З принципу рівності статусу державних і приватних нотаріусів є лише один виняток: діяльність державних нотаріусів фінансується з коштів державного бюджету, наслідком чого є те, що відповідальність за дії державних нотаріусів, відповідно до ст. 20, 21 Закону України «Про нотаріат», фактично несе держава.
 |
Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час! |
Нотаріус, який займається приватною практикою, здійснює свою діяльність на принципі самофінансування та відповідає за свої дії всім належним йому майном, тобто несе повну матеріальну відповідальність за законність здійснюваних ним нотаріальних дій. Незалежний нотаріус в Україні займає проміжне положення між державою і бізнесом. Однак при цьому публічно-правовий характер його діяльності накладає на нього як на самозайняту особу значні обмеження:
- жорстка регламентація діяльності нотаріуса з боку держави;
- відсутність соціальних пільг;
- широкий перелік обов'язків (наприклад, вести, формувати та зберігати нотаріальний архів);
- відсутність економічного планування та бізнес-стратегії розвитку;
- нотаріальні дії відбуваються не з волі нотаріуса, а відповідно до закону чи волі учасників цивільного обігу;
- неприпустимість конкуренції між нотаріусами
Державні нотаріуси перебувають на бюджетному фінансуванні. Вони справляють державне мито за вчинення нотаріальних дій, розмір якого встановлений декретом КМУ, а також стягують плату за надання додаткових послуг правового і технічного характеру, встановлених територіальними управліннями юстиції. Розгляд організації державного нотаріату в деяких країнах Європи (наприклад, у Німеччині) свідчить, що державний нотаріат покликаний забезпечувати вчинення нотаріальних дій переважно в тих місцевостях, де потреба в них низька через незначну кількість населення, а нотаріальна діяльність через це має витратний характер.
Щодо оплати за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, то згідно із ЗУ «Про нотаріат», така плата визначається за домовленістю сторін. Водночас, до скасування Указу Президента України «Про впорядкування стягнення оплати за вчинення нотаріальних дій» від 10.07.1998 р., ця сума не могла бути нижчою ніж ставки державного мита, встановленого Декретом КМУ.
Проблемні зміни
Після прийняття 20.06.2019 р. Указу Президента України №418 «Про визнання такими, що втратили силу, деяких Указів Президента України» утворився правовий та законодавчий вакуум, який може призвести до серйозних проблем не лише для учасників нотаріального процесу, але й для усієї системи нотаріату та бюджетного балансу держави.
На нашу думку, питання врегулювання фінансової сторони діяльності нотаріату є актуальним та необхідним. Вирішення цього питання має здійснюватися безпосередньо законодавчим органом країни ВР України. Підхід до розробки системи нотаріальних тарифів повинен бути виваженим і науково обґрунтованим. Аналіз світових систем нотаріальних тарифів свідчить про доцільність запровадження в Україні змішаної системи тарифів.
Державне регулювання оплати нотаріальних послуг є очевидним і необхідним, але має свої ризики:
- Регулювання цін нотаріальних послуг з боку держави є найбільш небезпечним чинником незалежності нотаріату. Адже нотаріус виконує державні функції на ринкових принципах: він веде справи на свій страх і ризик. На відміну від державних службовців, йому знайомі поняття «прибуток» і «збиток». Він повинен сплачувати податки, утримувати свій офіс, закуповувати комп'ютерну та іншу оргтехніку, наймати помічників і консультантів.
- Проблеми, що виникають у будь-якому неконкурентоспроможному сегменті трудового ринку: негативний добір нотаріусів, коли в нотаріат будуть йти низькокваліфіковані та схильні до корупційних дій юристи, а також міграція кращих кадрів у суміжні сегменти ринку праці (адвокатура, юридична консультація, аудиторські фірми).
В контексті вищенаведеного, актуальним є питання частки стягнутої плати за нотаріальні дії, яка пов'язана зі статусом доходів приватного нотаріуса та проблемою їх оподаткування. Найбільш обґрунтованою є пропозиція щодо надання коштам, які стягуються за вчинення нотаріальних дій, статусу засобів забезпечення нотаріальної діяльності та майнової безпеки громадян, а також юридичних осіб, що зумовлено майновою відповідальністю приватного нотаріуса (ст. 27 Закону «Про нотаріат»).
