли до так званого популізму. Народ не те що не сприймає парламентарів серйозно, народ узагалі не хоче над цим замислюватися, тому що раптом усі ми зрозуміли те, до чого намагалися призвичаїтися з кінця радянських часів: якість нашого життя залежить від нас. На жаль, в українському розумінні проблеми самостійності все чіткіше вимальовується слово «тільки». Тільки від нас ця якість життя і залежить, бо ті, хто має опікуватися народним добробутом, звикли користуватися народною довірою на власний розсуд.