Відповідно до судової практики, що базувалася на нормах Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) у редакції, що діяла до 19.01.2013 року, заставодержатель не міг вважатися «кредитором» у рамках процедури банкрутства майнового поручителя. Так, Вищий господарський суд України у справах №  42/2Б (рішення від 02.02.2012) та № 5023/068/12 (рішення від 02.08.2012) зазначив, що вимоги заставодержателя до майнового поручителя не є грошовими вимогами і не мають розглядатися у справі про банкрутство.

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Водночас, в іншій справі Вищий господарський суд України дійшов протилежного висновку. У Постанові від 20.02.2013 у справі № 6/82-09 суд зазначив, що майноваий поручитель відповідальний за невиконання боржником основного зобов’язання як солідарний боржник, та «заставодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок майнового поручителя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), а у разі порушення щодо майнового поручителя справи про банкрутство – шляхом заявлення до такого боржника грошових вимог». При цьому суд посилався на аналогічну позицію Верховного Суду України, висловлену в його постанові від 24.10.2011 у справі № 10/1946, яка згідно зі ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов’язковою для всіх судів України.