Що треба врахувати
Таким чином, як бачимо, під час розробки нового законодавства про нотаріат необхідно більш виважено та ґрунтовно підходити до питання фінансового забезпечення діяльності нотаріату (як державного, так і приватного). При цьому особливу увагу, з огляду на недостатню розробленість та складність цього аспекту, необхідно приділити вирішенню питання оплати нотаріальних дій, основна модель якого повинна бути відображена в законодавстві. Наприклад, якщо це буде нотаріальний тариф, слід законодавчо визначити його вид, порядок сплати, розмір та пільги.
Цілком зрозуміло, що держава не зобов'язана фінансувати приватну нотаріальну діяльність, проте держава має обов'язок щодо забезпечення відповідно до закону гарантованого Конституцією захисту прав та обов'язкову діяльність основних публічно-правових інститутів — суду та нотаріату. Наділення публічних інститутів державними повноваженнями покладає на державу обов'язок щодо передбачення заходів з фінансування діяльності таких інститутів або створення умов, за яких можливим буде їх самофінансування без втрати основних функцій.
Вищевикладене є цілком актуальним саме для приватного нотаріату, що не потребує фінансування з боку держави. Водночас державі необхідно зрозуміти, що нотаріус не «сидить у неї на шиї», а навпаки, виконує певну частину її функцій, при цьому він несе певні витрати, платить за все за ринковими цінами, сплачує податки та збори до загальнодержавних фондів. Окрім того, нотаріус також є громадянином держави, який має право на гідний рівень життя, що гарантовано Основним законом.
Від діяльності приватного нотаріуса виграє все суспільство: держава, не витрачаючи на нотаріат жодних коштів, отримує бюджетні вливання, а особи, які звертаються до нотаріуса за захистом своїх прав, не висиджують довжелезні черги. До того ж значна кількість нотаріусів взагалі безкоштовно надають консультації та роз'яснення.
Варто зазначити про встановлення в законі повної майнової відповідальності нотаріуса, який займається приватною практикою, за свої дії, що потребує вчинення тільки «якісних» з позиції закону нотаріальних дій. Окрім того, справляння плати за тарифами за вчинення нотаріальних дій та залишення отриманих грошових коштів у розпорядженні приватного нотаріуса може стати сильним економічним стимулом щодо підвищення кількісних та якісних показників діяльності.
Зазначені чинники взаємно доповнюють один одного, врівноважуючи поєднання «якості» та «кількості»: прагнення до збільшення доходів ефективно обмежується необхідністю забезпечити суворе дотримання не тільки процедури вчинення нотаріальної дії, але й повною відповідністю змісту цієї дії вимогам чинного законодавства.
Якщо під час прийняття Закону України «Про нотаріат» (1993 р.) наявність двох категорій нотаріусів (державних і приватних) з рівними правами та обов'язками було об'єктивною закономірністю, зумовленою необхідністю забезпечення стабільності ведення нотаріальної діяльності, наступності нотаріальних архівів, а також спрямованої на мінімізацію організаційних і технічних проблем етапу становлення приватного нотаріату, то наразі ці проблеми вирішені, а збереження державного нотаріату не є нагальною потребою. Аналіз динаміки розвитку нотаріату в сучасній Україні та іноземних державах демонструє стійку тенденцію до скорочення кількості нотаріусів, які працюють саме в державних нотаріальних конторах.
Тут варто погодитися з окремими вченими в тому, що збереження категорії нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, не тільки недоцільно за критеріями ефективності та економічності, але й невиправдано з теоретичної позиції, виходячи з визнання нотаріату інститутом громадянського суспільства.
Принцип невтручання держави у функціонування інститутів громадянського суспільства не поєднується зі значним обсягом повноважень держави щодо державних нотаріусів. Формально законодавство не відносить державний нотаріат до системи органів державної влади, а навпаки, підкреслює єдину правову природу приватного та державного нотаріату, а також рівність, за загальним правилом, прав та обов'язків державних і приватних нотаріусів.
