Статистичні дані свідчать, що станом на 1 січня 2020 р. в Україні 2,7 млн осіб мали інвалідність, у т.ч. 222,3 тис. осіб — I групи, 900,8 тис. — II групи та 1416,0 тис. осіб — III групи.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Досить часто при працевлаштуванні та в процесі реалізації права на працю у осіб з інвалідністю виникають питання щодо того, якими трудовими правами вони наділені. Ми вирішили детально розібратися у цьому питанні.
Основні права при працевлаштуванні
Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами. Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей людей з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Згідно ст. 18 того ж Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Крім того, відповідно до ст. 19 Закону, для підприємств встановлено норматив у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб — одне робоче місце.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону праці», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Що слід пам’ятати особам з інвалідністю при працевлаштуванні
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші. Саме тому під час працевлаштування особи з інвалідністю мають подати і документи, які підтверджують інвалідність, а саме:
- довідку медико-соціальної експертної комісії та виписку з акта огляду в МСЕК (роботодавцеві залишають їх копії);
- індивідуальну програму реабілітації людини з інвалідністю.
У цих документах вказується причина інвалідності, її група і строк та висновки комісії про умови та характер праці особи.
Звертаємо увагу! Відповідно до ч. 3 ст. 26 Кодексу законів про працю України, при прийомі на роботу не встановлюються випробування для працівників з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.
Увага! Висновок МСЕК з професійної придатності включається в індивідуальну програму реабілітації людини з інвалідністю і є підставою для здійснення професійної орієнтації. Рішення МСЕК та індивідуальна програма реабілітації є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Додаткові гарантії осіб з інвалідністю
Згідно зі ст. 172 Кодексу законів про працю України, особі з інвалідністю за бажанням або за вимогами індивідуальної програми реабілітації можуть встановлюватися режим роботи на умовах неповного робочого дня (неповного робочого тижня) та пільгові умови праці. У разі, якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що особа з інвалідністю може працювати за своєю посадою на умовах скороченого робочого дня, роботодавець на прохання працівника зобов'язаний встановити йому неповний робочий час на основі ст. 172 КЗпП. Для цього працівник подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.
Увага! У разі незгоди працівника на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.
Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів. Роботодавець зобов'язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Оплата праці у цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 Кодексу законів про працю України).
Також щодо можливості роботи повний робочий день за займаною посадою (у разі незгоди на переведення на неповний робочий день) можна звернутися до МСЕК, яка встановила інвалідність та винесла трудові рекомендації. Відповідно до пп. 8 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.12.2009 р. №1317, міські, міжрайонні, районні комісії аналізують разом з лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, профспілковими органами умови праці з метою виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров'я і працездатність працівників, а також визначають умови та види діяльності, робіт і професій для хворих та інвалідів (лист Мінсоцполітики від 28.12.2011 №376/13/133-11).
Серед гарантій, що надаються працівникам з інвалідністю, можна виділити:
1) інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк (ч. 1 ст. 39 КЗпП України). У цьому випадку роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник;
2) при скороченні чисельності або штату переважне право на залишення на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України);
3) залучення до роботи в нічний час та до надурочних можливе лише за згодою особи і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ч. 2 ст. 55, ч. 4 ст. 6З КЗпП України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про охорону праці»);
4) переведення на легшу роботу може відбуватися за бажанням особи з інвалідністю, роботодавець може перевести його на легшу роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При цьому за працівником, переведеним на легшу роботу, протягом 2 тижнів з дня переведення зберігатиметься попередня середня заробітна плата. У деяких передбачених законодавством випадках на весь час виконання нижче оплачуваної роботи може зберігатися попередня середня заробітна плата працівника або надаватися матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України). Також на весь час переведення може надаватися забезпечення за рахунок Фонду соціального страхування (п. 6 ч. 1 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»);
5) роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій у випадках, передбачених законодавством (ст. 172 КЗпП України). Необхідність у перепідготовці (перекваліфікації) може виникнути, наприклад, при переведенні на іншу, легшу роботу (див. вище).
Також відповідно до ст. 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих рекомендації медико-соціальної експертної комісії та інших передбачених законодавством документів.
Додаткові гарантії щодо реалізації права на відпочинок
Яким чином особа з інвалідністю реалізує своє право на відпочинок?
Працівники з інвалідністю, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали 6 місяців на підприємстві, можуть скористатися правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання 6-місячного строку безперервної роботи на цьому підприємстві (ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки»).
Увага! Працівники з інвалідністю за бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ч. 13 ст. 10 Закону).
Крім того, згідно зі ст. 6 Закону України «Про відпустки», тривалість щорічної основної відпустки для працівників з інвалідністю становить:
- для осіб з інвалідністю I та II груп — 30 календарних днів;
- для осіб з інвалідністю III групи — 26 календарних днів.
Також для цих категорій осіб відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку. Відповідно до п. 6 та 7 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», відпустка без збереження заробітної плати надається:
- особам з інвалідністю III групи — тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
- особам з інвалідністю I та II груп — тривалістю до 60 календарних днів щорічно.
Таким чином, задля забезпечення трудових прав осіб з інвалідністю законодавством передбачено низку пільг та гарантій, втілення яких на практиці має на меті недопущення дискримінації осіб з інвалідністю на ринку праці та реалізацію їхніх трудових прав у повному обсязі.