Коли право стає перешкодою: проблема вето Ради Безпеки ООН

Маєте Телеграм? Два кліки - і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Сучасний міжнародний правопорядок переживає період глибоких змін і турбулентності, коли усталені правила та інституції дедалі частіше не встигають за реальністю глобальних викликів. Війна проти України, кризи безпеки та зростання безкарності ставлять під сумнів ефективність наявних механізмів колективної відповідальності. 

Проте в цьому процесі ми не маємо права втрачати з поля зору одне з ключових і нагальних питань — проблему права вето постійних членів Ради Безпеки ООН (Радбез, РБ), без вирішення якої неможливо відновити довіру до міжнародного права та його здатність гарантувати мир і справедливість.

Про це ми говоримо з Інною Ліньовою, директоркою Інституту прав людини (ІПЛ), радницею з міжнародної діяльності Асоціації правників України.

—  Що таке право вето і навіщо воно, як росія користується цим правом, як це впливає на Україну та звичайних українців і, головне, що потрібно зробити, щоб зупинити зловживання росією правом вето?

— Реформа ООН та, зокрема, Радбезу ООН — це питання, яке гостро стоїть на міжнародному порядку денному, особливо після початку повномасштабної війни росії проти України. Війна продемонструвала нездатність ООН ефективно реагувати на серйозні виклики міжнародному миру та безпеці, коли держава-агресор відіграє ключову роль в організації.

Мабуть, уперше після створення ООН у 1945 році, ООН опинилася у стані, який можна охарактеризувати як екзистенційну кризу. Науковці, дипломати та експерти з міжнародного права активно обговорюють можливі шляхи еволюції та реформування цієї організації. Одним із ключових напрямів реформ вважається розширення складу Ради Безпеки ООН з метою забезпечення більш справедливого географічного представництва держав-членів. З цією метою Генеральна Асамблея ООН офіційно розпочала міжурядові переговори щодо цього питання. 

Ще одним важливим кроком порядку денного є реформа права вето постійних членів Радбезу ООН, яка має особливе  значення для України. 

Як відомо, Рада Безпеки ООН — це орган, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Це також єдиний орган ООН, рішення якого є обов’язковими для всіх держав-членів організації.

Серед іншого, РБ має право:

• вимагати від сторін, щоб вони вирішували спори мирними засобами — шляхом переговорів, посередництва, арбітражу або через Міжнародний Суд (ст. 33 Статуту ООН);

• розслідувати будь-який спір або ситуацію, що може загрожувати миру (ст. 34 Статуту ООН);

• приймати до розгляду спори, про які повідомляють держави-члени або навіть держави, що не є членами ООН (ст. 35);

• надавати рекомендації щодо методів або умов врегулювання конфлікту (ст. 36–38).

• визначати, чи існує загроза миру, порушення миру або акт агресії (ст. 39);

• вимагати тимчасових заходів для запобігання ескалації конфлікту (ст. 40);

• запроваджувати санкції — економічні, транспортні, комунікаційні або дипломатичні (ст. 41);

• дозволяти застосування сили повітряними, морськими або сухопутними силами держав-членів для відновлення миру (ст. 42);

• укладати угоди з державами про надання військ і ресурсів для виконання рішень Ради Безпеки (ст. 43);

• координувати застосування збройних сил через Військово-Штабний Комітет (ст. 47);

• зобов’язувати членів ООН виконувати рішення Ради та надавати взаємну допомогу.

Відповідно до ст. 23 Статуту ООН, Рада Безпеки складається з 15 членів:

• 5 постійних — США, Велика Британія, Франція, Китай і росія;

• 10 непостійних — вони обираються на 2 роки й не мають особливих привілеїв.

П’ять постійних членів Ради Безпеки ООН наділені правом вето. Це означає, що у разі голосування будь-якої з цих держав проти проєкту резолюції, її ухвалення стає неможливим, незалежно від позиції інших членів Ради.

Після Другої світової війни п’ять держав-переможниць — США, Велика Британія, Франція, Китай і СРСР — погодилися, що саме вони стануть постійними членами Ради Безпеки ООН і матимуть особливі повноваження. Такий підхід обґрунтовувався тим, що без їхньої участі та згоди рішення щодо питань війни і миру не зможуть бути ефективно реалізовані. Право вето замислювалося як механізм запобігання прямому протистоянню між великими державами. Водночас на практиці воно нерідко використовується як інструмент політичного блокування рішень.

— Як росія отримала право вето після СРСР?

— Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році російська федерація заявила про себе як державу-правонаступницю СРСР і зайняла його місце в Раді Безпеки. Формальної процедури затвердження такого статусу не було: президент росії Борис Єльцин надіслав відповідний лист Генеральному секретарю ООН, і його фактично прийняли без заперечень.

Відповідно до процедур ООН, нова держава мала б подати заявку на членство та пройти процедуру голосування в Генеральній Асамблеї, як це, зокрема, відбулося у випадку Чехії та Словаччини після розпаду Чехословаччини. Отже, питання правомірності набуття російською федерацією статусу члена ООН і постійного члена Ради Безпеки залишається дискусійним з точки зору міжнародного права, а Україна має юридичні аргументи для його порушення на міжнародному рівні. У 2022 році Міністерство закордонних справ України зробило Заяву щодо нелегітимності перебування російської Федерації в Раді Безпеки ООН та Організації Об’єднаних Націй у цілому. 

— Як росія зловживає правом вето?