Проте, de jure та de facto, державні нотаріальні контори, відповідно до ст. 17 Закону «Про нотаріат», створюються та ліквідуються Міністерством юстиції України. Штати державних нотаріальних контор затверджуються Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головними управліннями юстиції в областях, містах Києві та Севастополі в межах встановленої для державних нотаріальних контор штатної чисельності та фонду заробітної плати.
Відповідно до чинного законодавства про нотаріат, державні нотаріуси в частині оплати праці та пенсійного забезпечення прирівнюються до державних службовців відповідних категорій. Стаж роботи державних нотаріусів у державних нотаріальних конторах зараховується до стажу державної служби.
У діяльності нотаріуса особливо важливими є два аспекти: з одного боку, він здійснює свою діяльність від імені держави, яка делегує нотаріусу спеціальні повноваження і наділяє його низкою прав та обов'язків; з іншого — нотаріус не отримує заробітної плати з бюджету, не перебуває у штаті державного апарату та організовує свою діяльність самостійно (орендує або придбаває приміщення, обладнання нотаріальної контори, наймає працівників та оплачує їхню працю тощо).
Таким чином, нотаріус має унікальний дуалістичний статус, який обумовлює необхідність віднесення його до посадових осіб незалежно від того, що він не перебуває на державній службі та не входить до штату державного апарату.
Водночас вважаємо, що «втручання» держави в організацію та діяльність державного нотаріату за обсягом значно перевищує необхідні у громадянському суспільстві функції держави щодо визначення правових основ діяльності того чи іншого інституту, стягування податків і контролю над дотриманням законності. Це призводить до певної залежності нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, від держави в особі органів юстиції. Така залежність ускладнює реалізацію принципу незалежності та неупередженості нотаріуса, наприклад, при зверненні до нього за вчиненням нотаріальної дії представників державних органів, установ та організацій.
На практиці часто трапляються ситуації, коли нотаріальному посвідченню підлягають договори між державними органами та громадянами або коли державні органи звертаються до нотаріусів за вчиненням виконавчого напису на документах, що встановлюють заборгованість перед державою. Становище громадянина як більш «слабкої» сторони, у порівнянні з державним органом, з огляду на публічний статус останнього у поєднанні з певною залежністю державного нотаріату від держави, може суттєво вплинути на позицію державного нотаріуса як незалежного та неупередженого арбітра, покликаного рівним чином захищати права і законні інтереси кожного, хто звернувся до нього за вчиненням нотаріальної дії, незалежно від посадового становища, форми власності та відомчої підпорядкованості.
Слід зазначити, що незважаючи на певні відмінності статусу нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, від статусу нотаріусів, що займаються приватною нотаріальною практикою, державний нотаріат не може вважатися елементом системи органів державної влади, а є складовою частиною єдиної системи нотаріату України, що представляє загалом інститут громадянського суспільства. Деякі моменти в організації та діяльності державного нотаріату, які не повністю відповідають принципам існування та функціонування інституту громадянського суспільства, не впливають на його правову природу та дозволяють вважати нотаріат в Україні єдиною системою, що базується на загальних принципах та виконує одні й ті ж функції.
Саме тому наявність в Україні двох категорій нотаріусів надає нотаріату певну невизначеність, що не узгоджується із загальною тенденцією реформування державності в напрямку побудови правової держави, базується на принципах визнання громадянського суспільства, свободи цивільного обігу. Отже, як бачимо, державний нотаріат потребує реформування відповідно до принципів організації та діяльності інституту громадянського суспільства з метою додання вітчизняному нотаріату єдиного несуперечливого статусу.
Світова державно-правова практика свідчить про те, що саме нотаріуси, які займаються приватною практикою, здатні скласти той інститут, який базуватиметься на принципах неупередженості й незалежності, а також насправді зможе реально здійснювати захист прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Нотаріат такого типу часто називається «небюджетним», «вільним нотаріатом». Останнє найменування є скороченою формою від визначення «нотаріат, що діє у формі вільної професії» або «латинський нотаріат».
За державою залишається лише вибір і законодавче врегулювання оптимальної моделі організації та системи оплати за вчинення нотаріальних дій.