 — росія системно блокує рішення в Організації Об’єднаних Націй. Як проаналізовано у зазначеній вище заяві, із 1991 року рф застосувала право вето в Раді Безпеки ООН 31 раз, що майже вдвічі більше, ніж будь-який інший постійний член Радбезу.

Звичайно, що росія системно блокує будь-які рішення, які засуджують її агресію або спрямовані на її припинення. Наприклад, росія скористалася своїм правом вето і заблокувала прийняття резолюції Ради Безпеки ООН проти референдуму в Криму. Також росія скористалася правом вето у Радбезі ООН і заблокувала створення міжнародного трибуналу у справі про збиття літака MH17. У 2022 році росія заблокувала проєкти резолюцій про припинення воєнних дій в Україні та про невизнання псевдореферендумів.  Саме через право вето Міжнародний кримінальний суд не може розглядати питання про вчинення росією злочину агресії — росія заблокує будь-яку ініціативу щодо передання цього питання на розгляд МКС.

Яскравими прикладами зловживання правом вето також є блокування росією визнання масових убивств у Сребрениці геноцидом та створення передумов для національного примирення в Боснії і Герцеговині; реагування на політичну та гуманітарну ситуацію у Венесуелі; продовження мандату спостережної місії ООН у Грузії в критичний для країни момент; посилення санкційного режиму щодо КНДР, а також блокування 16 резолюцій щодо Сирії, про що зазначено у заяві МЗС.

Водночас росія не єдина країна, яка використовує право вето як інструмент політичного впливу. Це викликає критику експертів, які наголошують, що право вето не може стояти вище за принцип верховенства права.

У 2022 році Ліхтенштейн ініціював новий процедурний механізм реагування на застосування права вето, який був підтриманий Генеральною Асамблеєю ООН.  Відповідно до цієї процедури, у разі використання права вето в Раді Безпеки відповідне питання автоматично виноситься на розгляд Генеральної Асамблеї, яка зобов’язана провести засідання протягом десяти днів та обговорити його. Генасамблея вже застосовувала цю процедуру, зокрема щодо ситуацій в Україні та секторі Гази. Хоча її резолюції мають рекомендаційний характер, вони створюють політичний тиск і генерують підтримку міжнародної спільноти, що, своєю чергою, поступово сприяє системним змінам.

На увагу заслуговує ще одна ініціатива, спрямована на реформу права вето. У серпні 2015 року Франція за підтримки Мексики ініціювала «Політичну декларацію щодо утримання від застосування права вето у випадках масових злочинів», спрямовану на запровадження добровільного самообмеження постійними членами Ради Безпеки ООН у використанні права вето в ситуаціях, пов’язаних із масовими звірствами (atrocity crimes). Цю ініціативу підтримали понад 100 держав-членів.

Загалом реформа або навіть повне скасування права вето підтримуються багатьма державами, зокрема країнами Балтії.  Виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї ООН у листопаді 2025 року, представниця Латвії висловила глибоке занепокоєння систематичним використанням права вето в Раді Безпеки та наголосила, що цей механізм, який замислювався як інструмент збереження миру, дедалі частіше перешкоджає колективним діям міжнародної спільноти. Вона підкреслила, що жодна держава не стоїть над міжнародним правом, включно зі Статутом ООН, і зазначила: «Право вето не повинно використовуватися як засіб забезпечення безкарності чи як механізм замовчування людських страждань».

Латвія також висловила жаль із приводу того, що у 2025 році право вето вже застосовувалося чотири рази, зокрема для блокування рішень щодо захисту цивільного населення в Судані та секторі Гази. За її словами, вето не повинно використовуватися як інструмент безкарності або засіб ігнорування страждань людей. 

На жаль, чотири інші постійні члени Ради Безпеки (США, Велика Британія, Китай та росія) виступають проти реформи. Це є серйозною перешкодою, але не остаточним бар’єром. Чим активніше держави, професійна спільнота та громадянське суспільство наполягатимуть на реформі, тим швидше вона стане можливою.

З метою поширення інформації про необхідність реформи та відповідних ініціатив Інститут прав людини АПУ планує проведення показу документального фільму «Вето» (The Veto).  Цей фільм присвячений аналізу механізму права вето постійних членів Ради Безпеки ООН та його впливу на здатність ООН забезпечувати міжнародний мир і безпеку. У стрічці за участю провідних дипломатів, правників і міжнародних експертів розглядаються випадки, коли застосування вето у ситуаціях, пов’язаних із масовими злочинами та гуманітарними кризами, ускладнювало або блокувало колективні дії міжнародної спільноти. Фільм також порушує питання реформування існуючих механізмів і пошуку інституційних рішень, спрямованих на підвищення ефективності Ради Безпеки у реагуванні на серйозні порушення міжнародного права. Очікується, що цей проєкт дозволить розширити в Україні коло прихильників ідеї реформування права вето Ради Безпеки ООН. Зрештою, це питання безпосередньо пов’язане із захистом незалежності та суверенітету України.

Загалом питання права вето сьогодні виходить за межі процедурної дискусії та стосується фундаментальної спроможності міжнародної системи гарантувати відповідальність за грубі порушення міжнародного права. Без переосмислення механізмів, які дозволяють блокувати колективні рішення у випадках агресії та масових злочинів, складно говорити про відновлення довіри до ООН як центральної інституції глобальної безпеки. Дискусія про реформу вето — це не лише питання політики, а й питання легітимності сучасного міжнародного правопорядку.